Багатії з Донецька не зрозуміли головного – жорстка правда про життя «ДНР»

Розбомблене будинок під Марьинкой. Вціліла тільки ванна

В останній раз В Донецьку автор цих рядків був в лютому 2014 року. Разом з Шахтарем я прилетів з Чехії, де команда проводила матч Ліги Європи проти Вікторії. В ті дні була бійня на київському Майдані, але Донецьк був спокійний.

Прекрасний аеропорт, дорогі автомобілі в місті – нічого не віщувало злиднів.

Сьогодні про злиднях в Донецьку говориться багато. Вже рік як війна, від якої тікали люди з грошима. Війна та блокада вкрай підняли ціни на продукти і ліки. Безробіття, відсутність грошей – безвихідь, в якій опинилися ті, хто залишився в Донецьку.

Про те, як виживає Донецьк, чого хоче Донецьк, і чому Донецьк кинули донеччани – в розмові з волонтерами Мариною Черенкова, Дмитром Шибаловым і Ольгою Коссе.

(На фото: Марина Черенкова)

1.

– Як називається ваша організація?

Дмитро Шибалов: Відповідальні громадяни.

– Хто фінансує?

Д. Ш.: Фандрайзинг. Є група в Facebook. Допомагають Київ, Москва, закордон. Люди шлють посилки, грошові перекази.

Ольга Коссе: Нещодавно перший раз в житті побачила консервоване сало. Його прислали з Волині.

З закордону шлють дитяче харчування, підгузники, одяг.

Д. Ш.: Крім цього, у нас є проекти з міжнародними організаціями. З чехами, данцями.

– Бюджет вимірюється в мільйонах?

О. К.: Ми не рахуємо. Прийшов на картку 5 тисяч гривень – поїхали в Маріуполь і адресно купили, наприклад, ліки. В основному, адресна допомога — це якраз медикаменти.

А їжею забезпечуємо соціальні заклади: дитячі будинки, будинки престарілих, психіатричні лікарні.

(На фото: Дмитро Шибалов)

2.

– Так що зараз відбувається в Донецьку?

М. Ч.: Після подій у Мукачевому почався сильний обстріл. Ви ж не вірите, що стріляє тільки одна сторона?

– Яка чисельність населення Донецька, на ваш погляд?

М. Ч.: 850-860 тисяч (до конфлікту – 950 тисяч. – Ред.). Ми працюємо зі швейцарцями по завезенню реагентів і осмосов для очищення води. По кількості використаної води легко визначається кількість жителів міста.

– Вода, світло, газ – все працює?

Д. Ш.: На околицях з перебоями. Залежно від обстрілу. Комунальні служби Донецька зараз – мрія будь-якого міста. Працюють на совість днями і ночами.

– Зарплату комунальникам платять?

М. Ч.: Ми не знаємо, не перебуваємо всередині системи.

– Яка валюта «ДНР»?

М. Ч.: Нещодавно моя мама лежала в лікарні і я дізналася, що лікарям видали по 53 долара в якості зарплати. В доларах.

Д. Ш.: Зараз Донецьк – мультивалютна зона. У побуті долар, рубль і гривня.

– Чим розплачуєтеся?

Д. Ш.: Як правило, в гаманці гривня, але пройдешся по магазинах, і тобі дають здачі рублями.

М. Ч.: У мене не так. Я завжди вимагаю здачу гривнею. Продавці йдуть на зустріч.

– У Донецьку нормально працюють магазини?

О. К.: Працюють, але все дуже дорого. В аптеки їздимо в Маріуполь. Там дешевше, вибір більше.

– Дешевше на скільки?

М. Ч.: В 3-4 рази. Я кажу про препаратах онкологічних і проти пухлинних, заспокійливих і анти депрессантах, складних препарати, що використовують для лікування інсультів.

О. К.: На стандартні Цитрамон чи Корвалол — різниця 2-3 гривні. Діабетичні ліки або для астматиків — різниця у 2-3 рази. Причому в Донецьку може чогось і не бути.

