Османська імперія – одна з найбільших держав середньовіччя і нового часу. З’явившись в XII столітті, держава турків-османів розвалилося тільки на початку XX століття, після Першої світової війни. Однією з візитних карток тогочасної Туреччини були полки яничарів. А однією з найяскравіших особливостей цих суворих і дисциплінованих воїнів був їх арсенал, в першу чергу розкішні тесаки – ятагани. Дізнаємося про них трохи більше.
З чого все почалося
Часи змінювалися. |Фото: yandex.by.
Османська імперія була одним з головних супротивників середньовічних європейських держав, в першу чергу Візантії (яку в свій час поховала) та Священної Римської Імперії. Незважаючи на весь місцевий колорит, іслам, гашиш, людей в дивних головних уборах і любові до жінок з закритими обличчями – середньовічна феодальна Туреччина не так вже сильно відрізняється (у всякому разі в своєму корені) від середньовічної феодальної Європи. А тому й процеси, що відбувалися у двох цивілізаціях – західної і східної, були дуже схожі.
Епоха лицарів йшла. |Фото: yandex.uz.
Все раніше і значну частину класичного середньовіччя на полі бою панувала важка кіннота лицарського типу. Звичайно, на півночі Африки, у Великій степу і в Малій Азії не менш широко застосовувалася легка кавалерія, була і піхота у вигляді арбалетників, лучників і якогось там горе-ополчення для охорони обозу і копання вигрібних ям у таборі. Однак, справжньої залізниці рукавичкою війни була все-таки важка кіннота.
Військо турків не так вже сильно відрізнялося від європейського. |Фото: yandex.ru.
Проблема важкої кавалерії була в двох речах. По-перше, вона дуже дорога. По-друге, поголовно складається із знатних людей і їх слуг, а це контингент дуже специфічний за своїми морально-вольовим якостям. До початку XIV століття і в Європі, і в Малій Азії з важкою кіннотою почалися проблеми. У затишній, що роздирається приватними війнами Священної Римської Імперії знаті стало занадто багато, і вона стрімко беднела. У результаті багато професійні військові ставали фактично жебраками і не могли собі дозволити утримувати коня та придбати відповідне спорядження. В Османській Імперії проблема з дворянській кіннотою носила дещо інший характер, що випливає з проблеми номер два – всі ці «чудові» феодали при першій же можливості намагалися забратися вище або навіть скинути султана з трону. Туреччина взагалі має одну з найбагатших історій військових переворотів.
Карл IV – один з найяскравіших імператорів. |Фото: autogear.ru.
У підсумку XIV століття ознаменувався початком реставрації професійних піхотних армій, яких у Старому Світі за економічним, технологічним і громадським причин не було з часів античності. Так в Європі було вирішено загнати всіх сірих і вбогих, але знатних хлопців в піхоту. Це дозволяло вирішити проблему з їх зайнятістю. Звичайно, в очах дворян XIV століття подібне було страшним пониженням статусу, проте не без допомоги талановитій піар-кампанії імператора Карла IV все вийшло, і колишні лицарі вже з задоволенням йшли служити.
Значення піхоти почало зростати ще до Столітньої війни. |Фото: 1zoom.ru.
Цікавий факт: Карл IV особисто розгулював по Празі з алебардою на плечі, щоб показати, що навіть йому – імператора Священної Римської Імперії не соромно битися не на коні. Більш того, ще у віці 25 років майбутній імператор неодноразово брав участь в боях, стоячи в пішому порядку разом зі своїми лицарями. З кінця XIII століття в Європі стала набирати популярність практика спішування лицарів для посилення піхоти, який ставало на полі бою все більше. Присутність професійних військових в строю в першу чергу підвищувало бойовий дух ополчення.
У Туреччині були створені яничари. |Фото: yandex.com.
А ось в Османській Імперії була створена своя власна професійна піхота. Їй і стали яничари. З’явилися вони в 1365 році за рішенням султана Мухарада I – першого султана Османської імперії. У результаті поряд з сипахами – важкою кавалерією і акынджирами – легкою кавалерією, анычары склали основу нової турецької армії. Але найголовніше в тому, що вони створювалися в тому числі і як військова сила здатна стати противагою для служили у війську дворян, які могли задумати переворот проти султана.
Who is «янычаръ»?!
Султан Мухарад I. |Фото: roar.media.
Яничари є вельми специфічним військом, яке можна було б назвати (умовно) рабською. Обманюватися, втім, не варто, довгий час яничари були однієї з найбільш ефективних бойових сил у світі. Досить згадати про те, що їх стали копіювати багато держави-протекторати Османської імперії, наприклад Кримське ханство. Більш того, стрілецьке військо на Русі було створено в тому числі під впливом турецьких яничар.
