День 30 червня на Україні вважається пам’ятним. З-за двох дат, які святкують в останній день червня самі «щирые» і «свідомі». По-перше, в 1907 році він став днем народження гауптмана Абверу, заступника командира диверсійного батальйону «Нахтігаль» та карального шуцманшафт-батальйону, а згодом – командувача УПА Р. Шухевича. А по-друге, днем прийняття «Акту проголошення Української Держави». Саме 30 червня 1941 року в щойно захопленому гітлерівцями Львові нацисти з ОУН(бандери), увійшли в місто в обозі Вермахту, зачитали цей документ у самий розпал проведеного ними погрому львівських євреїв та польської інтелігенції.
Союзники Гітлера
У документа, настільки шанованого не лише нинішніми українськими нацистами, але і державною владою колишніх років (текст «Акту» публікувався на форзацах шкільних підручників, хоча і з вилученнями, про яких буде сказано пізніше), передісторія досить коротка. В цілому його текст був узгоджений керівництвом Організації Українських Націоналістів (бандерівське крило) 22 червня у Кракові. Вимовити його повинен був ніхто інший, як С. Бандера, агент Абверу «Сірий», носить також прізвиська «Баба» і «Сопля». Напередодні залишення Львова Червоною Армією він разом зі своїм заступником Я. Стецько прибув в німецькі тилові частини, що знаходяться поблизу міста. На наступний день в порожній Львів увійшли частини 1-ї гірської дивізії Вермахту і батальйон «Нахтігаль», заступником якого і було Р. Шухевич. Але С. Бандеру німці в місто не пустили, взявши під арешт і відправивши в Краків. І вже до вечора 30 червня Я. Стецько оголосив його спочатку перед натовпом соратників, а потім і по радіо.
Таким він був в оригіналі:
«1. Волею Українського народу, Організація Націоналістів під проводом Степана БАНДЕРИ проголошує створення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця і Вождя Євгена КОНОВАЛЬЦЯ вела в останні десятиліття кривавого московсько-більшовицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває увесь український народ не скласти зброї доти, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада.
Суверенна Українська Влада забезпечить Українському народові спокій і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.
2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підкориться українському Національному Урядові, що створиться в столиці України — КИЄВІ.
3. Відроджується Українська Держава буде тісно взаємодіяти з Націонал-Соціалістичною Великою Німеччиною, яка під керівництвом свого Вождя Адольфа ГІТЛЕРА творить новий лад в Європі і світі та допомагає Українському Народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національна Революційна Армія, що твориться на українській землі, боротиметься дальше з СОЮЗНОЮ НІМЕЦЬКОЮ АРМІЄЮ проти московської окупації за Суверенну Соборну Державу і новий лад у цілому світі.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава! Хай живе Організація Українських Націоналістів! Хай живе провідник Організації Українських націоналістів та Українського Народу СТЕПАН БАНДЕРА!
СЛАВА УКРАЇНІ!»
Авторитарна, тоталітарна нацистська диктатура
Ми не дарма сказали про оригінальний текст, оскільки документ почали правити негайно після оголошення. Спочатку з’явилася версія для Східної України, де він названий інакше: «Акт відновлення Української держави після 23 років неволі», а в тексті слово «створення» замінено на «відновлення». Газетна публікація від 10 липня 1941 вже містить фрази: «Слава героїчній німецькій Армії і її фюреру Адольфу Гітлеру» та «Україна для українців». А в українських шкільних підручниках 1990-х сором’язливо вымараны перші два абзаци пункту 3. Ті, де йдеться про А. Гітлера і «союзну німецьку армію».
Але і без них, якщо знати, про що говорили бандерівці в 1941 році, вистачає «принад». Наприклад, згадуване в тексті «Українську Суверенну Соборну Державу (УССД – по-українськи).
