Нові кримські. Кілька історій українських переселенців на півострові

Багаті і бідні, ідейні і не дуже, з Донецька та Чернівців – Кореспондент з’ясував, хто переїжджає у Крим з материкової України.

Подружжя Світлана Ліхт і Денис Левін переїхали в Сімферополь з Донецька, вимушено кинувши там своє житло, пише Ольга Дорогань в №25 журналу Корреспондент від 26 червня 2015 року.

Спершу вони шукали притулок у континентальній Україні, але не знайшли його. Причиною цього подружжя, активісти лівого об’єднання Боротьба, називають постійні переслідування за «відкритий протест проти війни, політичну опозицію, боротьбу з несправедливістю».

«Ми приїхали в Крим, щоб територіально бути ближче до Донбасу і незабаром повернутися додому, – пояснює Кореспонденту Ліхт. – Офіційно як біженці в органах ФМС [Федеральної міграційної служби РФ] ми не реєструвалися. Є переселенці з дітьми, пенсіонери, поранені, які найгостріше потребують допомоги. А ми молоді, самі впораємося».

Оскільки донеччани не стали в Криму на облік, вони не можуть отримати посвідку на проживання в Росії і патент на роботу. Однак пара не впадає у відчай. Годує сім’ю Левін, зварювальник четвертого розряду. Він неофіційно влаштувався працювати на будівництві. Ліхт за освітою юрист, але її кваліфікація не дозволяє працювати у російському правовому полі, а переучуватися поки немає можливості.

Кількість переїхали з континентальної України в Крим підрахувати складно. За оцінками кримських властей, наприкінці січня 2015 року на півострові їх перебувало близько 300 тис.

Кількість переїхали з континентальної України в Крим підрахувати складно: як Ліхт і Левін, далеко не всі переселенці реєструються. За оцінками кримських властей, наприкінці січня 2015 року на півострові їх перебувало близько 300 тис.

Серед переселенців – уродженка Одеси Марія Симикчи, яка живе в Криму вже більше року. З рідного міста студентка втекла відразу ж після трагедії 2 травня 2014-го, коли в результаті вуличних зіткнень і пожежі в Будинку профспілок загинули 48 чоловік.

«Я бачила весь той жах своїми очима, – згадує Симикчи криваві події. – На той момент я працювала помічницею депутата Одеської обласної ради Олексія Албу, який балотувався на посаду мера Одеси від Антимайдана. Саме він намагався керувати людьми, укрывшимися у Будинку профспілок. В той час ми якраз почали активну передвиборчу кампанію».

На очах Симикчи загинув її друг, замертво падали інші бійці Антимайдана. Сама вона дивом вціліла, рятуючись від летять в неї пляшок з коктейлем Молотова. Після 2 травня учасників трагедії викликали на допит в СБУ, молоді люди ховалися в місті по знімних квартирах.

«У наших будинків чергували якісь підозрілі люди, приходили до мене в гуртожиток, до батьків. А як тільки ми дізналися, що готується наш арешт, тут же бігли в Крим, – розповідає Симикчи. – На нас відкрили кримінальні справи, звинуватили в тому, що ми нібито самі себе підпалили. Подію назвали «несанкціонованою акцією», а мене та інших хлопців зарахували до її організаторам. Наших батьків і близьких залякували, мене відрахували з вузу, в гуртожитку, де я жила, влаштували обшук».

Повертатися додому було небезпечно, але і в Криму прихильників Албу з розпростертими обіймами ніхто не чекав. Розраховувати потрібно було тільки на свої сили. Активісти одеського Антимайдана трималися разом, вп’ятьох знімали квартири в Сімферополі – біженцям неохоче здають житло. Кілька місяців не могли знайти роботу, накопичені заощадження швидко танули.

Симикчи пощастило: її, болгарку за національністю і активного громадського діяча, запросили на ТРК Крим вести передачу Болгарські зустрічі. На телебаченні вона познайомилася з членами болгарської діаспори в Криму, де сьогодні і працює. Щоправда, неофіційно, оскільки не має російських документів. Але зарплатою вона задоволена. Паралельно працевлаштована провідним спеціалістом Українського відділення Інституту інноваційного розвитку (Москва), так що на самостійне життя в 21 рік Симикчи вистачає.

