Думка: чи Дійсно так небезпечні ветерани АТО?

На вулицях українських міст усе більше людей у формі.

Але не потрібно боятися ветеранів або переселенців зі сходу. Не вони загроза для суспільства, пише соціальний психолог і письменник Олег Покальчук у колонці, опублікованій у №19 журналу Корреспондент від 15 травня 2015 року.

В українському суспільстві десятиліттями, а то і більше не існувало критичної маси чоловіків, які поводяться, як чоловіки. Як тільки вона виникала, її знищували у всіляких війни та окупацію. Окупанти, звідки б вони не приходили, насаджували серед тих, що вижили споживчу модель чоловічої поведінки, культивували початкову боязкість перед будь-якою владою, називаючи це «богобоязненностью» і «здоровим глуздом». Чи небезпечні в цьому контексті ветерани? Це люди з деформованою психікою або, навпаки, більш вільні і незалежні?

У будь-якому випадку вони інші, і сам цей факт вже викликає нервозність у обивателя. Адже преса постійно пристібає тему АТО до будь кримінальної битовусі — «порушення психіки», «звикли вирішувати питання зі зброєю», «загострене почуття справедливості». Війна дійсно зміщує всі акценти в суспільстві, в тому числі і внутрішньополітичні. Але посилюється «сутичка бульдогів під килимом» у верхах має один консенсус — за замовчуванням усі чиновницькі чвари, кострубатість силових міністерств, непристойна метушня навколо військових замовлень, провал інформаційної політики, безкарність очевидних негідників — всі дружно маскується хештегом #унасжевойна. Ну і — «у всьому винні добровольці-бєспрєдєльщиками». Це лякало кар’єристи пхають Президента у всі вікна, як зубасту гарбуз на Хелловін, заодно нашіптуючи, що лише вони зможуть уберегти його від «візиток Яроша» в рошеновских солодощах.

Розстріл міліціонерів в ніч з 3 на 4 травня якось занадто збігся з кампанією проти добровольців (ось з цією інформаційною кампанією у нас все в порядку). Занадто багато очевидних доказів: і фотографії, і зброю, і свастики як раз до 9 Травня приспіли. Ну, не Чоботаря ж міліції ловити? Незручно якось.

Проблема тут не нова, навіть застарілий. До міліції у нас в масах традиційно специфічне відношення, між ненавистю і недовірою, і не зміниться воно хоч з АТО, хоч без АТО, поки менти не зникнуть як явище природи, а їм на зміну не прийде нормальна поліція.

Ветерани небезпечні тільки для тих переляканих обивателів, у яких рильце в пушку. Звичайно, ветеранів панічно бояться в першу чергу політики. Вони і нагнітають

Ветерани ж небезпечні тільки для тих переляканих обивателів, у яких рильце в пушку. Звичайно, ветеранів панічно бояться в першу чергу політики. Вони і нагнітають. Хоча бойові дії самі по собі жахом не є. Найчастіше вони зрозуміліше і прийнятніше, ніж рослинне існування в тилу.

Якими до нас повернуться ветерани АТО? Втомленими, скривдженими, нерозуміючими, заради чого вони проливали свою і чужу кров, якщо тут все ось так… Як будь-ветерани війни. Влада весь час намагається поставити їх у стійло. Але вони ж не корови, ті, що розбіглися по полю. Не потрібно лицемірно «повертати їх до нормального життя» порожніми закликами. Нехай краще влада виконає свої обіцянки перед бійцями – грошові, статусні, майнові. І не петляє, не перекидає на волонтерів.

І не треба розповідати про агресію. Переселенці? Так, перша їхня хвиля принесла з собою досить багато каламутного, але ця каламуть виявилася некритичною для суспільства. Якась частина залишилася при своїх агресивно-скривджених переконаннях. Але сидить тихо. Приймаюча сторона теж остаточно розібралася в тому, хто був і є справжнім ініціатором війни. Весь світ розібрався.

Зброю? Українці досі позбавлені можливості легко купувати та, найголовніше, законно застосовувати його. Під словом «українець» я маю на увазі не ідіота, хвастающего гранатою перед дівчиною, а свідомої людини. Злочинність зростає, якщо є сприятливі обставини. А якщо пенсіонер пристрелить грабіжника на своїй дачі, якщо дівчина поріже ґвалтівника, якщо людина прострелить ногу кидающемуся на нього з ножем і їх нагородять, а не затягають по слідства і судам, злочинність два рази подумає, рости їй.

Немає жодного втраченого покоління. Кожне покоління вважає себе втраченим, в кожному поколінні велика частина втрачається в пляшці або наркотики

І немає жодного втраченого покоління. Кожне покоління вважає себе втраченим, в кожному поколінні велика частина втрачається в пляшці або наркотики. Цинізм ситуації в тому, що тепер слабкі і втрачені будуть багатозначно і з придихом говорити про війну як про непереборних обставин. Але в цьому військовому поколінні міцних людей буде, навпаки, більше. Хоча б тому, що вони вже вижили. Їх електорат втрачають тільки боягузи «батьки нації».

Ми вже рік у стані війни. Україна змінюється. Стає менше байдужих, суспільство розшаровується на відповідальних громадян, людей, які тим чи іншим чином беруть участь у захисті країни, і тих, хто істерично намагається витіснити сам факт війни з своєї свідомості. Вони вишукують для цього безліч тисячі виправдань і пояснень, вносячи додаткові відтінки в сморід обивательської політики. Чоловіків стає менше, і не тільки з причини загибелі на фронті, жінки стають все активніше і ефективніше в зміні системи влади в країні. Вимушені переселенці зі сходу найчастіше виявляються більш патріотичні, ніж мешканці інших регіонів, колишні фронтовики — менш зловісними, ніж про них пише преса. А політики гарячково шукають нові сюжети для осіннього лохотрону. Досить пересічний бенкет під час чуми, тільки несмачний і вульгарний.

***

Цей матеріал опублікований в №19 журналу Корреспондент від 15 травня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися .