КіноКраїна: Нью-Васюки або Голлівуд по-українськи

У Києві презентували нову революційну модель розвитку українського серіального та кіновиробництва.

Цифри, на які за п’ять років планують вийти учасники новоствореної ініціативної групи #КіноКраїна, вражають. За умови, що держава вкладе у розвиток галузі $ 250 млн, а приватні продюсери – $150 млн, вони готові видати на гора 75 касових українських фільмів і 5 тис. епізодів серіалів, пише Ганна Давидова в №28 журналу Корреспондент від 17 липня 2015 року.

Що ці обіцянки не порожній звук, підтверджує той факт, що #КіноКраїна об’єднала найбільших вітчизняних виробників контенту: StarLightMedia(СТБ, ICTV, Новий канал та інші), InterMediaGroup (Інтер, НТН, ” Мегаспорт, К1, К2 та ін), Медіа Група Україна (Україна, НЛО TV тощо), кіностудії Film.ua, StarMedia і ProTV. Їх ініціативу підтримують і профільні чиновники – віце-прем’єр та міністр культури В’ячеслав Кириленко і голова Держкіно Пилип Іллєнко.

«Оскільки парламент буде працювати без канікул, у нас є шанс після громадського обговорення та адаптації внести законопроект на розгляд вже влітку, восени він був остаточно доопрацьований і новий проект держбюджету в плані фінансування кіно формувався на його основі», – заявив на презентації оптимістично налаштований Кириленко.

Що ж це за законопроект?

Відставити прокатний збір

Як відомо, довгі роки Україна носилася з сумнівною ідеєю прокатного збору. Зокрема, одним з її прихильників був і Іллєнко.

«Це європейська практика — наприклад, так заведено у Франції. Важливо уточнити: збір — це не податок для громадян або бізнесу. Це збір з іноземного продукту, що працює на нашому ринку. Він повинен надходити з наступних позицій: квитки на іноземні фільми; телереклама, демонстрована під час показу зарубіжних картин; кабельні мережі, що демонструють аналогічний контент; інтернет-провайдери. Мова йде про 2-5%, тобто це не вплине суттєво на ціну квитка або доходи компаній. Невеликі суми, але якщо їх скласти, то цього вистачить, щоб фінансувати нагальні потреби українського кіно», – казав Іллєнко , відразу після свого призначення на посаду, акцентуючи також на необхідності запровадження податкових пільг для кіновиробників і збільшення можливої участі держави у фінансуванні проектів (зараз закон допускає 50%).

Тим не менш канали і кінодистриб’ютори явно не вважають ці суми незначними. Особливо в умовах «просів» у чотири рази ринку телереклами, наявності в країні всього лише 410 кінозалів (для порівняння: на душу населення це в 2,3 раза менше, ніж у сусідній Польщі), а також процвітаючого піратства (звиклі до торрентів українці ходять в кіно вдвічі рідше, ніж ті ж поляки, і в сім разів рідше, ніж законослухняні американці).

Так чи інакше, сталося: від ідеї збору наша країна остаточно відмовилася – про це на презентації офіційно заявив віце-прем’єр. Що ж натомість?

Проект нового закону про державну підтримку кінематографії дійсно передбачає низку принципових змін. Ось деякі найбільш важливі.

• Створення спеціального фонду підтримки кінематографії, який буде поповнюватися з декількох джерел. Зокрема, це фінансування з держбюджета – 0,1% від його видаткової частини. А також відрахування від акцизів і державних лотерей. Діяльність фонду буде контролювати спеціальна рада, в який увійдуть десять чоловік: половина – профільні чиновники, половина – делегати від галузі.
• Реформування норм участі держави у фінансуванні кіновиробництва. Сьогодні закон передбачає можливість 100%-го фінансування дитячих, освітніх, документальних, анімаційних та дебютних робіт (ця норма залишається). Але що стосується інших фільмів, то тут участь держави обмежується 50%: другу половину повинен знайти продюсер, що найчастіше практично неможливо. Новий закон при дотриманні певних умов передбачає можливість участі держави на рівні 80%. Більш того, він також зачіпає і серіальне виробництво – тут держфінансування допускається на рівні 50%.
• Прирівнювання телереклами українських фільмів до соціального, що допоможе знизити витрати на їхнє просування.

Головне революційне нововведення – податковий. Проект закону передбачає повернення іноземним продюсерам до 25% коштів, витрачених на зйомки в Україні, а також до 10% від суми гонорарів іноземним зірок

І, нарешті, головне революційне нововведення – податковий. Проект закону передбачає повернення іноземним продюсерам до 25% коштів, витрачених на зйомки в Україні (хоча вітчизняні виробники хочуть, щоб ця норма стосувалася і їх), а також до 10% від суми гонорарів іноземним зіркам.

Більше заплатиш – більше повернеться

Зрозуміло, що ці норми вимагають роз’яснень. Так, з приводу держпідтримки фінансування зйомок Кириленко пояснив, що вона стосується тільки національних фільмів.

«Обговорюється механізм, що визначає, який фільм може вважатися національним. Адже може і якась профанація подаватися, претендуючи при цьому на десятки мільйонів бюджетних коштів. Тому, говорячи по-простому, потрібні запобіжні методи проти шахраїв, і вони можуть бути впроваджені за допомогою системи рейтингів або балів», – розповів віце-прем’єр.

Тобто це має бути не чиясь суб’єктивна думка, а чіткий список критеріїв, за якими претендує на державний кошт проект повинен набрати певну суму балів.

А ось сенс самого незрозумілого для неспеціалістів пункту, про повернення коштів, продюсерам пояснив Володимир Котенко, партнер, керівник податкової та юридичної практики компанії Ernst & Young в Україні.