(На фото: Ольга Коссе)

3.

– Про що можна говорити в Донецьку?

 (Пауза).

 О. К.: Люди критикують обидві сторони. І київську владу, і «ДНРовскую», і американців, і росіян.

– Кого підтримує Донецьк?

Д. Ш.: Місто хоче жити нормально, йому не принципово, який прапор над адміністрацією. Не можна сказати, що люди занадто політизовані. Після року війни політика йде. Залишається інстинкт виживання.

М. Ч.: Але! Більше ніж блокада, становленню «ДНР» нічого не допомогло.

Також потрібно розуміти, що коли Аваков звільняє міліціонерів у Миколаєві – вони приїдуть до нас. Те ж саме з Маріуполем. У Донецьку повно Беркута ” і ” Альфи, які приїхали зі Львова, Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя. У них як у студентів – братство.

– Еліта з грошима виїхала з Донецька, вірно?

М. Ч.: Поки ми їхали до вас на Паньковскую (офіс ICTV. – Ред.), у центрі Києва я бачила BMW кабріолет з луганськими номерами. Хлопець спокійно їхав по Києву, у нього все нормально, він не збирається повертатися в Луганськ. Таких же донецьких тут повно. З грошима, на BMW, Lexus, Jaguar. Вони навіть соромляться сказати, що донецькі. Якщо ми говоримо, що вони еліта – це не еліта. Це люди, які висмоктали з Донбасу ресурси і просто кинули його.

– Ви їх не пожалійте.

М. Ч.: Я не розумію, ким треба бути, щоб, коли все це відбувається, ти собі спокійно роз’їжджав по Києву на Land Cruiser і вечеряв у ресторані. Коли лунає допомогу від фондів, дитячі набори, то дитина в першу чергу відкриває сік, якого в Донецьку немає… Просто не може мати дозволити собі купити сік дитині, розумієте? У мене не вкладається в голові, як можна спокійно жити, коли в твоєму рідному регіоні таке відбувається!

Не було в Донецьку багатих людей? Ми ж пам’ятаємо часи, коли як тільки новий сезон, а в Донецьку вже були Mercedec з тюнінгом Brabus. А якщо у тебе був Mercedec, але без тюнінга Brabus – ти лох. Про інше я вже й не кажу.

– Донецьк кинули донеччани?

М. Ч.: Забезпечені донеччани. Вони могли залишитися. Якщо так шкода авто – хай би вивезли, але залишилися б і працювали. Допомагали тим, хто і виїхати вже не в змозі.

– Може, люди вибирали між життям або смертю.

Д. Ш.: Все занадто перебільшено.

– Але ж бойовики беруть в заручники?

Д. Ш.: Мене брали. Посидів в підвалі. Це сталося, коли з’явилися українські партизани і почали себе рекламувати в соцмережах. Тоді в Донецьку всі зійшли з розуму і почали цих партизанів ловити.

– Як вас врятували?

О. К.: Ми хлопців просто знайшли.

– Був викуп?

Д. Ш.: Ні, вони перевірили офіс, чим займаємося.

– Якщо б люди з грошима не виїхали з Донецька, що б змінилося?

М. Ч.: Багато. По-перше, еліта могла б зняти російські прапори і почати домовлятися. Потрібно було пояснити «Раші» і людям, що Україну ніхто не візьме ні в ЄС, ні в НАТО. Хто був в темі і працював в Брюсселі і Вашингтоні знали і знають, що Захід давав перспективу 20-25 років на прийняття України в співдружності. Ми б просто і спокійно до цього йшли.

Залишилися б люди з грошима – була б і робота. Все стало зовсім погано, коли поїхав середній клас. Але його звинувачувати не можна. Середній клас тримався до останнього.

(На фото: типовий рейс Відповідальних громадян)

4.

– Блокада пошкодила людям зі зброєю?

