Двоколісна хвороба. Велосипеди завойовують популярність серед киян

З настанням весни киян охопила веломания.

Вони купують велосипеди навіть після кризового подорожчання, пересідають з громадського транспорту на свої два колеса і влаштовують карнавали на байках, пише Вероніка Мелкозерова в №20 журналу Корреспондент від 22 травня 2015 року.

У День Європи, 16 травня, в сквері біля Національної опери України не проштовхнутися серед двоколісної техніки. Від Золотих воріт, з боку Хрещатика, а також пл. Льва Толстого до пам’ятника композитору Миколі Лисенку нескінченним потоком з’їжджаються велосипедисти і велосипедистки. Причому другі переважають — панянки в яскравих нарядах паркують велосипеди і поспішають зареєструватися для участі у Велопараді дівчат.

Організатори впробега з Асоціації велосипедистів Києва підійшли до заходу серйозно. Навіть встановили дрес-код: яскраві сукні та аксесуари в стилі елеганс, етно, хіпі, хард або будь-яка «казкова» тема.

Рівно о 16:00 велосипедисти стартують на всі чотири сторони — по маршрутах, кожен з яких відповідає певному стилю вбрання. Для участі в пробігу зареєструвалися понад 500 осіб. І хоча він спочатку призначався для прекрасної статі, серед строкатих спідниць, шарфів і шапок раз миготять усміхнені чоловічі обличчя.

65-річний киянин Сергій Левченко, не зміг відмовити собі в задоволенні взяти участь у впробеге разом з дружиною Ларисою. З собою пара прихопила і улюбленця родини — дворняжку з промовистим прізвиськом Байки (Велосипедик – англ.) Подружжя Левченко стежить за модою — в обох подружжя складні міні-велосипеди Bigfish.

Фото Таїсії Стеценко

Подружжя Левченко (на передньому плані) стежать за веломодой і мають тривалий велостаж

«Сама зручна модель для міста: не потрібно залишати ніде. У нас таких чотири. Катаємося всією родиною», — розповідає Кореспонденту Левченко, який вже 40 років їздить на роботу на велосипеді.

Втім, велобайк стає в Україні не тільки популярним засобом пересування, але і кращим способом розважитися у вихідні, і у відпустці, констатує Олеся Сторожук, медиакоординатор Асоціації велосипедистів. В організації налічується 400 осіб, і тільки за останній рік це число зросло вдвічі.

Власники мережі прокату, продажу та сервісу велосипедів Veliki.Ua Олексій Кушка і Владислав Савицький підтверджують, що, незважаючи на кризу, велосипеди продовжують брати в оренду і купувати.

Фото Таїсії Стеценко

Власники Veliki.Ua Олексій Кушка і Владислав Савицький створили для велопараду яскраві образи

«Скільки велосипедів на тиждень у нас купують, не скажу — комерційна таємниця. Проте ось вам інші дані на підтвердження тенденції: шість років тому у нас був один велопрокат на шість великов. Зараз у нас 20 пунктів у Києві і ще 10-в інших містах», — розповідає Кушка.

Коні педальні

Телеоператор Ігор Судаков придбав велосипед два місяці тому.

«Хотілося, звичайно, щось якісне та добротне. Друзі радили закордонні бренди. Але на них ціни злетіли до небес. Дешевше 13 тис. грн закордонний великий не знайти. А старий не хотілося», — говорить він.

Судаков з нареченою знайшли компромісний варіант — придбали два велосипеда виробництва київського заводу.

«Рама наша — деталі японські. Обидва обійшлися в 9,6 тис. грн. Нас наполегливо відмовляв: мовляв, вони відразу поламаються. Але я вже другий місяць їжджу, і поки тьху-тьху», — задоволений Судаков.

Киянин виїжджає на байку не тільки на роботу, але і просто вечорами покататися по району.

«Якщо довго не катаєшся, то виникає ломка. Це ось такий позитивний і корисний наркотик», — посміхається новоспечений велосипедист.

На відміну від нього Юрій Марченко, головний редактор інтернет-видання Платформа, катається вже десять років. І перший його байк був цілком респектабельним — гірський Bergamont Blades 2.

«Їздив на роботу, з роботи, поза роботою і одного разу навіть добрався з друзями до страусиної ферми в 50 км від Києва», — згадує Марченко, у якого сьогодні вже два педальных коня.

До Bergamont приєднався байк зовсім іншого класу — бірюзовий міської Electra, важкий гігант в стилі ретро, який його власник ласкаво називає Баржею. На ньому Марченко катається тільки в теплу пору року і не частіше разу на тиждень.

«Київ — місто горбистий, і якщо вниз на моїй Баржі можна їхати з задоволенням, то вгору — тільки з прокльонами на адресу Кия, Щека і Хорива за вибір локації, — посміхається главред. — Плюс всерйоз стомлює те, що потрібно прокладати маршрут або серед оскаженілих водіїв, або судорожно лавірувати між матерящимися пішоходами».

Однак часом велобаржа незамінна — наприклад, в ретрокруизе, в якому Марченко бере участь вже четвертий рік поспіль. У квітні на вулиці столиці виїжджають виряджені в вінтажні костюми хлопці і дівчата верхи на ретровелосипедах.

За словами Марченко, завдяки такій реконструкції минулого це в принципі пересічне у технічному відношенні захід — проїхатися по місту на байку — перетворюється в чари, в театралізоване дійство.

«Ти одночасно і актор, і глядач, і просто хлопець, який мчить з приємними людьми по красивому маршруту. Ну і чудово, що задоволення від всього цього явно отримують і учасники, і оточуючі», — розповідає Марченко.

Нових шанувальників цей рух набуває не в останню чергу завдяки таким масовим, як кажуть велосипедисти, покатушкам

Нових шанувальників цей рух набуває не в останню чергу завдяки таким масовим, як кажуть велосипедисти, покатушкам.

«Іноді не знаєш, що вибрати, — велопарад, ретрокруиз або суботник з облаштування веломаршрутів у парках», — говорить Сторожук.

Активісти Асоціації ведуть моніторинг зростання велоруху в 25 точках Києва, але перш за все вони оцінюють не кількісну, а якісну динаміку.

«Яким чином вони [велосипедисти] рухаються — тротуарами або по дорогах, кого більше — жінок або чоловіків, — розповідає експерт. — За результатами минулорічного спостереження, жінок тільки 15%. Це показник того, що велосипед досі не сприймається як безпечний транспорт для міста».

І дійсно, всі опитані учасники велопараду стверджують, що байків на вулицях було б у кілька разів більше, якби міста були пристосовані для пересування залізних коней.

«Я живу на ДВРЗ. Іноді катаюся на роботу в центр. Але це буває вкрай рідко. Дуже небезпечно на дорогах. Особливо пекельне місце для мене — це міст Патона», — говорить киянка Ганна Трохименко.

Фото Таїсії Стеценко

Ганна Трофименко вважає, що велосипедів в Києві було б більше, якби була розвинута інфраструктура

Незважаючи на це, майже кожен рік хтось із її приятелів купує собі велосипед.

Байкова революція

Сторожук підмітила парадокс: велосипедистів на вулиці столиці стає все більше, хоча Київ для них майже не пристосований. Причому все більше українців обирають велосипед як основний засіб пересування.

«Я думаю, це закономірно, тому що люди усвідомлюють: це зручний, відносно швидкий і раціональний вид транспорту для великого міста, — пояснює експерт. — З одного боку, до нас нарешті докотилася європейська мода. А з іншого, навіть економічні умови нас вже штовхають в сідло, адже громадський транспорт, як і бензин, дуже подорожчав».

За її словами, багато хто розуміє, що нераціонально використовувати автомобіль для кожної поїздки, тим більше на невеликі відстані. Наприклад, якщо від дому до роботи відстань 5-10 км, то найвигідніший варіант — дістатися на велосипеді. Це буде швидше, ніж на громадському транспорті, а в деяких випадках – і ніж на машині.

Почавши їздити на роботу на велосипеді, Судаков підрахував, що в місяць став економити на транспорті понад 200 грн.

«Я живу на Троєщині, а офіс знаходиться на Московському проспекті. Виходить 11 км туди і 11 назад, — розповідає він. — На велосипеді мало того що дешевше, так ще і швидше виходить, тому що я їду майже по прямій. А маршрутка об’їжджає коло по району».

Але для того, щоб велосипедний рух стало по-справжньому комфортним і, як наслідок, масовим, повинна бути створена інфраструктура. Адже далеко не всі готові їздити по проїжджій частині, оскільки це небезпечно, або по тротуарах, де заважають пішоходи.

Києву не вистачає не тільки велосипедних доріжок, але і лояльності з боку автомобілістів, які в основному не дотримуються швидкісного режиму в крайній правій смузі, де їздять велосипедисти, і не поспішають звільнити її для «братів менших». Найчастіше ця смуга і зовсім зайнята припаркованими машинами.

«Таким шляхом, як ми зараз, йшли всі європейські велосипедні міста. Спочатку з’являються на дорогах відчайдушні одиниці, які не бояться продиратися по міським дорогам. Але масовим це стає, коли стає пристосованим місто», — підсумовує Сторожук.

Самим ходовим в Україні класом велобайка є скінчений і маневрений гірський велосипед. А міські прогулянкові велосипеди менше популярні через відсутність інфраструктури для комфортної їзди

Тому поки що, за словами власників компанії Veliki.Ua самим ходовим в Україні класом велобайка є скінчений і маневрений гірський велосипед. А міські прогулянкові велосипеди, або крузер, менше популярні через все того ж відсутність інфраструктури для комфортної їзди.

На думку Савицького, велосипед досі в Україні сприймається як засіб розваги, а не пересування. І так залишиться до тих пір, поки не будуть обладнані для велосипедного руху міста.

Велодорожи в Києві існують лише на двох великих трасах в районі Осокорків і Позняків, а також на Оболонській набережній. І активістам доводиться розширювати велогоризонты за рахунок тропок лісопарків, прокладаючи там маршрути. Однак українським ентузіастам двох коліс все дарма — кожні вихідні на покатушки вони виїжджають цілими компаніями.

«Якщо десять років тому, коли я вперше почав їздити по місту, велосипедисти були досить рідкісні і навіть віталися один з одним, а пару років тому, осідлавши ефектний міський байк, я довго звикав до реплік на кшталт «Ого, дивись!», то зараз всім начхати. Звикли», — резюмує Марченко.

***

Цей матеріал опубліковано в №20 журналу Корреспондент від 22 травня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися .