Російські космічні вітрильники будуть вивчати Сонце

У «Молодіжному космічному центрі» МГТУ імені Баумана були розроблені супутники з космічним вітрилом, який передбачається використовувати для корекції орбіти замість класичних двигунів. Перші два таких апарати планується запустити вже в грудні 2019 року.

В інтерв’ю РІА «Новости» співробітник «Центру» Анатолій Шаповалов розповів, що супутники отримали назву «Ярило» і були створені спільно з Фізичним інститутом імені Лебедєва РАН (ФІАН). Дату запуску і на який саме ракеті вони відправляться в космос поки невідомо. В якості корисного навантаження на супутниках буде розміщено обладнання для вивчення Сонця в рентгенівському діапазоні.

Зазвичай, космічний парус представляє з себе надтонке полотно дуже великої площі для перетворення тиску сонячного світла в поступальний рух космічного апарату. На сьогоднішній день кілька розробок пройшли різні випробування, в тому числі і у відкритому космосі. Як виявилося, найбільша проблема цієї технології — коректне розкриття вітрила, найчастіше він розгортається не повністю і ефективність конструкції падає.

Після виведення на розрахункову орбіту висотою 600 кілометрів, кожен апарат самостійно розкрутиться за допомогою маховика і відцентрова сила розкладе роторний парус. На такій відстані від Землі ще зберігається достатня щільність атмосфери, щоб легкий апарат з великою площею поверхні про неї міг загальмуватися. Таким чином можна знижувати орбіту або навіть звести супутник в щільні шари газової оболонки нашої планети без використання реактивних двигунів.

Після виконання маневру парус складається космічний апарат може продовжити роботу на новій орбіті. Про інші характеристики супутників поки нічого невідомо, але в числі іншого Анатолій розповів про майбутні плани розвитку космічного вітрильного флоту. У разі успіху місії «Ярило», наступні подібні апарати будуть оснащені полотнищем набагато більшій площі і вирушать до Місяця, де вплив земної атмосфери вже не буде перевищувати вплив сонячного вітру. За розрахунками інженерів «Молодіжного космічного центру», такий «вітрильник» зможе дістатися з геостаціонарної (приблизно 36 тисяч кілометрів над Землею) до місячної орбіти всього за два роки не витративши ні краплі палива а тільки під впливом потоку заряджених частинок від нашої зірки.