О. К.: Вона їм тільки допомогла. При перетині блокпостів люди думають, які гарні «ополченці». Вони ввічливі, швидко пропускають, навіть у сумки не заглядають.

М. Ч.: Коли їдемо з іноземцями – вітають: Welcome to Donetsk people republic!

Д. Ш.: За фактом, блокада не нашкодила ні одного бойовика. Вона нашкодила мирним жителям, які тепер ночують у величезних чергах на стратегічних блокпостах.

Уявіть, людина за два дні стоїть в черзі на українському блокпості. Ненавидить всіх і вся, а потім доїжджає до «ДНРовского» блокпоста, де йому кажуть: Здрастуйте! Ласкаво просимо! Їдьте!

М. Ч.: Оперуємо цифрами. 3,5 млн чоловік проживає в «ДНР» і «ЛНР». Близько одного відсотка -35 тисяч — люди зі зброєю. І всі вони, в принципі, не постраждали.

Д. Ш.: Ті, у кого є гроші, зараз влаштовують торговельні відносини з Росією. Звідти величезний товаропотік. Знову ж таки, в Донецьку потім ціни набагато вищі, ніж у Києві. Все це лягає тягарем на людей. Вони вибирають: купити в цьому місяці труси або мило.

(На фото: післявоєнні будні Донбасу)

5.

– Опишіть типового бойовика.

Д. Ш.: Напевно, коли ви зростали у Києві, у вашому дворі були хлопці, які сиділи на лавочці і робили «бу-гу-гу» вечорами… Люди, які взяли в руки зброю, максимально прості, з технічною освітою, іноді з вищою. Робочий клас. До війни він працював на заводі – з заводу додому – в п’ятницю-суботу побухати – в понеділок на роботу.

– Війна – їх єдиний шанс в житті?

М. Ч.: Це соціальна революція, ви абсолютно праві. Є верхівка і ці люди публічні, всі знають їхні імена, а є й інша прошарок: люди середнього класу, які останні гроші влили в свої військові формування; люди, які спочатку підтримували Майдан, а перейшли на бік «ДНР» після авіаударів по аеропорту, по Сніжному і за Торезу. Це бізнесмени вище middle class і з хорошою освітою. Вони не світяться. Тому коли кажуть, що там усі упирі, виродки, здичавілі і люмпени… якби все було так, тоді, напевно, ми давно розібралися б з проблемою.

– Захарченко, Моторола, Гіві…

М. Ч.: Ми не знаємо цих людей. Думаю, вони паралельні з прошарком, про яку я тільки що казала. Зрозуміло, що для певних людей вони — герої.

– Ви бачили російських солдатів в Донецьку?

М. Ч.: Бачила добровольців з Санкт-Петербурга, які були проти Путіна.

– Ви з ними спілкувалися?

М. Ч.: Навіщо?

– «Які були проти Путіна».

М. Ч.: Я просто почула їх розмову в кафе.

Д. Ш.: Росіян я бачив, але не знаю, добровольці вони або солдати армії.

О. К.: Ми не можемо подивитися їх військові квитки!

М. Ч.: Вся форма упереміш. Не зрозумієш. Я якось бачила бурята, якого затримала «військова поліція».

– В місті багато озброєних людей?

Д. Ш.: Досить часто можна зустріти. Це патрулі, поліція або охорона конвоїв, людей.

– В кафе?

 О. К.: Немає. Минулого літа їх було багато. В кафе навіть були спеціальні шафки для здачі зброї.

(На фото: околиці Донецька постраждали найбільше)

6.

– Як у вас виходить жити в паралельної реальності?

Д. Ш.: А що залишається? Причому паралельна реальність у всьому. В минулому році ми в Донецьку доводили людям, що ніяких карателів з Правого сектора ні, ніхто нас не приїде вбивати. А далі їдемо через Просянку (траса Донецьк – Запоріжжя), і стоять красиво одягнені бійці Правого сектора. Потім дурнем себе відчуваєш.

