Багато хто впевнені, що Гагарін не був першим космонавтом і до нього СРСР поховав у міжзоряному просторі півтора десятка людей.
Цю теорію в 1950-і роки закинули в пресу два італійських радіоаматора, пише Дмитро Громов у №45 журналу Корреспондент від 6 листопада 2015 року.
З динаміка лунає стривожений здавлений жіночий голос з перешкодами: «Передача буде? Сорок один.. Так… Мені жарко… Говорите! Мені жарко, мені жарко… Я бачу полум’я. Мені жарко… Мені жарко… Повернуся… Повернуся…».
Цей то заклик про допомогу, то крик відчаю з космосу був записаний 1 червня 1959 року радіоаматорами, братами Арчилло і Джованні-Батистой Юдика-Кордилья, побудували під Туріном станцію прослуховування космічного ефіру. Залишалося чотири роки до польоту першої жінки-космонавта, Валентини Терешкової. А в той день, коли італійці засікли сигнал лиха, СРСР не заявляв про запуск або катастрофі орбітального апарату.
Втім, в епоху залізної завіси і космічної гонки, що розгорнулася між наддержавами США і Радянським Союзом за першість освоєння Всесвіту, радянські заяви про невдачі на орбіті були б нонсенсом. Однак західна преса рясніла фактами, почерпнутими з даних аматорських радіоперехоплення або неофіційних каналів.
Народилася ціла конспірологічна теорія, згідно з якою Юрій Гагарін був далеко не першим людиною на орбіті, а до нього Поради запустили ще як мінімум 12 космонавтів, чиї польоти закінчилися катастрофою і загибеллю
Народилася ціла конспірологічна теорія, згідно з якою Юрій Гагарін був далеко не першим людиною на орбіті, а до нього в 1950-х — початку 1960-х Поради запустили ще як мінімум 12 космонавтів, чиї польоти закінчилися катастрофою і загибеллю. Corriere della Ѕегасообщала взагалі про 14.
Серед них Марія Громова, чий голос записали брати Кордилья, а також Олексій Ледовський, Сергій Шиборин, Митко Андрій, Віктор Костін, Володимир Квітів, Сергій Нефьодов, Євген Кирюшин, Олексій Бєлоконєв та ін.
Авторитетний U. S. News & World Report в 1961-му писав, що за два дні до Гагаріна в космос літав інший космонавт і загинув на орбіті, а Гагарін 12 квітня лише грав на землі його роль. Частина західних ЗМІ ще довгий час вважала космонавтом № 1 не Гагаріна, а льотчика-випробувача Володимира Ільюшина, сина відомого авіаконструктора.
Москва таку інформацію спростувала відразу, але це прозвучало вже занадто слабо порівняно з сенсацією. І в Книзі рекордів Гіннесса якийсь час фігурувало прізвище Ільюшина як першої людини в космосі.
На думку відомого радянського публіциста Ярослава Голованова, який писав про космос, це були зовсім не помилки, а свідоме прагнення створити навколо радянської космічної програми конспірологічний флер і тим самим принизити першість СРСР у підкоренні міжпланетного простору.
«З точки зору пропаганди, — цитує він New York Herald Tribune у своїй книзі Космонавт № 1 (1986), — перша людина в космосі варто, можливо, більше 100 дивізій або дюжини готових злетіти за першим наказом міжконтинентальних балістичних ракет».
«І цілком природним, очікуваним було бажання наших недругів відшукати в цьому польоті які-небудь вади, як-то його скомпрометувати», — додає від себе Голованов.
Брати Кордилья вперше заявили про себе, коли пред’явили світу спіймані ними сигнали першого штучного супутника Землі, запущеного СРСР 4 жовтня 1957 року. Хоча італійці сконструювали свою лабораторію, використовуючи фотографії американського центру космічних досліджень NASA, ніякої суперсучасної техніки у них не було. Свої апарати вони зібрали зі списаних армійських радіодеталей з американської військової бази, де їх розпродавали на вагу по 10 центів за 1 кг, розповідає історик космонавтики Олександр Железняков.
Суми, які виділяли західні держави на спорудження станцій стеження за пусками радянських апаратів, обчислювалися мільйонами доларів. Братам Кордилья їх лабораторія обійшлася всього в $ 30, і їх успіх здавався неймовірним.
«З 1959 року вони несподівано приступили до переобладнання своєї станції, — каже Залізняків, — і саме в тому ж році їх діяльністю зацікавилися спецслужби».
Збіг? Железняков так не думає. Можливо, італійські або американські, і виділили їм певний грант на проведення робіт з прослуховування ефіру, припускає він.
Послідовники конспірологічній теорії стверджують, що спостереження італійців дійсно фінансував NASA при посередництві італійських спецслужб, про що пізніше анонімно розповів пресі якийсь співробітник спецслужби Італії, нібито вербовавший братів.
Сенсаційні «радіограми» Кордилья побачили світ через італійське агентство новин Continentale, яке буквально оседлало тему радянських зниклих космонавтів. Так, агентство повідомило новину про загибель 1 листопада 1957 року Олексія Ледовского при запуску суборбитального корабля з посиланням на якогось високопоставленого чеського комуніста. Це сталося за два дні до виведення на орбіту першого живої істоти – собаки Лайки на апараті Супутник-2.
До речі, сигнал з кардиограммой собачого серцебиття, нібито, теж вдалося записати братам Кордилья. Тому, хоча СРСР і спростовував факти загибелі космонавтів, радіоперехвати з космосу користувалися великою довірою публіки. І радіоаматори з Турину один за іншим видавали запису переговорів, конаючих пілотів, то сигнали їх серцебиття.
Так, 4 лютого 1961 року, згідно з твердженнями Кордилья, вони почули «загибель» людини в космосі. В той день Поради дійсно запускали ракету-носій Блискавка з першою космічною станцією на Венері, але із-за неполадок ракета досягла лише орбіти Землі. Зрозуміло, ні слова про невдалу спробу відправити апарат до Венери СРСР не повідомив, обмежившись лише повідомленням про виведення чергового штучного супутника. Проте в західному списку космонавтів-фантомів з’явилася ще одне прізвище — Геннадій Михайлов.
До цього Continentaleуже повідомило про загибель Шиборина 1 лютого 1958 року, Міткова 1 січня 1959 року і Громовий. При цьому вказувалося, що Громова загинула в результаті аварії прототипу орбітального літака з ракетним двигуном.
Крім братів-радіоаматорів і Continentale джерелом правдоподібних теорій про догагаринских космонавтів були і радянські періодичні видання. Так, у № 42 журналу Вогник в 1959 році був опублікований репортаж про наземних випробуваннях авіаційної апаратури і противоперегрузочных льотних костюмів. Його героїв — випробувачів Олексія Грачова, Геннадія Заводовського, Геннадія Михайлова, Івана Качура та Олексія Белоконева Associated Press чомусь прийняла за майбутній загін космонавтів. Коли вони не з’явилися в офіційних радянських джерелах про польоти, преса оголосила їх загиблими, придумавши для кожного свою історію катастрофи.
Так, крім Михайлова, якого поховала Continentale, космонавт Бєлоконєв за версією газети New York American Journal, поліг смертю хороброго підкорювача космосу за схожих обставин. У статті наводиться ніби секретна запис переговорів головного керівника радянських космічних польотів конструктора Сергія Корольова з Белоконевым.
«— Земля. Тиск нормальний. А через хвилину: — Я не чую Вас, батареї відмовили. Кисень. Товариші, заради Бога, що зробити? Що? Я не можу. Ви розумієте? Ви розумієте?» Мова космонавта переходить у невиразне бурмотіння і зникає», — йшлося в статті.
Качур, за версією конспірологів, знайшов свою смерть 27 вересня 1960 року під час невдалого запуску чергового корабля-супутника. Орбітальний політ був нібито приурочений до знаменитого візиту генсека Микити Хрущова на Асамблею ООН в Нью-Йорку 12 жовтня. За однією з версій, Хрущов взяв з собою в США демонстраційну модель цього корабля, щоб з тріумфом пред’явити її західним журналістам, як тільки отримає повідомлення про успіх польоту. Однак пілот загинув, і з цим в тому числі була пов’язана лють Хрущова, який від досади стукав черевиком по трибуні ООН, замість того, щоб демонструвати модель зорельоту і прорив Рад.
Пізніше живі і здорові випробувачі з Вогника, що потрапили в «історію», написали відповідь американцям на сторінках радянської газети Червона зірка: «Нам не довелося підніматися в заатмосферное простір. Ми займаємося випробуванням різної апаратури для висотних польотів. Під час цих випробувань ніхто не загинув».
