Герой на все село. Що може об’єднати Україну

Події

Україні не вистачає локальних культів.

Об’єднають націю не однотипні пам’ятники новим вождям, а унікальні для кожного села чи міста герої і пам’ятники, пише Дмитро Слинько, заступник головного редактора журналу Корреспондент, у колонці, опублікованій у №17-18 видання від 1 травня 2015 року.

Центр села на Житомирщині прикрашала дивна композиція. На галявині стояв обшарпаний бетонний постамент, з якого стирчали дві іржаві арматурини. Картина звична: типовий Ілліч не пережив хвилю ленинопада. Бетонному сусідові вождя пощастило більше — серп і молот перефарбували… в жовто-блакитні кольори.

Сфотографувавши монумент для соцмереж (смачна тема для чергового «срача»), ми з другом продовжили нашу подорож на велосипедах. Попутно вели популярну нині дискусію про користь або шкоду декомунізації. Особисто мені подобаються креативні рішення на кшталт Парку радянського періоду в Одеській області, де зібрані демонтовані пам’ятники.

Правда, залишився невирішеним головне питання: чим же замінити зметені символи тоталітаризму? Іржава арматура хороша для київського арт-простору — в селі руїн і без неї вистачає. Перефарбування в жовто-блакитні тони — по-перше, тренд минулого року, по-друге, пахне наругою над державними символами. Не залишити нічого теж не варіант: святе місце порожнім не буває, і цим можуть скористатися вороги для встановлення своєї пропаганди.

Читайте также:
Мама, хто, якщо не я? Я помру за Україну - мати Гуменюка, який кинув гранату (ВІДЕО)

Відповідь прийшла, коли ми переїхали на інший берег річки Роставиці. Тієї самої, уривок про яку в рамках шкільного курсу «укр. літ.» заучували напам’ять: «Широчезною долиною між двома рядками розложистих гір тихотечепо Васильківщині невеличкарічка Раставиця…».

Тут стояла напівзруйнована млин. Напис з вензелями свідчила про 1863 рік побудови, а позначка біля річки вказувала на рівень води 1861-го. Дати для української промислової архітектури унікальні — навіть екземпляри початку XX століття у нас виживають рідко. Всередині — дерев’яні перекриття, іржаві цвяхи з квадратним перерізом, короб для борошна, млинове колесо. Зі стелі картинно звисає мішковина.

В сучасній Україні таке можна побачити хіба що в постановочних кліпи на пісні касових виконавців. Ось що може стати тим самим «центральним елементом» села! Тим більше що у сусідів такого немає.

У дитинстві я, як і всі школярі, з захопленням гортав атлас світу, «подорожуючи» за океани. Скупі довідкові зведення включали розділ Релігія. Для деяких екзотичних країн поряд з ісламом, буддизмом чи католицизмом був ще й загадковий пункт Локальні культи. Відсоток віруючих зазвичай був невеликий, що не заважало дитячої бурхливої фантазії представляти африканських чаклунів з тамтамами, оживляють страшних зомбі.

Читайте также:
Вбили з нудьги. У Павлограді син місцевої судді з товаришем побили до смерті трьох чоловіків – всі подробиці

В реальності з локальними культами я познайомився не в Африці, а зовсім на іншому кінці світу — в суворій Скандинавії. «У нас в країні всього 4 млн жителів, а що ні кут — то національний костюм і місцевий діалект», — так влучно описала мені Норвегію місцева мешканка, яка переїхала сюди з Архангельської області Росії.

Пізніше в жодному розумному журналі я знайшов підтвердження цієї теорії. У Скандинавії дійсно з дитинства прищеплюють любов до всього місцевому — навіть казкові тролі в містечку N часто бувають власні, відмінні від аналогічних чудовиськ сусіднього містечка M.

В нашій величезній країні з місцевою ідентичністю не склалося. Історичні регіони в 1930-ті розділили між безликими областями. А увічнених локальних героїв можна перерахувати на пальцях

В нашій величезній країні з місцевою ідентичністю не склалося. Історичні регіони в 1930-ті розділили між безликими областями. Носіїв діалектних слів на кшталт «туйко» або «грати нав хвутбола» висміювали як недалеких «валенков». А увічнених локальних героїв можна перерахувати на пальцях.

Читайте также:
Наїзд у Кривому Розі: стали відомі деталі, відкрито кримінальне провадження

Є вул. Лейтенанта Якуніна в селі Ходосівка під Києвом. Як би не називали війну Великою вітчизняною чи Другою світовою, — 19-річного юнака, який загинув при обороні Доту № 131, тут будуть пам’ятати. Адже ось він — цей підірваний бункер з бронеколпаком.

У селі Веприк під Фастовом жив композитор Кирило Стеценко, автор Вечірньої пісні, знайомої поколінню українців «35+» за заставці до передачі На добраніч, діти. І хоча вул. Стеценко є навіть у Києві, у Веприку його точно не забудуть — ось вона, дерев’яна церква, де композитор служив священиком.

Якщо предметом локального культу стане та сама млин 1863 року, навряд чи якась влада примусово зруйнує її. Культ хліба — зрозумілий і компромісний, на відміну від культу Ілліча

Якщо предметом локального культу стане та сама млин 1863 року, навряд чи якась влада примусово зруйнує її. Культ хліба — зрозумілий і компромісний, на відміну від культу Ілліча.

Виникає запитання: про яке об’єднання країни йде мова, якщо кожен буде поклонятися своїм богам, а не загальною «національної ідеї»? Дійсно, влада найчастіше не заохочує подібні вольності — як і представники популярних релігій прохолодно ставляться до поган.

Читайте также:
На Чернігівщині спіймали прапорщика, який вкрав тонну дизпалива

Але світ змінюється. У XXI столітті влада, що дозволяє жителям міста N шанувати своїх героїв, ніколи не програє влади, нав’язує однотипних бетонних вождів — які б кольору вони не були пофарбовані. Це ж так чудово, коли у містечку є місцевий троль. Свій, рідний, знайомий з бабусиних казок. У сусідів такого немає.

***

Цей матеріал опублікований у №17-18 журналу Корреспондент від 1 травня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися .

Источник:     korrespondent.net

Оцініть статтю
Популярний портал | Proexpress.com.ua | все найцікавіше в Україні

Thanks!

Our editors are notified.