М. Ч.: Якщо не виїжджаю з Донецька більше трьох тижнів – мені погано фізично. Я не можу перебувати в такій агресивному середовищі.

– Що буде з Донецьком завтра?

М. Ч.: Військовим шляхом конфлікт не вирішити. Ми чекаємо вікно можливостей.

– Як відбувається підготовка до осінніх виборів у «ДНР»?

М. Ч.: Всі розслаблені. Ніякої агітації не бачила. Вони самі хоч знають, що там вибори?

О. К.: Поки що вся зовнішня реклама – це соціальна агітація. «Все тільки починається!», «Донецький народ вирішує….».

(На фото: розбомблений будинок під Марьинкой. Вціліла тільки ванна)

7.

– Чому у Тарути нічого не вийшло?

М. Ч.: Працювати треба було, а не копати рови. Його рови зупинили когось?

– Якби у вас була можливість, що б ви запитали у Петра Порошенка?

М. Ч.: Перше. Добре, я поважаю думку, що Ви не розмовляєте з терористами. Так і треба. Але коли прийняли рішення не розмовляти з ними, чому ви цілий рік не розмовляєте з такими, як ми?

Ми не приховуємо своїх поглядів, про які знають навіть самі великі екстремісти «ДНР», просто ми не брехали з самого початку і не міняли своїх поглядів.

Друга. За останні 20 років у світі було понад 36 конфліктів подібного роду. Можна запросити людей, які пройшли через це? Тому що 36 разів – а ми вивчали цю тему – все закінчувалося мирними переговорами. А в разі, якщо конфлікт закінчувався перемогою одного боку, через деякий час він спалахував знову. Нічого нового ми не придумаємо.

Третє. Я розумію, що Президенту Порошенко важко і не критикую. Зараз критикувати президента чи уряд – це все одно що просити людину, якій пускають кров встати з ліжка і віджатися 500 разів. Я все розумію! Але! Яку націю країна хоче отримати, якщо зараз жінка з Харкова, рідна сестра чоловіка-епілептика з Донецька, провозить в трусах психотропні? Тому що рецептурні ліки заборонено перевозити, а їх у Донецьку немає.

У що ми перетворюємося? До якого рівня ми як нація скочуємося? Що буде потім?

– У нас є шанс жити разом?

М. Ч.: Не просто шанс – я впевнена, що це єдиний шлях. Ми ж розмовляємо з Волинню, Івано-Франківськом, Львовом, всю зиму у нас прожили журналісти Громадського ТБ. В той час, як донецькі блогери, відомі громадські діячі, які поливають все брудом, Донецьк заїхати так і не змогли! А багато журналістів з України нормально з нами працювали і заїжджали в Донецьк: Катя Сергацкова, Наталя Гуменюк, Леся Ганжа, Настя Станко та інші. Всі вони писали правду і проблем не було. Не ображали, не принижували, просто написали правду.

Донецьких, які втекли, у Донецьку вже не пам’ятають. Все, що ви, заможні і багаті донецькі, робите, це отсиживаетесь тут в ресторанах і поливаєте лайном Донецьк. Мало хто з вас організував допомогу рідному місту. Це зробили одесити або кримчани, Київ або західна Україна. Виняток Донбас SOS і самоорганізація переселенців. Але всі вони не багаті люди і вони були змушені виїхати.

– Як це пояснити?

Д. Ш.: Людська натура, напевно. Війна оголила те, що було всередині. Раніше, яким би покидьком ти не був, міг сховатися за статус, гроші і приховати все це.

М. Ч.: Це не людська натура. Донецькі журналісти і блогери, які виїхали, просто заробляють на грязі. Їм потрібно жити в Києві – це зрозуміло. А ось Луганськ і Донецьк, який зараз катається на лексусах і мерседесах по столиці, але ніяк не реагують на гуманітарну катастрофу у себе вдома, не зрозуміли головного – що з цим треба буде потім жити і це буде стояти перед очима кожен день.

Ростислав Буняк.