Вундерваффе на нітрогліцерині: чому пневматична артилерія так і не прижилася

У другій половині XIX століття були винайдені нові потужні вибухові речовини. Зокрема, у 1953 році італійський хімік Асканіо Собреро відкрив нітрогліцерин. В той момент конструкторам здавалося, що в області артилерії готується початися нова епоха і використання пороху вже зовсім скоро піде на другий, а то й третій план. У підсумку стала з’являтися пневматична артилерія. Що це взагалі таке і чому подібні знаряддя в кінцевому рахунку так і не змогли прижитися?

Нітрогліцерин з’явився в середині позаминулого століття. |Фото: chemists.com.

Іронія середини XIX століття в галузі будівництва артилерії полягала в тому, що нові потужні вибухові речовини не можна було використовувати при створенні боєприпасів до наявних знарядь. В першу чергу через те, що вже згаданий нітрогліцерин був занадто чутливим речовиною, яка могла мимовільно детонувати в результаті фізичного впливу прямо в каналі ствола. В обов’язковому порядку подібне траплялося в момент різкого поштовху, який відбувався безпосередньо у момент пострілу.

Ось така штуковина. |Фото: livejournal.com.

Тим не менш, військові дуже хотіли застосувати нові руйнівні види вибухівки в артилерії і конструкторам довелося шукати вихід з ситуації. В якості одного з найбільш дієвих рішень проблеми запропонували використовувати пневматичні гармати нового типу. Їх суть полягала в тому, що снаряд повинен виштовхуватися з каналу ствола плавно, без різкого поштовху за рахунок поступово збільшення тиску в гарматі.

Примітка: стосувалося це не тільки нітрогліцерину, але також і нових видів пороху. Справа в тому, що протягом майже усіх історії артилерії застосовувався добре відомий кожному – чорний порох. Нові сорти, такі як бурий порох і шоколадний порох володіли більшою потужністю, проте були вкрай вимогливі до умов зберігання і плавності процедури бомбометання.

Чорний порох. |Фото: huntland.ru.

Працювали пневматичні гармати за рахунок атмосферного компресора, який приводився в дію паровою машиною. В спеціальній капсулі поступово підвищується тиск, після чого відбувається виштовхування снаряда. На відміну від класичної пороховий артилерії метання боєприпасу відбувається на меншій швидкості і з більшою плавністю. Спочатку, пневматичні гармати були дуже громіздкими. Тому використовувати їх стали лише як корабельної та берегової артилерії. На початку XX століття такі гармати намагалися ставити у тому числі на підводні човни.

З’являлося все більше видів зброї. |Фото: popgun.ru.

Вся пневматична артилерія була виключно навісний. Гранична дальність ведення вогню сягала 5 кілометрів у самих потужних (і як наслідок громіздкі) зразків гармат. Початкова швидкість польоту снаряда становила 250 м/с. Для порівняння, початкова швидкість снаряда в радянській 76-мм гармати Зіс-3 застосовується вже в роки Другої світової війни становила 650-700 м/с. Навіть в кінці XIX століття пневматична артилерія поступалася пороховій, тим не менше, різниця на той момент була не дуже суттєвою, що робило такі знаряддя цілком актуальними, головним чином за рахунок використання в снарядах більш потужної вибухівки.

Останній раз такі гармати застосовувалися в Першу світову війну. |Фото: twitter.com.

Найбільших успіхів у створенні пневматичної артилерії досягли американці, зокрема колектив інженерів під керівництвом офіцера Едмунда Луї Грея Залински. Конструктори, зокрема, створили гармату Rapieff-Zalinski для експериментального корабля USS Vesuvius. Великих успіхів у цій галузі досягли італійські, французькі і звичайно ж німецькі інженери. Не відставали і у Великобританії. Тим не менш, прижитися даного різновиду артилерійських установок в армії на довго не судилося.

Сьогодні вже не використовують. |Фото: livejournal.com.

Бездимне або білий порох був винайдений в 1884 році французьким інженером Полем Вьельеном. Відразу після цього почалася справжня революція в збройовому і, зокрема, в артилерійському справі. Нове вибухову речовину було абсолютно невибагливим і при цьому набагато більш потужним, ніж класичний чорний порох. Старої-доброї пороховий артилерії був дан величезний поштовх у розвитку: збільшувалася потужність снарядів, дальність та швидкість їх польоту. В кінцевому підсумку недавно з’явилася пневматична артилерія просто не змогла конкурувати з стрімко розвивається знову пороховій.

Порохова артилерія стала краще. ¦Фото: reibert.info.

Останній конфлікт, де широко використовувалися пневматичні установки – Перша світова війна. Під час неї в тому числі застосовувалися пневматичні піхотні міномети. Вже на момент 1930-х років пневматика була абсолютно не конкурентноздатна і від неї відмовилися всі країни. Тим не менш, розвиток установок даного типу не пройшло безслідно для механіки. Завдяки розвитку пневматичної артилерії в XIX столітті, різні цивільні пневматичні гармати використовуються в господарстві по сей день. Застосовують їх у будівництві, науці, медицині, промисловості і навіть як засіб порятунку. У США ж сьогодні існує ціле хобі по створенню «іграшкових» пневматичних гармат.

Якщо хочеться дізнатися ще більше цікавого, то варто почитати про те, для чого на деяких артилерійських знаряддя прикріплені «багнети» і чи дійсно вони потрібні.