Небажані гості

Ставлення кримчан до «понаїхали» неоднозначне. Все тому, що біженці дуже різні. Одні приїхали на півострів без гроша в кишені, але не хочуть працювати і вважають, що їм повинен весь світ. Вони брюзжат і виражають крайнє невдоволення тими умовами, які їм тимчасово надали кримські влади. Приміром, минулого літа чиновники відкрито обурювалися нахабством деяких переселенців, які вимагали розмістити їх ближче до моря в комфортабельних готелях.

Молодь зі сходу України дорікають в тому, що, замість того щоб захищати свої будинки, вони їдуть в Крим у пошуках кращого життя. Є й ті, хто перебрався на півострів на своїх лексусах та мерсах, але бідкаються не гірше малозабезпечених.

«До тих, хто реально залишився без дому, роботи, засобів до існування і шукає допомоги у Криму, примазуються та інші, – обурюється мешканка Сімферополя Анастасія. – Що накажете – зустрічати всіх з усмішкою?»

Тим не менш Анастасія запевняє, що агресивного настрою з боку місцевих жителів до переселенцям немає.

«Хоча столиця [Криму] зараз перетворюється в мурашник, пробки на дорогах дратують», – додає вона.

Деякі кримчани не люблять гостей за те, що біженцям нібито надаються кращі умови, ніж корінним жителям півострова.

«Чомусь місцеві думають, що для тих, хто виїхав з Донбасу до Криму, тут горить зелене світло, але це не так, – запевняє Ліхт. – Хотілося б побажати владі Російської Федерації ввести пільгову процедуру легалізації біженців з України».

Справа в тому, що Управління ФМС Росії по Республіці Крим заборонив продовжувати пільговий режим перебування на території півострова громадян України і юридично прирівняло їх до іноземців. За новими правилами, що набрав чинності 14 січня 2015 року, біженці з Донбасу не можуть перебувати на території півострова довше трьох місяців протягом року. Проте цей термін можна продовжити.

«Для цього громадянам України необхідно до закінчення 90 днів з моменту в’їзду на російську територію звернутися в підрозділ ФМС Росії за місцем тимчасового перебування. Термін тимчасового перебування неодноразово продовжуватися на наступні періоди до 90 днів», – йдеться в повідомленні ФМС.

Ці заходи будуть діяти до 1 серпня. Поширюються вони на всіх громадян України та не пов’язані з отриманням статусу біженця.

Також з Нового року бажають жити і працювати в Криму в обов’язковому порядку складають комплексний іспит з російської мови, основ історії та права. Заява на надання тимчасового притулку в РФ і визнання особи біженцем (це є основною формою надання захисту іноземним громадянам в Росії) розглядається від одного до трьох місяців. За цей час перевіряють відомості про цю особу і прибулих з ним членів його сім’ї, у тому числі обставини прибуття на півострів.

Ліхт вважає, що приїжджі не заслуговують хамського ставлення.

«Повірте, у Крим їдуть кваліфіковані фахівці, готові офіційно працювати, платити податки, допомагати кримчанам, не віднімаючи їх хліб, – каже вона. – Читаючи відгуки в спільнотах українських переселенців, бачу, що найчастіше приїжджі стикаються на півострові з хамством і не знають, де шукати підтримку».

Симикчи подавала документи на надання тимчасового притулку в Криму та визнання її біженцем. Але їй відмовили, пославшись на те, що в Одесі вже спокійно і можна повертатися назад. Однак додому не поспішає: незважаючи на всі труднощі, одеситці в Криму подобається.

Тут у неї з’явилися друзі, її запрошують виступати на творчих вечорах і фестивалях – Симикчи добре співає. На початку року вона брала участь у національному конкурсі краси і культури Кримська красуня і блиснула кулінарним талантом: її болгарське блюдо зайняло перше місце серед 23 страв інших конкурсанток.

«Звичайно, я сумую за родині, друзям, але не бачу сенсу їхати з Сімферополя. Тут я відчуваю себе в безпеці. і мені так спокійніше, – каже з посмішкою одеситка. – Життя налагоджується, і поруч є ті, хто надасть підтримку в будь-який час».

Симикчи збирається заново вступати до вузу. Їй шкода втраченого навчального року, адже документи з Одеської міжрегіональної академії управління персоналом, де вона закінчувала третій курс за спеціальністю Облік і аудит, їй так і не повернули.

Тяга до південь

В Крим переїжджають не тільки Східної України, а й з Західної. Наприклад, 21-річний Олексій Большаков перебрався з Чернівців в Севастополь цієї зими. У рідному місті працював вантажником на Новій пошті, вчився на історичному факультеті, але марив про життя в Криму. Дружина Большакова ідею підтримала, а новину про те, що в’їзд в Крим можуть закрити для українських громадян призовного віку, поквапила пару з переїздом.

«Знайомий з Донецька розповідав, як по дорозі на півострів зупиняють автобуси, змушують пасажирів кричати дурні гасла, на українсько-російському кордоні «шмонають», доводиться давати хабар мінімум $ 100, – згадує Большаков. – І я йому вірив, адже він сам не раз їздив у Крим. А в інтернеті лякали, що на кордоні можуть змусити зняти з себе золоті кільця і сережки».

Але не з чим подібним пара не зіткнулася і благополучно дісталася до Севастополя. На перший час Большаковы зняли номер в убогій готелі за 14 тис. рублів на місяць, але незабаром знайшли недорогу квартиру в п’яти хвилинах ходьби від моря.

Подружжя відзначають, що в перерахунку на гривні в рідних Чернівцях можна було за таку ціну знімати дві відмінні квартири в центрі міста. Але труднощі пару не лякають: чоловік і дружина можуть заробляють на життя. Большаков займається розкручуванням і наповненням спеціалізованого сайту, розклеює оголошення, а його дружина майструє прикраси на продаж – офіційно працевлаштуватися в Криму за українським документам дуже складно. Разом заробляють близько 20 тис. руб. на місяць – на життя вистачає.

Крім українських приїжджих, Крим заповнюють і жителі материкової Росії. Як відзначають співробітники місцевих кадрових агентств, особливо активні бухгалтери, підприємці, бізнес-консультанти, держслужбовці та юристи. Останні допомагають кримчанам інтегруватися в російське законодавче поле. Також республіка приваблює молодь без освіти і професії, яка просто мріє жити біля моря.

Звідси і підвищений попит на житло, і дорога оренда квартир, на яку скаржаться місцеві жителі. Заробляти в середньому 15 тис. руб. на місяць і віддавати половину цього за кімнату (квартиру не) далеко не в кращому районі Сімферополя, погодьтеся, прикро. А прибиральники, двірники, сторожі, вахтери, вантажники отримують і того менше – до 10 тис. руб. Причому від біженців власники житла зазвичай хочуть отримати передоплату відразу за три-чотири місяці.

У 2014-му роботодавець, який хотів влаштувати громадянина України офіційно, їхав разом з ним в місцевий підрозділ ФМС, де укладав договір. Після Нового року мігрантові або біженцю необхідно придбати тимчасовий дозвіл на роботу, яка коштує кілька тисяч рублів.

З родичами переселенці спілкуються по скайпу – всі українські мобільні оператори в режимі 2G у Криму відключені. Щоб придбати стартовий пакет, потрібен російський паспорт або міграційна карта. Різноманітні банківські операції з гривнею виконати важко. Навіть знайти обмінний пункт, де гривню можна поміняти на рублі або навпаки, стало справжньою проблемою.

Зате долею кримчан турбувалися міжнародні юристи, склавши Керівництво по захисту прав людини. Згідно інформації, що надається різними правозахисними організаціями (Human Rights Watch, Atlantic Council, Freedom House та Українською Гельсінською спілкою з прав людини), жителі Криму кожен день стикаються з грубими порушеннями своїх економічних, соціальних і культурних прав.

У документі даються рекомендації щодо поліпшення поточної ситуації для українського і російського урядів, а також міжнародної спільноти і громадянського суспільства. Керівництво кримсько-татарською, українською та російською мовами доступно на сайті razomforukraine.org/crimeareport.

***

Цей матеріал опубліковано в №25 журналу Корреспондент від 26 червня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися .