Володимир Путін на острові Тузла у 2016 році – в ході спорудження там опор Керченського мосту
Рівно 15 років тому, 29 вересня 2003 року Росія почала активну фазу будівництва дамби до українського острова Тузла. За лічені дні ця подія переросла в найбільший криза російсько-українських відносин на той момент.
“Конфлікт з приводу приналежності острова Тузла в Керченській протоці став пробним війною з боку Росії”, – заявив в 2015 році економіст Андрій Ілларіонов, екс-радник російського президента Володимира Путіна, представляючи в Атлантичній раді США свою доповідь про багаторічної підготовки Москви до анексії Криму.
Сьогодні на острові Тузла стоять опори Керченського мосту, побудованого Росією і відкритого в травні 2018 року. Однак 15 років тому Україні вдалося відстояти свою територію. НВ нагадує, як це було.
Що представляла собою Тузла на момент конфлікту
Острів Тузла увійшов до складу України разом з Кримом у 1954 році за рішенням президії Верховної ради СРСР. Сам острів з’явився в 1925 році: сильний шторм розмив косу на Таманському півострові РФ, в результаті чого утворився окремий невеликий шматочок суші довжиною близько 6,5 км і шириною 500 м. В 1941 році цей новостворений острів був переданий до складу Кримської АРСР і пізніше разом з нею став частиною України.
Межа залишає за Україною судноплавну частину Керченської протоки / Скріншот телеканалу ICTV
До того, як восени 2003 року Тузла стала об’єктом територіальних претензій Росії, острів ніколи не фігурував у великій політиці. 15 років тому там проживало всього близько 30 сімей, переважно рибалок – такі дані озвучив Сергій Куніцин, голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, на засіданні українського парламенту 22 жовтня 2003-го.
Особливість ситуації полягала також у тому, що від Криму (територія України) Тузлу відокремлює судноплавний канал, а від Таманського півострова (території РФ) – мілководна, придатний лише для проходу невеликих рибальських човнів.
Які дії вчинила Росія
З 20-х чисел вересня 2003 року РФ без попередження почала підготовчі роботи до спорудження насипної дамби, яка повинна була з’єднати Таманський півострів з Тузлою, тобто фактично зробити український острів частиною материкової Росії.
За добу з російської сторони розвантажували до 700 вантажівок з необхідними матеріалами, будівельники дамби працювали у три зміни
Активна фаза будівництва почалася 29 вересня і тривала аж до врегулювання конфлікту 23 жовтня. Роботи вели надвисокими темпами. За даними ВМС України, за добу з російської сторони розвантажували до 700 вантажівок з необхідними матеріалами, будівельники працювали у три зміни. У день споруджували близько 150 м дамби.
Крім того, з початком будівництва дамби Росія активізувала свою військову активність у регіоні. У територіальні води України, поблизу Керчі, входили бойові кораблі Новоросійської військово-морської бази, а російські морські піхотинці і десантники почали навчання з бойовою стрільбою на Таманському півострові.
Ніж Москва аргументувала будівництво дамби
Одночасно в інформаційному полі Росії широко поширювалося твердження, що Тузла є частиною споконвічної російської території, а тому її повернення законний і обґрунтований.
На противагу документам, підписаним у 1940-50-ті роки, Москва відмовлялася визнати Тузлу островом, наполягаючи на тому, що це коса і що Україні була передана лише континентальна частина Криму.
“Це косичка, дійсно, коса, стрічка піску, […] що йде далеко в море, ось і все, просто зараз вона відновлюється, її з’єднання з Таманським півостровом. Робота йде, її рівень піднімається над рівнем моря, це абсолютно законного роду вид робіт”, – заявляв в жовтні 2003 року в ефірі Ехо Москви Дмитро Рогозін, на той час голова комітету Держдуми у міжнародних справах.
Росія також вимагала спільного використання Азово-Керченської акваторії і погоджувалася встановити кордон з Україною лише по дну, але не по воді.
