Перший російський регіонал: що за літак «Сухий Суперджет-100»

Рівно вісім років з початку експлуатації, авіалайнер SuperJet-100 зазнав серйозну катастрофу.

Рівно вісім років з початку експлуатації, авіалайнер SuperJet-100 зазнав серйозну катастрофу.

Олександр Плеханов

З усіх 185 експлуатуються «Суперджетов» на сьогоднішній день безповоротно втрачено два літаки. Перший лайнер розбився в Індонезії 9 травня 2012 року, коли під час демонстраційного польоту, при поганій видимості, літак врізався в гору. Тоді загинули всі 45 осіб, що перебували на борту. Другий «Суперджет-100» потерпів аварію при невдалій посадці в «Шереметьєво» 5 травня 2019 року — загинув 41 пасажир.

Катастрофа в Індонезії була викликана не технічною несправністю літака, а рядом несприятливих факторів, тому на репутації машини вона ніяк не відбилася. А ось катастрофа в аеропорту «Шереметьєво» може мати далекосяжні наслідки. Якщо, звичайно, при розслідуванні з’ясується, що аварія сталася через відмову техніки або її неналежної роботи в екстреній ситуації.

Взагалі «Суперджет-100» складно назвати літаком з щасливою долею. За майже дев’ять років серійного випуску він так і не здобув популярності на світовому ринку, так і вітчизняні авіакомпанії, за винятком «Аерофлоту», не поспішають його купувати. Незважаючи на те, що в різні роки літак експлуатували кілька зарубіжних авіакомпаній, більшість з них, у силу ряду причин, від «Суперджета» відмовилися, найчастіше посилаючись на проблеми з сервісним обслуговуванням. Деякі авіакомпанії незадоволені двигунами SaM146 і це дивно — адже мотори на лайнері стоять французькі, розроблені відомою компанією Snecma. Двигун SaM146 побудований на базі турбовентиляторного двигуна CFM56 — одного з найпоширеніших у світі. Якщо останній нарікань не викликає, то до SaM146 у багатьох авіакомпаній з’явилися претензії. Втім, немало питань до цих пір залишається і до самого проекту SuperJet-100.

Від Радянського Союзу і нової Росії в дев’яності роки минулого століття дістався готовий до серійного виробництва регіональний лайнер Ту-334. Літак був по багатьом вузлам і фюзеляжу уніфікований з Ту-204/214, що обіцяло здешевити виробництво і скоротити витрати на експлуатацію. І якщо Ту-204/214 до цих пір випускається в невеликих кількостях для держструктур, то доля Ту-334 склалася плачевно — в серію літак не пішов. Хоча спочатку він планувався як наступник Ту-134 і, відповідно, повинен був стати одним з наймасовіших вітчизняних літаків. Зрозуміло, у машини були деякі недоліки, які, втім, були переборні при належному фінансуванні. Згодом туполевцы розробили більш досконалу версію Ту-414, яка і вийшла на конкурсні випробування спільно з майбутнім «Суперджетом-100» ОКБ Сухого в 2003 році.

Як це не дивно, але переможцем був визнаний «Суперджет-100», хоча для фірми Сухого це був перший в історії цивільний літак, в той час як ОКБ Туполєва на розробці лайнерів, що називається, собаку з’їв. Крім того, багато фахівці вказували на перевагу заднього розміщення двигунів на фюзеляжі у Ту-414, проти низькорозташованих двигунів під крилом у «Суперджет». Попади в аналогічну шереметьєвській аварію Ту-414, і пожежі, можливо, вдалося б уникнути, так як у випадку підломлення задніх стійок шасі, двигуни не торкнулися б злітної смуги. Крім того, в низькорозташовані двигуни часто потрапляє сміття та інші сторонні предмети з «бетонки», що нерідко має місце бути в регіональних аеропортах. Тим не менш, ставка була зроблена на «Суперджет-100», якому належало стати першим цивільним літаком, розробленим в пострадянський період.

Для прискорення робіт було залучено авіаконцерн Boeing, який поділився поруч напрацювань, а також інші зарубіжні компанії, які стали постачальниками комплектуючих. Так що «Суперджет-100» хоч і вважається російським літаком, але більш ніж наполовину зібраний з іноземних деталей і вузлів. Поганого в цьому нічого немає — це загальноприйнята світова практика. Точно такими ж локалізованими «іномарками», наприклад, є популярні в світі бразильські регіонали Embraer або канадські Bombardier.

На тлі конкурентів «Суперджет-100» виглядає непогано (особливо якщо порівнювати ціни на літаки) і є типовим сучасними регіоналом. Довжина літака — 29,9 метра, розмах крил — 27,8 м, максимальна злітна вага — 49,5 тонн, максимальна дальність польоту — 4578 км, на борт літаків в однокласній компонуванні може брати до 108 осіб. Як видно, лайнер не володіє якимись яскраво вираженими перевагами, але і відвертих мінусів у нього теж немає. При належній сервісної підтримки, «Суперджет-100» цілком конкурентоспроможний на світовому ринку регіональних літаків, хоча конкуренти у нього більш ніж серйозні — Embraer і Bombardier, а з недавніх пір ще і Mitsubishi MRJ. Не сидять склавши руки і китайські товариші. Їх регіонал COMAC ARJ21 випускається з 2016 року, щоправда, на відміну від китайського ширвжитку і електроніки, завоювання світового ринку регіоналів китайськими літаками в осяжному майбутньому не передбачається. Так що у SuperJet-100 є всі шанси для того, щоб відвоювати собі місце під сонцем.

Цікаве в мережі

На жаль, значна частина іноземних комплектуючих зробила його «невиїзним» в деякі країни, наприклад, в Іран. Хоча Ісламська республіка виявляла інтерес до літака, і був навіть підписаний меморандум про наміри, поки американські «партнери» не поставили крапку в російсько-іранських переговорах з «суперджету», категорично заборонивши продавати в Іран літаки з американськими технологіями.

Крім того, залишається дочекатися результатів розслідування шереметьєвській катастрофи. Якщо з’ясується, що це був не людський фактор, не трагічний збіг обставин, а проблеми технічного характеру, то подальші — і без того не блискучі перспективи «Суперджет», можуть стати зовсім примарними. Згадаймо, які серйозні репутаційні і фінансові втрати нещодавно поніс концерн Boeing після катастрофи двох лайнерів Boeing-737. У будь-якому випадку, дня 5 травня 2019 року назавжди залишиться однією з чорних дат в історії російської цивільної авіації.