1 липня 1994 року в Росії почався перехід до грошової приватизації. При формуванні ринкової економіки передача держмайна в приватні руки за допомогою ваучерів не виправдала очікувань влади. Контроль над більшістю підприємств зберегли залишилися з радянських часів керівники, а пересічні громадяни і зарубіжні інвестори не могли отримати доступ до управління компаніями. Більш того, на тлі кризи бюджет гостро потребував додаткового фінансування. Так керівництво країни дозволило викуповувати акції підприємств за гроші.
В перші роки після розпаду СРСР російська економіка робила початкові спроби переходу до ринкового механізму. Перерозподіл держмайна з допомогою приватизаційних чеків повинно було створити клас приватних власників і підвищити ефективність національних компаній. Між тим держава відчувало гостру нестачу фінансів, а закордонні інвестори і рядові громадяни, як і раніше, не могли придбати великі обсяги акцій російських підприємств. Так, 1 липня 1994 року відбувся перехід від ваучерної до грошової приватизації.
14 серпня 1992 року Борис Єльцин підписав указ про введення ваучерної приватизації в Росії. В умовах економічної кризи…
В цілому, як відзначають опитані RT експерти, приватизація в Росії проходила в декілька етапів і переслідувала дві ключові цілі: змінити структуру економіки та поповнити державний бюджет в період кризи.
Перша стадія приватизації стартувала в 1992 році. Згідно з указом Бориса Єльцина, значну частину державного майна було вирішено безоплатно передати російським громадянам. Основним способом стало розподіл держвласності через цінні папери. Кожен громадянин отримав право на приватизаційний чек (ваучер) номіналом 10 тис. рублів. Його можна було продати за ринковою ціною або обміняти на акції підприємства.
Як заявляв автор реформи Анатолій Чубайс, шляхом приватизації країна повинна була побудувати капіталізм «причому в кілька ударних років, виконавши ту норму виробітку, на яку у решти світу пішли століття».
Як пояснив в інтерв’ю RT професор кафедри економіки РЕШ Валерій Черноокий, за рахунок залучення населення в процес керівництво країни мало намір за короткий час різко наростити частку приватних власників і знизити вплив державного сектора на економіку. Таким чином, планувалося закріпити перехід до ринкової економіки і зробити неможливим повернення до неефективної плановій системі господарювання СРСР.
«Більшість державних підприємств, які дісталися у спадок від радянської планової економіки, були збитковими. Приватизація, на думку реформаторів, повинна була залучити приватних власників, зацікавлених у реструктуризації підприємств і підвищення ефективності виробництва та управління», — додав Черноокий.
В ході первинної (малої) приватизації були проведені аукціони з продажу невеликих підприємств побутового обслуговування, магазинів, ресторанів, кафе. У свою чергу, великі та середні підприємства не продавалися, а були перетворені у відкриті акціонерні товариства. Цінні папери частково передавалися трудовим колективам, а частково могли бути викуплені за приватизаційні чеки.
Примітно, що оборонні і приносять найвищий дохід підприємства залишились у державній власності.
В цілому до кінця 1994 року було приватизовано 112 тис. колишніх держпідприємств.
Відзначимо, що, крім часткової передачі державного майна, приватизація мала на увазі і залучення іноземних інвестицій в країну. За словами експертів, з приходом іноземних інвесторів планувалося створити конкурентне середовище на російському ринку.
Між тим, як зазначає Валерій Черноокий, переважним правом на придбання акцій (за ваучери або за пільговою ціною) володіли в основному тільки працівники та менеджери підприємств, що приватизуються. Як наслідок, до 1994 року більшість великих компаній перейшло під прямий або непрямий контроль призначених ще в радянський час керівників, так званих червоних директорів.
«І працівники, і менеджери виступали різко проти приходу зовнішніх акціонерів: перші побоювалися звільнень, а другі — втрати контролю над підприємством. Все це гальмувало подальшу реструктуризацію та підвищення ефективності колишніх держпідприємств, на які розраховував уряд», — пояснив економіст.