Це назву отримало своє поширення після публікації так званої «Конституції Сціборського», у якій представлені основні принципи бандерівської «держави», яку вони збиралися будувати разом з «союзною німецькою армією». Згідно з нею «Україна є суверенною, авторитарною, тоталітарною, професійно організованої державою» (ст. 1), а «вся влада в Українській Державі належить Українській Нації» (ст. 3). Стаття 7 дев’ятого розділу прямо забороняє існування політичних партій, груп, організацій та ідеологічних вільних гуртків. «Єдиною ідеологією, яка виховує громадян Української Держави, є ідеологія Українського Націоналізму, а єдиною формою політичної організації суспільства є Організація Українських Націоналістів» (ст. 8 р. 9).
Передбачена була в УССД сегрегація за національною ознакою: у відповідності зі ст. 4 розділу 11 неукраинцам «може бути відмовлено в придбанні українського громадянства». У цій же статті говориться, що «особи жидівської народності… підлягають окремим законом».
Своєрідний розділ і громадянських свобод «у версії Сціборського»: «Українська держава визнає свободу поглядів та віросповідання в тій мірі, в якій вони не йдуть врозріз з добром і мораллю Української нації» (ст. 10). А «чужеязычное навчання, допускається тільки з дозволу влади в кожному конкретному випадку» (ст. 15). Про свободу слова: «Держава контролює всі пологи видавничої діяльності, зокрема пресу. Матеріальне та інше участь чужинців у видавничій діяльності та пресі допускається тільки за окремим дозволом влади і контролюється нею» (ст. 16). Те ж стосується і видання «чужинских» мовами.
Передбачена була в УССД і обов’язкова трудова повинність. Стаття 3 розділу дев’ятого зобов’язує кожного повнолітнього громадянина, який виконує певні виробничі функції в суспільстві, бути членом відповідної професійної гільдії. Уникнути трудової повинності можна лише особам, позбавленим громадянських і політичних прав. А «ухилення від обов’язку праці прирівнюється до соціального паразитизму» (2 ст. н. 11).
Фашизм не в минулому, він у цьому
Чим ще доріг «Акт» від 30.06.41 нинішнім українським нацистам? Ну, крім гасла «СУГС», що був паролем та відгуком членів ОУН(б) (а до цього – девізом «Союзу українських фашистів»), і вихваляння «героя України» С. Бандери. Так згадкою про «боротьбу проти московської окупації». Тієї самої, з якої «герої Майдану і АТО» воюють, ламаючи пам’ятники, перейменовуючи вулиці, «спалюючи вату» і стріляючи з гармат і мінометів жінок, дітей і старих.
«Акт 30 червня» – це, по суті, програмний документ, на якому будується сучасна Україна. Так, давно згнили кістки А. Гітлера, так, розгромлена в 1945 році союзна бандерівцям німецька армія, разом з якою вони збиралися «будувати новий лад у світі». Але держава, прокукурікав коли-то в тільки що зайнятій гітлерівцями Львові Я. Стецько, відродилося не в 1941 році, а в 2014 році і нині будується на принципах, які він вірив.
Війна з Росією і методи її ведення для послідовників С. Бандери і Стецька Я. продиктована всім «творчою спадщиною» ідеологів українського нацизму. Соратник і предтеча Н.Сціборського Д. Донцов, теоретик українського інтегрального націоналізму» (за його ж власними словами, є компіляцією німецького нацизму та італійського фашизму, адаптованої до західно-українських умов), писав: «Будьте агресорами і загарбниками, перш ніж зможете стати володарями і володарями». А праця Сціборського «Нациократия», той, хто вихваляє фашизм як форму націоналізму і є «біблією» «свідомих українців», прямо проголошує: «У виборі методів визволення Української Нації, [український] націоналізм не обмежує себе ніякими «загальнолюдськими» правилами «справедливости», милосердя і гуманізму». І чи варто дивуватися методів, якими насаджують свою точку зору нинішні «цинічні бандери» тим, хто з ними не згоден, тим, кого нащадки бандер, шухевичів, стецьків вважають «поневолювачами України»?
Ольга Київська
Thanks!
Our editors are notified.