Яничари були дуже сильною піхотою. |Фото: yandex.ru.
Найяскравішою особливістю яничар було те, що набирали їх з християн, що проживали на території Османської імперії. Дітей вірмен, албанців, болгар, боснійців, греків, грузин і інших народів відбирали у віці 8-16 років для служби в армії у рамках сплати «податку кров’ю» – девширме, однією із спеціальних податків для мусульманського населення імперії. Втім, надалі в яничари стали набирати і дітей-мусульман. Єдині хто був звільнений від девширме у всі часи – це євреї і жителі Стамбула, які вміли говорити по-турецьки.
Яничари завжди були стрілками, а з XV століття вони перетворилися в аналог мушкетерів. |Фото: yandex.com.
Яничари жили в монастирях-казармах в умовах жорстокої дисципліни. Їм заборонялося одружуватися і заводити сім’ї. Все майно яничара належало його підрозділу і переходило у власність війська після його загибелі. Незважаючи на всю жорстокість і суворість комплектації війська і його підготовки, не варто думати, що яничари – це якісь нещасні раби. По-перше, їм непогано платили. По-друге, чимала прошарок яничарів крім військового мистецтва навчалася також картографії, теології, права, мови і літератури. В-третіх, які вийшли на пенсію за віком або по пораненню воїни отримували пенсію. Після 1566 року їм було дозволено одружується і заводити власне господарство. Вийшовши на заслужений відпочинок, багато колишні яничари робили приголомшливу цивільну кар’єру, в тому числі і в органах державного управління.
Навіть російські стельцы в 16 столітті створені за образом турецьких яничар. |Фото: ya.ru.
Втім, в кінцевому рахунку послаблення стали причиною розкладання корпусу яничарів і зіграли з ними злий жарт. Створені спочатку для захисту трону – вони перетворилися на головну загрозу для нього. Тут їх доля багато в чому нагадує долю війська стрільців, а також імператорської гвардії Російської Імперії.
Навіщо янычару ятаган?
Спочатку яничари озброювалися луками, але з поширенням вогнепальної зброї перейшли на аркебузи і мушкети. |Фото: yandex.ru.
Ятаган є одним з найбільш розкішних і красивих предметів спорядження яничарів. Багато хто помилково вважають, що він також є основним видом зброї. Насправді це не так. З самого свого заснування, яничари були піхотою далекого бою – лучниками, а пізніше – мушкетерам. Таким чином головною зброєю була все-таки аркебуза і цибулю, пізніше – мушкет. У свою чергу розкішний ятаган був, по суті, допоміжним зброєю ближнього бою. Європейський мушкетери озброювалися шпагами і тесаками (великими ножами), а у турків були ятагани.
Ятаган став допоміжним піхотним зброєю. |Фото: yandex.ru.
Існує також легенда про те, що яничарам було заборонено носити шаблі в мирний час за рішенням султана, однак вони спритно обійшли цю заборону, ставши носити ятагани! Звучить принаймні сумнівно, так як у воєнний час вони озброювалися переважно цим же видом зброї. Якщо подумати, то для своїх цілей ятаган – це прекрасний вибір.
По суті це зброя останнього шансу. |Фото: yandex.ru.
Легкий клинок з одностороннім заточуванням вагою близько 800 грам і довжиною близько 65 см ідеально підходить для ближнього бою. Фехтувати таким не потрібно – достатньо просто рубати і різати. На це вказує, зокрема, форма леза ятагана і форма його рукоятки. Відсутність упору красномовно повідомляє нам про те, що для нанесення колючих ударів він не призначений. Таким чином стає очевидно, що ятаган – це не більше, ніж зброя останнього шансу для бійця, який опинився на полі бою в умовах «все погано».
А ще це річ статусу! |Фото: livemaster.ru.
І саме головне, що варто запам’ятати – яничари не шпурляли ятагани. По-перше, тому що метнути такий «ножик» вийде в найкращому разі на 3-5 метрів. По-друге, тому що це взагалі не має ніякого сенсу в абсолютній більшості ситуацій.
Запорізькі козаки дуже любили брати турецькі ятагани в якості трофеїв. ¦Фото: yandex.ru.
Якщо хочеться дізнатися ще більше цікавого, то обов’язково варто почитати про те, як створювалося оборонна споруда, якому понад 300 років – земляна фортеця Св. Анни.
Thanks!
Our editors are notified.