Гіганти, не доїхали до поля битви: сумна історія надважких танків

Гиганты, не доехавшие до поля битвы: печальная история сверхтяжелых танков

Історія першої третини 20 століття ознаменована тотальної тягою до «гігантоманії». У тому числі така зацікавленість дала всі передумови для зміни вигляду військової техніки країн Європи. Серед усього розмаїття озброєнь найбільше відзначилася у збільшенні розміру бронетехніка. Проектуванням супертанков займалися з ентузіазмом, передрікаючи гігантським машин велике майбутнє. Однак вийшло рівно навпаки – ці велетні рідко виходили за межі випробувальних полігонів, так і повоювати практично не встигли. Такої непривабливої виявилася історія великих танків – багатообіцяючих проектів, ера яких так і не настала.

Безславна доля надважкої бронетехніки. /Фото: sekretmira.ru
Слід уточнити, що першою зброєю, що зазнали «гігантоманії» європейських військових інженерів, були гармати, побудовані ще на початку 1910-х. Однак на цьому вирішили не зупинятися. Супертанки з’явилися практично відразу після закінчення Першої світової війни. Їх авторами стали французи, які з 1919 року зайнялися проектуванням «сухопутних броненосців».

До 1923 року було побудовано десять важких танків з двома вежами, які отримали назву Char 2C. Випробування машин йшли аж до початку Другої світової. Тоді було вирішено поставити їх на озброєння французької армії. Ось тільки до поля бою вони так і не доїхали: при транспортуванні ешелон з танками зазнало бомбардування авіації Третього рейху.

Німецькі солдати біля французького танка Char 2C. /Фото: pikabu.ru
Але і сама Німеччина не відставала від сусіда по карті. Причому вони настільки виявилися зацікавлені в подібних проектах, що стали в деякому роді «законодавцями моди на гігантоманію». Першою важкою бронетехнікою стала пара танків німецького підприємства Rheinmetall під назвою Neubaufahrzeug, побудовані в 1933 році. Від тих же французьких побратимів їх відрізняло наявність вже трьох веж, спроектовані для можливості всебічного обстрілу сил противника.

Німецький гігант Neubaufahrzeug. /Фото: Pinterest.com
А ось кінець у них виявився схожий: один танк був знищений самими німцями після того, як його не змогли дістати з болота, в якому він застряг; решта ж машини не брали участі в бойових діях – з їх допомогою тримали в страху населення окупованих країн, а пізніше вони були віддані на злам.

Дітища Третього рейху повторили долю французьких машин. /Фото: warriors.fandom.com
Ще однією країною, поддавшейся «моді на велику зброю», стала Великобританія. Правда, в Туманному Альбіоні зробили лише одну спробу озброїти свою армію супертанком і зупинилися на цьому. І, як показала історія, цей вибір був вірним.

Британський А1Е1 вихідної конфігурації. /Фото: warspot.ru
Ще в 1920-х англійцями був спроектований надважкий Vickers A1E1 Independent (англ. Незалежність). Однак ці танки навіть не дійшли до постачання на озброєння – за межі випробувального полігону машини не вийшли.

Англійська супертанк навіть не дійшов до поля бою. /Фото: warspot.ru
Звичайно, в Радянському союзі, де для тяги до «гігантоманії» було навіть вигадано окрему назву цього періоду, який припав на 1930-ті роки – «час прожекторів» – не могли не зацікавитися ідеєю створення надважкої бронетехніки. Втіленням цієї сміливої задумки стала машина, що отримала гучне прізвисько «цар-танк». Мова йде про знаменитого Т-35.

Радянський Т-35. /Фото: armedman.ru
Величезна пятибашенная махина була спроектована ще в 1931 році в конструкторському бюро на базі Ленінградського заводу «Більшовик». Кілька років тому з’явилася його модифікація Т-35А. «Цар-танк» сміливо можна назвати найбільшим в світі з тих, що були випущені. Його розміри вражали: лише довжина машини становив майже 7,5 метрів. На нього був навіть встановлений авіаційний двигун, що дозволяє розігнати цю величезну техніку до 30 кмгод. «Цар-танк» був частим гостем військових парадів 1930-х років. Однак його слава на Червоній площі і залишилася, адже практично вся серія цього типу бронетехніки хоч і зустріла війну, але взяти участь у ній не встигла.

Найбільший танк у світі. /Фото: wikipedia.org
У перші ж дні наступу Німеччини на Радянський Союз Т-35 були кинуті в західну частину Української РСР, а дороги там виявилися мало схожими на московські. Тому більшість машин зламалися в дорозі або застрягли в болотистій місцевості. Їх навіть підривати не стали – червоноармійці просто кидали «уславлені» танки, і лише кілька з них «доїхали» до реального бою.

Т-35, кинутий радянськими військами. Західна Україна, липень 1942 року. /Фото: wikipedia.org
А ось Третій рейх на одному супертанке не зупинився. Наступною спробою створити «сухопутний броненосець» став знаменитий Maus (ньому. Мишеня). Але при своїй назві розміри цього танка були значними: один його вага становила 180 тонн, довжина – 9 метрів, а одна вежа була оснащена відразу двома знаряддями. Однак броні на ньому виявилося дуже багато: з-за її маси Maus не міг подолати жоден міст.

Знаменитий німецький Maus. /Фото: history-doc.ru
Доля цього гіганта виявилася незавидною: до входження до складу німецької армії вона не дійшла, зупинившись на випробуваннях, а два збережених примірника Maus дісталися країнам-переможцям СРСР і Великобританії.

Ще один супертанк, не вийшов на поле бою. /Фото: topwar.ru
Кілька проектів військових інженерів Третього рейху, що залишилися на папері, повинні були бути ще більшими, ніж всі існуючі на той час танки. Так, дітище фірма «Крупп» Р-1000 повинен був бути вагою тисячу тонн і довжиною не менше 35 метрів. Але й цього їм здалося мало: наступна розробка була вже в півтора рази більше попередньої. Ось тільки ці грандіозні проекти далі креслень так і не вийшли.