«Сама не літає і іншим не дає»: у чому феномен самохідної установки «Шилка»

Радянський Союз був визнаним у світі майстром зі створення озброєння. У список кращих зразків зброї для оборонного комплексу СРСР очікувано увійшли і самохідні установки. Якісно зроблені і ефективно працюють, деякі з них до цих пір стоять на сторожі вітчизняної безпеки. Одним з таких прикладів є ЗСУ-23-4 «Шилка», яка, незважаючи на цілком невинне назва, вгоняла в жах ізраїльську армію і афганських душманів.

При мирному прізвисько установка відмінно воює. /Фото: oruzhie.info

Історія цього знаряддя розпочалася наприкінці 1950-х, коли радянським командуванням було прийнято рішення про створення самохідної установки, яка замінила б вже існуючу ЗСУ-57-2, так як остання не відповідала вимогам тодішнього керівництва. Так, було спроектовано відразу два зброї під «річковими» назвами – «Шилка» і «Єнісей».

Перша розроблялася для забезпечення ППО мотострільців, друга ж – з тими ж цілями, але для танкістів, тому вони дещо відрізнялися один від одного технічними характеристиками. У кінцевому рахунку командування зупинило свій вибір на «Шилке».

ЗСУ «Єнісей», позов і не вийшла в серію. /Фото: war-book.ru

Досвідчені зразки установки були готові в кінці 1960 року, і після серії випробувань «Шилку» ввели до складу озброєння армії СРСР 5 вересня 1962 року. Основними завданнями ЗСУ були: захист бойових порядків військ, колон на марші, а також стаціонарних об’єктів та залізничних ешелонів від атаки повітряного противника з різної висоти.

Озброєнням «Шилки» стала 23-мм счетверенная автоматична зенітна гармата АЗП-23 «Амур» і системи силових приводів для наведення. Боєкомплект одного знаряддя становив 2000 патронів. Крім того, наявність важільного прискорювача автомата давало можливість ведення стрільби у високому темпі – 3400 пострілів у хвилину з усіх стволів.

Розташування основних елементів озброєння і захисту ЗСУ. /Фото: rus-guns.com

Установка своїми технічними характеристиками і ефективною роботою повністю задовольнила запити радянських військових чиновників. І незабаром «Шилка» пройшла своє бойове хрещення – СРСР включила її в список зброї, яке поставлялося ППО Єгипту під час так званої «Війни на виснаження» 1967-1970 років. Але в повну силу міць «Шилки» розгорнулися трохи пізніше, беручи участь в арабо-ізраїльській «Війні Судного дня 1973 року. Згідно з даними радянського Генерального штабу, «Шилками» було збито 27 ізраїльських літаків.

У загальній складності до розвалу СРСР «Шилка» відзначилася більш ніж в двадцяти локальних конфліктах. Окремо варто відзначити її участь у війні в Афганістані, де, на відміну від інших зіткнень, вона працювала виключно по наземним цілям. Установки були введені на територію держави практично з початку – в 1979 році, і буквально відразу навели страх на душманів, які прозвали її «Шайтан-гарба». Радянські ж солдати говорили про «Шилку» так: «Сама не літає і іншим не дає».

В Афганістані «Шилка» не дала ворогові жодного шансу. /Фото: fishki.net

«Шилка» і сьогодні стоїть на озброєнні армії Російської федерації. Звичайно, в порівнянні з більш сучасними знаряддями, вона вважається морально застарілою. Однак зміщувати на периферію історії легендарну установку не поспішають. Більш того, здійснюються заходи з модернізації ЗСУ, так що «Шилка» продовжує займати чільне місце серед вартою вітчизняних повітряних кордонів.

Не так легко зрозуміти, чому у потужного зброї таке незвичайне прізвисько, проте на це, як виявилося, є свої причини: Чому у військової техніки такі дивні назви, і за яким принципом вони даються