Втім, драйву в таємничі історії підкорення Всесвіту додавали не тільки журналісти. Известныйадепт ракетобудування німецький вчений Герман Оберт, який після Другої світової війни, потрапивши в руки союзників, як багато його колег, став працювати на американську космічну програму, стверджував, що з радянського космічного полігону Капустін Яр в початку 1958 року був проведений пілотований запуск, що закінчився загибеллю пілота.
Антон Первушин, російський письменник, автор науково-фантастичних і науково-популярних книг, пише, що непряме підтвердження ця теорія змови знайшла в книзі Аутопсія космонавта патологоанатома Сема Стонебрейкера.
«У ній автор стверджував, що пройшов підготовку астронавта і літав у космос на космічному кораблі] Джеміні-12А, щоб отримати зразки тканин мертвих радянських пілотів, які спочивали в кораблі на орбіті з травня 1962 року», — розповідає Первушин.
На думку дослідників, чутки про загибель пілотів могли виходити від випадкових свідків посадок експериментальних космічних апаратів з манекенами на борту
Крім того, на думку дослідників, чутки про загибель пілотів могли виходити від випадкових свідків посадок експериментальних космічних апаратів з манекенами на борту. Одягнені в скафандри ляльок легко можна було прийняти за реальних, тільки мертвих людей, коли їх витягали з тільки що приземлився, мабуть, невдало, корабля. До того ж радянська преса після таких приземлень глухо мовчала, що лише посилювало конспірологічні підозри.
Радянські невдачі з запусками на Заході не здавалися чимось фантастичним – преса стежила за космічною програмою СРСР з початку 1950-х. Як раз з 1951-го по 1960 рік в Союзі і проводилися експерименти з польотами на суборбиту. Причому з 37-й стартів з собаками 20 закінчилися їх загибеллю. Майже стільки ж і людей, які числяться в конспірологічних списках жертв підкорення космосу до 1961 року.
Експерти стверджують, що до Гагаріна радянська людина технічно цілком міг здійснити політ у космос — така можливість була в СРСР вже в середині 50-х. До цього, з кінця 40-х, Поради розробляли військовий проект Р-1 на базі вивезені з переможеної Німеччини технологій міжконтинентальних ракет Фау, пілотовані варіанти яких були ще у німців.
СРСР також створив геофізичну і балістичну ракету Р-5, аналогічну американському Меркурію, выведшему на суборбиту астронавтів незабаром після Гагаріна. У відокремлюваним носовій частині Р-5 цілком могли розміститися не тільки собаки, але і два пілоти, вважають дослідники, — ті самі космонавти-примари, загиблі при суборбітальних польотів.
Говорячи про життєвості цієї теорії, конспірологи призводять просто обезоруживающий в подібних випадках аргумент: мовляв, довести, що цих польотів не було, досі не вдалося нікому. Вони стверджують, що результати невдалих експериментів надійно приховувала система самознищення. Наприклад, апарат з собаками Бджілкою і Мушкою, запущений 1 грудня 1960 року, був автоматично підірваний, ледь відхилився від заданої траєкторії з ризиком, що він потрапить на територію іншої країни.
Крім того, відомо, що в СРСР за допомогою системи державної безпеки вміли зберігати таємниці куди страшніші, ніж невдалий запуск ракети. З іншого боку, саме з цієї причини може бути викрита вигадана природа спійманих братами Кордилья сигналів, впевнений Голованов.
«Дивно, але аматорський «центр» ухитрявся реєструвати такі сигнали, які ніяка інша станція, спеціально обладнана для прийому інформації з космосу, не чула», — писав публіцист.
Невисокої думки Голованов і про експертну оцінку якогось італійського фізіолога, який, прослухавши запис Кордильо серцевих ударів космонавта, заявив, що вони належать вмираючій людині.
«Невже ті, хто друкував цю нісенітницю, не знають, що якщо б і летів тоді людина в космічному кораблі, то биоинформация про його стан передавалася б з допомогою закодованої телеметрії і без [подальшої] спеціальної дешифрування на Землі. Сигнали, що йдуть з космосу, не можуть звучати, як удари серця. Це у нас школярі знають», — іронізує Голованов, який і сам ледве не полетів у космос.