У той же час українська сторона категорично заперечила проти позиції Росії. Київ наполягав на тому, що згідно з діючими договорами і міжнародним правом держкордон проходить між Тузлою і Таманським півостровом РФ. Таким чином, Тузла беззастережно була частиною української території – як і судноплавна частина Керченської протоки між Кримом і Тузлою.
Як відреагував Київ
Безпрецедентні дії Росії викликали однозначну негативну реакцію навіть у роз’єднаною на той момент української політичної середовищі (події відбувалися за рік до президентських виборів 2004 року та Помаранчевої революції). Будівництво дамби до Тузли було розцінено як пряма загроза територіальній цілісності України.
Громадський протест у Києві проти спроби анексії Тузли у 2003 році / Фото ЕРА
“Тузла сьогодні – це не просто провокація, це попередження Європі. І це вимога усвідомлення громадянами України необхідності пробудження самосвідомості”, – заявляв тоді Борис Тараюск, голова парламентського комітету з питань євроінтеграції.
Тузла – це не просто провокація, це попередження Європі
Українська сторона направила ноту протесту в МЗС Росії і стягнула до Тузли додаткові сили. На острові розмістили посилений контингент прикордонників, переобладнали прикордонний пост і почали строкової споруда прикордонної застави.
До місця конфлікту призвели кораблі і катери українських військово-морських сил.
“Керченський полк Національної гвардії […] розгорнув свої реактивні установки на бойових позиціях”, – нагадує про події 15-річної давнини ВМС України. Українські військові були готові відкрити вогонь у разі порушення держкордону.
Чим завершився конфлікт
Леонід Кучма, президент України на той момент, перервав свій візит до Латинської Америки і терміново повернувся в Україну, щоб знайти вирішення конфлікту. Крім того, він демонстративно проконтролював спорудження українського прикордонного поста на Тузлі і оглянув у бінокль будівництво російської дамби. Глава МЗС України Костянтин Грищенко намагався врегулювати конфлікт в ході переговорів в Москві 6 жовтня.
Президент України Леонід Кучма на острові Тузла в 2003 році / Скріншот телеканалу ICTV
22 жовтня, коли російським будівельникам залишалося близько 100 м до українського кордону, Верховна Рада провела спеціальне засідання з кризи навколо Тузли. Виступаючи на цьому засіданні, кримський прем’єр Куніцин визнав ситуацію критичною і назвав її “моментом істини” у відносинах з Москвою.
До іспиту на зрілість російсько-українських відносин залишилося трохи більше 100 метрів. Ми на порозі моменту істини
“Хочу вам сказати, що до іспиту на зрілість російсько-українських відносин на дану хвилину залишилося трохи більше 100 метрів. […] Як повинні діяти завтра українські прикордонники – пацани, які там стоять, якщо відбудеться перетинання державного кордону? […] Ми на порозі моменту істини. Завтра дамба буде на російсько-українському кордоні, і ми всі повинні віддавати собі звіт, що треба приймати рішення”, – звернувся він до депутатів.
На наступний день, 23 жовтня 2003 року, Кучма провів прямі переговори з Путіним, після чого будівництво дамби було зупинено. Про остаточне припинення будівництва в листопаді домовилися прем’єр-міністри України і Росії.
Однак попри численні двосторонні консультації пройшли в наступні роки, Москва так і не визнала вирішеним питання про держкордон і розподіл акваторії Керченської протоки.
Анексія Тузли у 2018 році
У квітні 2018 року так званий уряд анексованого Росією Криму прийняло рішення передати у власність РФ земельну ділянку на острові Тузла площею понад 6,5 тис. кв м.
У відповідь українське Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб засудило цей крок і закликало міжнародне співтовариство не визнавати факт передачі Росії частини острова Тузла.
Екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко у коментарі Радіо НВ заявив, що Тузла залишається української і подібні дії так званого ради міністрів Криму не будуть мати жодних правових наслідків з міжнародної точки зору.
“Після анексії Криму ситуація по острову Тузла залишається в принципі такий же, як і з Кримом – незаконна анексія. Все!” – резюмував Грищенко, який брав участь у врегулюванні ситуації навколо Тузли у 2003 році.
Дивіться також
Thanks!
Our editors are notified.