Непробивний захист берега: у чому феномен Ворошиловської батареї

Непробиваемая защита берега: в чем феномен Ворошиловской батареи

Оборона грає найважливішу роль в бойових діях. А головне правило її ефективності – це доцільність певних військових та історичних умовах. Так, наприклад, укріпрайони на суші, які століттями були непробивними, після Першої світової війни опинилися вже не актуальними – тому лінії Мажино і Зігфріда, незважаючи на значні розміри і потужність озброєння, не змогли стримати натиск ворога у Другій світовій війні. А ось з портовими вкрапленнями все інакше: вони залишилися ефективними, а яскравим прикладом цього служить Ворошилівська батарея на острові Російський, нагонявшая страх на японську армію.

Переконливо і потужно. /Фото: vl.ru
На відміну від сухопутних укріпрайонів, баштові батареї портів залишаються ефективними та актуальними – жорсткі позиції на березі є головною запорукою якісної оборони. Тому після Першої світової війни у новоствореному Радянському Союзі практично відразу стали займатися модернізацією старих та будівництвом нових укріпрайонів при портах.

Особливо в такому оновленні потребував Далекий Схід: у царську епоху єдиним великим портом був Владивосток, а його зміцнення прийшли в занепад до початку 1920-х. Крім того, коли СРСР розпочала війну в Маньчжурії в 1932 році, необхідність в новій лінії укріплень постала особливо гостро. В якості другої точки для створення укріпленої батареї був обраний острів Російський.

Острів Російський. Сучасний вигляд. /Фото: wikipedia.org
Баштова берегова батарея №981, що отримала назву «Ворошилівська», була закінчена в 1934 році. Навчальні стрільби пройшли у присутності командувача армією Далекосхідної Блюхера та інших військових чиновників. На додаток до озброєння до 1941 року були відбудовані чотири целеуказательных поста для горизонтально-базного далекоміра, для максимально точного і швидкого визначення координат ворожих кораблів.

У розташуванні та озброєнні Ворошиловської батареї інженерами були використані відразу кілька конструктивних хитрощів і маскувальних заходів. Так, зміцнення розташували на сопці, рельєф якої не дозволяв побачити спалаху працюють знарядь з берега, а також ускладнював ворожу розвідку з повітря. Крім того, під час обстрілу командир батареї міг підірвати вибухівку, розташовану в різних точках останньої, щоб заплутати авиакорректировшиков.

Для батареї був обраний відповідний рельєф. /Фото: mt20-lte.ru.net
В якості додаткової маскування «використовувалася» навіть…погода. Справа в тому, що рельєф острова дозволяв нерідко набігаючому туману приховувати від ворожих коректувальників вогневі позиції батареї. А ось командний пункт розташовувався якраз на узвишші, звідки чудово проглядалися підступи до острова з моря.

Озброєння батареї складалося з 12-дюймових (305 мм) баштових знарядь, а також рухомі залізничні знаряддя, три з них мали калібр 356 мм, три — 305 мм Таке рішення було невипадковим: інженери справедливо вважали, що стаціонарні батареї можуть бути обстріляні і знищені, для цього і були передбачені зброї на колесах.

Розріз вогневої позиції Ворошиловської батареї. /Фото: popmeh.ru
Розрахунок батареї – 399 осіб, на кожній вежі – по 75 чоловік. А її обороноздатність виявилася такою, що будь-який корабель, який підійде ближче ніж на 34 кілометри до острова Російська, ставав потенційною мішенню баштових знарядь – тобто, прохід до Амурського і Уссурійському проток був надійно захищений. Однак був і недолік у роботі батареї: її знаряддя, на відміну від Севастопольських не були призначені для оборони міста від нападу з суші.

Пульт на командному пункті батареї. /Фото: topwar.ru
Однак повоювати Ворошиловської батареї так і не вдалося: до моменту початку Великої Вітчизняної війни СРСР і Японія вже встигли укласти світ, умови якого остання справно виконувала. Причин було кілька: по-перше, японцям було відверто не вигідно відкривати другий фронт і воювати з Радянським Союзом і Америкою одночасно.