Котенко розповів про програми податкової підтримки кіновиробництва, що діє в різних країнах Європи. Ключових механізмів три: такс-шелтер – можливість вираховувати витрати з об’єкта оподаткування швидше, ніж звичайно; ребейты – пряме повернення частини витрат (саме цей метод хочуть запровадити у нас), а також податкові кредити – по суті те ж повернення витрат, але з іншою системою адміністрування.

Ребейты – найпоширеніша система, зараз її практикують 16 європейських країн. Приміром, Чехія: там кіношникам повертають до 20% коштів, витрачених в країні, і трохи менше за зйомки чеського фільму за кордонами держави. Причому іноземців не так, щоб особливо балують – як правило, ребейт стосується в основному гонорарів акторам і членам продюсерської команди – нерезидентам Чехії. Тим не менше навіть так Чехія дуже приваблива для іноземних кіновиробників: прекрасні природні декорації (а в Україні ж нічим не гірше) і податкові пільги зробили її однією з головних знімальних майданчиків Європи. Приміром, саме тут знімалися Місія нездійсненна: Протокол Фантом, Казино Рояль і серіал Борджіа.

Механізм повернення витрат стимулює не ухилятися від сплати податків, а навпаки: більше задекларируешь – більше повернеться

За один тільки 2014 рік в Чехії був знятий 71 проект, а в казну кіновиробництво принесло € 32 млн. Все просто – механізм повернення витрат стимулює не ухилятися від сплати податків, а навпаки: більше задекларируешь – більше повернеться.

Наша відповідь «ментам»

«Але вся ця історія не тільки про гроші. Це про цінності: кіно – індустрія, яка несе цінності та об’єднує навколо них країну. І другий, не менш важливий момент – те, що називається національний оптимізм, якого нам зараз так не вистачає», – акцентує один з головних ідеологів проекту #КіноКраїна, керівник групи StarLightMedia Володимир Бородянський.

І мова йде аж ніяк не тільки про ідейно-патріотичних проектах. По суті, будь-який якісний національний продукт – будь то комедія, мелодрама або навіть «забійний» серіал – формує якісь загальні смисли, створює упізнаваних героїв. Людям хочеться дивитися про самих себе – бачити в кадрі вулиці своїх міст, чути про знайомих персонажів і проблеми. А тут, що називається, не було щастя, так нещастя допомогло: в умовах заборони на демонстрацію серіалів країни-агресора, що складали левову частку вітчизняного телеефіру, українські продакшени активно взялися за власне виробництво.

Так, вже восени вийде Володимирська, 14 – проект ICTV та Film.ua. Це класичний «ментовське» серіал, до яких так звикли глядачі каналу, але замість Москви і Пітера в кадрі рідний послемайданный Київ, а головні герої – чесні опера, намагаються повернути міліції повагу та позбавити місто від злочинності.

Ще один тематичний проект каналу (спільно з ProTV) – Пес, перший український 28-серійний детектив «про собачку», про так добре знайомої по голлівудським поліцейським фільмів зворушливою змичці «коп і його вірний чотириногий напарник».

Або взяти підготовлювану до виходу авантюрну мелодраму каналу Україна Клан ювелірів (95 серій!), зйомки якої відбуваються у Львові та Києві. Так, в кадрі все та ж «любов-морква» (плюс трошки перестрілок), але та-дам! – і герой одягає на шию героїні не що-небудь, а щось дуже схоже на нашу славнозвісну Скіфську пектораль.

А ще – зворушливий проект Film.ua під робочою назвою Мій друг робот: з кадрів, представленим на презентації, складається враження, що це потенційно може бути такий собі український Альф.

Навіщо ж, якщо стільки всього знімається, кіношникам так потрібна держпідтримка? Це Бородянський дохідливо пояснив на прикладі Швидкої допомоги – нового українського серіалу, знятого за легендарним американським форматом(100% фінансування StarLightMedia). В нього вкладено $ 1,6 млн, з них від продажу серіалу в країни СНД очікують повернути $ 1,1 млн, а доходи від показу на українському телебаченні (реклама) оцінюють в $ 200 тис. Очевидно, що виробляти якісний контент виключно для України не просто невигідно, а відверто збитково: зйомки надто затратні, а ринок занадто малий.

В ідеалі через п’ять років роботи програми члени ініціативної групи хочуть вийти на частку 25% українських фільмів в бокс-офісі (проти 2,5% зараз), триразове збільшення числа вітчизняних фільмів і серіалів в ефірі, а також на залучення $ 100 млн витрат зарубіжних продюсерів на території нашої країни

В ідеалі, через п’ять років роботи програми члени ініціативної групи #КіноКраїна хочуть вийти на частку 25% українських фільмів в бокс-офісі (проти 2,5% зараз), триразове збільшення числа вітчизняних фільмів і серіалів в ефірі, а також на залучення $ 100 млн витрат зарубежныхпродюсеров на території нашої країни.

Звучить, звичайно, дуже заманливо, але поки невідомо, чи відбудеться в Україні цей «междупланетный шаховий конгрес» чи все закінчиться традиційним «говорили-балакали, сіли та й заплакали». Найбільші теле – і продакшен-боси країни не остапи бендери: їх пропозиції цілком реальні й обґрунтовані.

Далі слово за депутатами. Звичайно, в ситуації війни кіно далеко не в пріоритеті. Але, як акцентував Бородянський, «держава просто зобов’язана захистити себе у культурному просторі».

***

Цей матеріал опубліковано в №28 журналу Корреспондент від 17 липня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися .