Поліцейська історія. Як в Україні готували першокласних правоохоронців

У червні 2015-го відбудеться перший випуск поліцейської академії в Києві.

З цієї нагоди Кореспондент згадує про подібному закладі на Львівщині, яке 80 років тому готувало першокласних «копів» для Речі Посполитої, пише Ірина Пустиннікова в №24 видання від 19 червня 2015 року.

Великі Мости у Сокальському районі Львівщини – місто, мало схожий на інші містечка Галичини. Традиційний для цих місць європейський затишок, нехай і неабияк вицвілий в радянські роки, в Великих Мостах вивітрився безповоротно. Містечко витягнувся по струнці вздовж траси.

Офіцерська виправка містечка не ілюзія: ще в 1846 році господар Мостів Юзеф Удрицкий збудував тут великий корпус військових казарм. Вони дожили до наших днів – зараз там квартирують українські прикордонники, працює кінологічний центр Державної прикордонної служби. А на початку ХХ століття в них розміщувалася Центральна школа державної поліції.

Єдину і монолітну державну поліцію ВтораяРечь Посполита заснувала 24 липня 1919 року, спираючись на передові стандарти правоохоронної діяльності того часу. Для щойно створеного інституту потрібні були підготовлені кадри – от і почали відкриватися школи поліції.

У міжвоєнний період школа в Великих Мостах вважалася найбільшою в Польщі і виразно найсучаснішою. За десять років роботи школи, з 1929 по 1939 рік, освіту отримали понад 10 тис. поліцейських

Найбільша офіцерська школа перебувала у Варшаві, там же було заклад, що готував слідчих, а для пересічних діяли школи в Жирардове, Сосновцях і тут, у Великих Мостах. У міжвоєнний період саме остання вважалася найбільшою в Польщі і виразно найсучаснішою.

До 1935-го дві інші школи закрилися і всіх рядових поліцейських навчали тільки тут, неподалік від Львова. У закладі одночасно навчалося близько 1 тис. курсантів. За десять років роботи школи, з 1929 по 1939 рік, освіту отримали понад 10 тис. поліцейських.

Академія-годувальниця

Зразкове установу було непоганим роботодавцем для кількох сотень жителів Великих Мостів та навколишніх сіл. Навряд чи місцеві мешканці палали особливою пристрастю до поліцейським, але вигода від школи для містечка була очевидна.

За територією треба було стежити, курсанти потребували формі, їжі і «англійських», як їх тоді називали, черевиках, які шили міські шевці. Іноді цивільні називали заклад «школою темно-синіх» (szkolagranatowych)–за кольором формыкурсантов.

Розваги? Ні, з цим було складно: майбутні поліцейські не мали права без дозволу залишати територію навчального закладу.

Викладацький склад школи в 1931 році

У місцевих жителів з’явилися гроші, і містечко почав якщо не процвітати, то розвиватися в більш веселе темпі. Поки заклад не відкрили, містечко могло похвалитися початковою школою, ярмарком по середах, млином та декількома єврейськими лавками. Тепер же навіть культурне життя змінилася.

Спеціально для Центральної школи був створений парк відпочинку, куди на всілякі вечора і «фестини» приходили не тільки майбутні правоохоронці, але й міщани. Однією з популярних забав було карабканье на височенний гладкий стовп за призом. Часто таким призом були кілька монет або пари нового взуття – вельми привабливий товар для передвоєнної Галичини.

Для офіцерів-викладачів працювало «казино» – заклад, більше схоже на закритий клуб, де чоловіки могли поговорити за чашкою кави або чаю. Чужих там не було: вхід на територію Центральної школи був строго за перепустками.

У 1933 році біля головного корпусу урочисто встановили погруддя маршала Юзефа Пілсудського.

Навіть недільні походи курсантів – ладом, звичайно – в костел на месу перетворювалися для Великих Мостів подія. Подивитися на марширують під духовий оркестр і голосно співають пісні поліцейських в дев’ять ранку сбегалось полгородка. Особливо такі паради любили діточки незалежно від національності (в містечку проживали українці, євреї та поляки).

Курсанти школи жили фактично на казарменому положенні

Вдавалися подивитися на курсантів навіть малюки з сусідніх сіл і весело крокували разом з колоною босоніж по бруківці. Мар’ян Кладный, старожил Великих Мостів, згадував: коли курсантів школи державної поліції зустрічав в костелі хор віруючих, у нього, маленького хлопчика, складалося враження, що від гучних хоралів ось-ось впаде храм.

А ще запам’яталося, як чітко і злагоджено поліцейські входили в костел і виходили з нього. І якими були вихованими – дисципліна! У великі релігійні свята курсанти влаштовували салют, палячи холостими з гвинтівок.

Володимир Газдецкий, який коли-то марширував разом з курсантами по дорозі до храму, згадував, що його мати, яка працювала прачкою при Центральній школі державної поліції, отримувала 130 злотих в місяць, але на руки їй видавали всього 50 злотих. Залишок суми йшов на проживання та харчування працівниці. Сам же хлопчисько іноді підробляв тим, що копав черв’яків, яких купували сини офіцерів зі школи для риболовлі.

Теорія і практика

Курсантів ділили не на класи, а на так звані компанії, в кожній було від 40 до 60 осіб. Три або чотири компанії становили шкільний батальйон. Навчання в тривала близько п’яти місяців, які вміщувалося 700 академічних годин.

У програму входили також водійські курси. Вчилися водити Fiat, для чого в сусідньому лісі була створена кругова траса приблизно 1 км завдовжки. Десь на її середині була чимала яма, на якій машини пробуксовували, чому двигуни сильно нагрівалися.