Друга спроба
Для полегшення появи нових інвесторів в акціонерному капіталі компаній з 1 липня 1994 року був проведений перехід від чекової до грошової приватизації. Відповідний указ Борис Єльцин підписав дещо пізніше — 22 липня. Через майже півроку Державна дума офіційно визнала незадовільними підсумки чекового етапу приватизації. У своїй постанові від 9 грудня 1994 року нижня палата парламенту заявила про невідповідність досягнутих результатів основних цілей соціально-економічних реформ.
Нова модель приватизації повинна була залучити інвестиції для перебудови роботи підприємств. У період чекової приватизації великі компанії відчували гостру нестачу грошей для подальшого розвитку. За даними Рахункової палати, в 1990 році частка відрахувань на модернізацію виробництва становила 12,1% від загальних витрат на промислову продукцію. У 1992-му показник впав до 2,6%, а в 1993-му становив лише 0,9%.
При цьому основною метою грошової приватизації повинно було стати поповнення федерального бюджету. Надійшли у державну казну гроші планувалося витратити на фінансування соціальних програм і напрямків реструктуризації економіки. Про це в бесіді з RT розповів завідувач кафедри фондових ринків і фінансового інжинірингу РАНХиГС Костянтин Корищенко.
17 серпня 1998 року уряд Росії оголосив технічний дефолт за борговими зобов’язаннями країни. Нестримне зростання держборгу,…
Необхідність зібрати якомога більше коштів для виконання соціальних зобов’язань державою стала однією з причин появи заставних аукціонів. Закон про бюджет на 1995 рік забороняв продавати акції високоприбуткових підприємств. Між тим у рамках нової схеми приватні банки надавали державі кредити під заставу акцій великих компаній. Якщо позика не був повернений, закладені цінні папери переходили у власність кредиторів.
З листопада по грудень 1995 року на заставні аукціони були виставлені акції 12 сировинних і інфраструктурних компаній. В цілому сума надходжень до бюджету склала $886,1 млн, але в кінцевому рахунку усі 12 позик не були виплачені банкам, і підприємства перейшли у власність кредиторів.
При цьому, як зазначили в Рахунковій палаті, поповнення бюджету за рахунок заставних аукціонів пройшло недостатньо ефективно. Так, за оцінкою відомства, вартість пропонованих в заставу акцій була або недооцінена, або навмисно занижена. Більш того, підсумковий розмір одержуваних кредитів лише незначно перевищував стартову ціну. Таким чином, аукціони відбувались не на змагальній основі банків, як передбачалося спочатку.
Пізніше у своїй книзі «Президентський марафон» Борис Єльцин згадував: «Кажуть, що наша власність була при продажу недооцінена. Мовляв, продали її за безцінь. Так, абсолютно правильно. Продали за безцінь, відносний, звичайно, — за сотні мільйонів доларів. Але більше ніхто не давав. Саме стільки, скільки змогли заплатити російські бізнесмени, стільки і коштувало на той момент дане підприємство. Не більше і не менше».
Ваучер на пам’ять
Експерти неоднозначно оцінюють підсумки приватизації в Росії. Так, поставлені цілі багато в чому були виконані, і країна перейшла до системи ринкової економіки. У той же час, за словами економістів, реформа не призвела до очікуваного зростання ефективності колишніх держпідприємств і одночасно спровокувала збільшення злочинних дій серед нових власників.
«Позитивні сторони очевидні. Була створена масштабна і масова приватна власність, якої практично не було в СРСР. Крім того, реформа стала початковим поштовхом до формування фондового ринку, а також дала певні надходження до бюджету. Але будь-яка справа вимагає навчання, і створення приватної власності за відсутності навичок поводження з нею призвело до суттєвого перекосу відносин у бік криміналізації», — зазначає Костянтин Корищенко.
Крім того, за словами експертів, у пересічних громадян не було початкових грошових нагромаджень для купівлі великих пакетів акцій компаній, а видані росіянам ваучери не давали можливості брати участь в управлінні підприємствами.
«Спочатку ваучерна приватизація мала високу підтримку серед населення. Однак більшості так і не вдалося стати капіталістами, і поступово схвалення приватизації та приватної власності знизилася. Хтось продав свій ваучер за безцінь, хтось втратив вкладення в чекових інвестиційних фондах, хто вклав у підприємство-банкрут, а хтось просто зберіг ваучер на пам’ять», — уклав Валерій Черноокий.
Thanks!
Our editors are notified.