У 1965-му він проходив програму підготовки до польоту в космос журналіста, яка була, однак, згорнута після смерті Корольова.
Серед міфічних космонавтів траплялися і реально існуючі люди — льотчики-випробувачі та інші співробітники космічної програми, потрапили в списки жертв в силу тих чи інших не пов’язаних з космосом обставин. Так, Петро Долгов був оголошений загиблим під час катастрофи корабля серії Схід 11 жовтня 1960 року. Хоча насправді Боргів пішов з життя двома роками пізніше, здійснюючи стрибок з парашутом зі стратостата Волга з висоти 25 км. В результаті удару стороннього предмета тріснув лицьовій щиток його гермошлема при виході з стратостата, і Боргів загинув миттєво.
Приблизно так само в конспірологію потрапив і Герой Радянського Союзу Ільюшин. У 1960-му по дорозі на аеродром зустрічний автомобіль з п’яною компанією вдарив його лоб в лоб. Він вижив, але з важкою травмою обох ніг довго лікувався спочатку в Москві, а потім в Китаї.
«Герой, син знаменитого авіаконструктора, зі зламаними ногами. Все ясно — літав у космос до Гагаріна, потрапив у катастрофу при приземленні», — описує Голованов механізм народження «качки».
Ліва американська газета Daily Worker повідомила: 7 квітня 1960 року Ільюшин на космічному кораблі Росія здійснив трехвитковый обліт землі і здійснив вимушену аварійну посадку в Китаї.
Вищезазначені Костін, Квітів, Нефедов і Кирюшин також існували в реальності і навіть дожили до 90-х, отримавши в 97-му звання Герой Росії за внесок в освоєння космосу, а як не пілотів, а випробувачів космічної техніки. За словами Кірюшина, ніхто з їх четвірки не піднімався в космос, але їх робота досі зберігається під грифом секретно.
Теорія змови про догагаринских космонавтів виявилася живучою і отримує нове дихання і нові «подробиці» з кожним витком інтересу до конспірології. Так, в одній з російських телепередач було сказано, що брати Кордилья оприлюднили свої дослідження лише в 2007-м.
А історію Ільюшина освіжив у 1999 році документальний фільм, що вийшов на Discovery та інших каналах у США і Канаді. Згідно з новою версією, Ільюшин зробив три витки навколо планети на космічному кораблі Схід, але втратив зв’язок із Землею, і вручну посадив апарат в Китаї.
Фільм також висуває версію причин загибелі Гагаріна: з якогось моменту космонавт став занадто незалежний і міг відкрити світові правду про перший пілотований політ на орбіту, тому КДБ його ліквідував, інсценувавши авіакатастрофу. Всі факти в стрічці ґрунтуються на інтерв’ю з якимось капітаном Анатолієм Грущенко, який заявив, що він бачив плівку зі стартом Ільюшина, і з репортером Гордоном Феллером, які працювали з документами про це польоті в радянському архіві.
Якщо б цей політ відбувся, то витік інформації була б неминучою, вважає Первушин. «Неминуче спливли б якісь деталі, незручні фотографії, стали помітні підчистки, — міркує він. — Але нічого цього немає і в помині. Більше того, відсутні навіть відомості про те, що Ільюшин коли-небудь проходив спеціальну підготовку в загоні космонавтів, що приховати було б взагалі неможливо, так нікому і не потрібно».
Домисли про загиблих і засекречених підкорювачів космосу систематизував американський експерт з питань космічної техніки Джеймс Оберг у своїй роботі Фантоми космосу, опублікованій в 1975 році. З тих пір вона кілька разів перевидавалася і доповнювалася новими відомостями. На думку Первушина, ця стаття представляє цінність хоча б тому, що Оберг, «маючи славу затятого антирадянщика, тим не менш, дуже скрупульозний у відборі інформації і дуже обережний у кінцевих висновках».
«Не заперечуючи того, що в історії радянської космонавтики є ще багато білих плям, він робить висновок, що історії про космонавтів, загиблих під час старту або на орбіті, неправдоподібно і є плодом фантазії, розпаленого режимом секретності», — підсумовує Первушин.
***
Цей матеріал опубліковано в №44 журналу Корреспондент від 6 листопада 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті кореспондент, можна ознайомитися тут.
Thanks!
Our editors are notified.