Дітвора із сусіднього села Волиця була тут як тут, напоготові з відрами холодної води. Воду – в двигун, парнишек-помічників – в кабіну, покататися пару сотень метрів. Ціле пригода!

Крім водіння курсанти вивчали ще чортову дюжину предметів — кримінальне, адміністративне та цивільне право, кримінальне медицину, топографію, діловодство, особливості жандармської служби і навіть історію Польщі. Були лекції про політичний устрій і партіях — щось на зразок сучасної політології. Були інструктажі, як поводитися під час вуличних бійок, як рятувати потопаючих, як працювати слідчим і як – розвідником.

Для розваг курсантам виділялося дуже мало часу

Чим ближче була Друга світова війна, тим більше уваги приділяли саме розвідці. У програму входили також обов’язкова муштра, фізкультура, вивчення рукопашного бою і заняття в тирі. З екзотики — основи джиу-джитсу. Вивчався курс Авіація, протиповітряна і противогазовая оборона.

Майбутніх поліцейських вчили будувати польові укріплення і прокладати зв’язок, розповідали, як діяти під час мобілізації та як конвоювати злочинців. На тир виділялося 20 навчальних годин, стільки ж належало на топографію. На вивчення кожного із прав — по 130, а от про жандармську службу розповідали всього три години.

Як і в більшості сучасних навчальних закладів, у Центральній школі поліції у Великих Мостах була практика – два-три дні в місяць курсанти проводили в поліцейських дільницях і комісаріатах. Деякі попадали на практику в місця не настільки віддалені — скажімо, у концтабір для політв’язнів у Березі Картусской (зараз це територія Білорусі).

Не всі починали вчитися з нуля: в кращу в Речі Посполитій школу багато повіти відправляли своїх поліцейських для підвищення кваліфікації. Скажімо, 3 січня 1935 року в Великі Мости прибутку 15 поліцейських з Сілезії, регіону на південному заході Польщі. Сім з них закінчили курси з відзнакою. Ще шість були хорошистами, і тільки два курсанти отримали позначки задовільно. У 1938-му пройшли спеціальні п’ятимісячні курси для жінок-поліцейських.

Вивчене на заняттях застосовували на практиці тут же, в Мостах. Кільком містечковим злодюжкам від Центральної школи не було ніякої радості – один ганьба. Поліцейські ловили їх на гарячому і вичитували перед всім чесним народом на ярмарку або на вулиці. Містечка це було в плюс.

А ось прибуття каравану поліцейських машин з Великих Мостів в інші села часто не обіцяло нічого доброго. Досить часто курсантів відправляли розганяти мітинги робітників або гасити вогонь сільських бунтів. Гасили кийками, причому жорстоко. Багато разів їх перекидали до Львова, політичне життя в якому кипіла і часто вихлюпувалася окропом на вулиці міста.

Фінальний постріл

Коли почалася Друга світова війна, поліцейські з Центральної школи по тривозі були перекинуті до Станіславова (нинішній Івано-Франківськ), Коломиї і на кордон з Румунією (теперішньої Чернівецькою областю) стежити за порядком. На той момент курсантів у закладі було небагато, в основному тут проходили перепідготовку вже діючі поліцейські з Сілезії.

Корупція існувала і тоді. Ходили чутки, що один з офіцерів, за прізвищем Новак, в самому початку Другої світової займався контрабандою польського золота через Румунію до Великобританії. Можливо, його і покарали б, та тільки школі темно-синіх залишалося жити лічені дні.

Про останній день Центральної школи поліції відомості збереглися суперечливі. 17 вересня на північ Львівщини увійшли нацисти, хоча втриматися там не змогли. Навколо точилися запеклі бої. А 23-24 вересня 1939 року Великі Мости, і школи зайняли радянські війська. За однією з версій, комплекс в той момент був зовсім порожнім, не було ні курсантів, ні викладачів: навчальний рік 1939-1940 навіть не починали, розуміючи, що можлива війна.

За іншою, трагічно-легендарною версією, комендант закладу, інспектор Вітольд Дунін-Вонсович, вирішив, що до поліцейських більшовики будуть ставитися як до військовополонених згідно з міжнародними конвенціями. Тому на шкільному плацу був зібраний весь особовий склад школи, а сам комендант віддав честь офіцера НКВС. Той у відповідь нібито скомандував розстріляти неозброєних поліцейських з кулеметів. Загинули всі.

Останній випуск школи в 1939 році

Третя версія стверджує, що про наближення і порад, і нацистів знали заздалегідь і розуміли, що обидва ворога вкрай погано ставляться до поліцейських. Ще 7 вересня надійшов наказ про повну евакуацію закладу разом з викладацьким складом. Але комендант (у цій версії його звуть Ян Схух) вирішив рятувати курсантів вкрай своєрідним способом – самовільно перейменував школу з поліцейської у військову, сподіваючись, що таким чином її учні отримають статус військовополонених. Коменданта червоноармійці заарештували під Тернополем, а пізніше відправили у в’язницю в Дніпропетровську.

Казарми Центральної школи грабували близько тижня, вивозячи майно на підводах. Забирали все – мундири, ковдри, постільна білизна. Костел, який коли-то здригався від голосів співаків, незабаром перетворили в пекарню. Після війни навчальний заклад перебралося в місто Слупськ на півночі Польщі, де діє і понині.

***

Цей матеріал опубліковано в №24 журналу Корреспондент від 19 червня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися .