Між миром і війною

В Україні відбулися вибори в Раду. Рада змінилася відразу. В ній відбулися зміни настільки разючі, що здається, ніби у виборах брав участь інший народ. Але це все той же ж український народ, який пройшов крізь жах державного перевороту, війни, розпад території, жахливе зубожіння, безперервне фізичне і моральне насильство. Саме цей народ, голосуючи на виборах, зробив Раду невпізнанно нової.

Головна новизна — з тріском провалилася “партія війни”, цей пихатий, вгодований, хлюпає кров’ю, як погано просмажена котлета, Порошенко зійшов на немає. А з ним зійшла нанівець люта пропаганда ненависті, війни, русофобії. Інша частина Ради по-різному, з різною лексикою та підходами, демонструє об’єднану партію світу”. Зеленський, Медведчук, Тимошенко — всі вони різною мірою миротворці. Це величезна перемога українського народу, двох слов’янських народів — українців і росіян, всіх народів планети, кожний з яких, нехай у найменшій мірі, відчував подих громадянської війни на Україні. Крихітні паростки світу — боязкі, вразливі, з’явилися в окремих місцях політичного ландшафту України.

Є домовленість щодо обміну полонених “всіх на всіх”, будь то представники Києва, Донбасу чи Росії. Наполегливі розмови у верхах про можливості обміняти журналіста Вишинського, нудиться у в’язниці СБУ, на українського режисера Сенцова, що сидить в ямальській в’язниці в Лабытнангах.

Досягнута угода про припинення вогню — не на час, а назавжди. Вже артилерія йде зі своїх вогневих позицій, переміщаючись подалі від Луганська і Донецька. Перестали рватися снаряди по обидві сторони лінії фронту. За рішенням Москви російський газ піде на Україну за зниженою ціною. І українці не зможуть не відчути вдячності. Розглядається схема, згідно з якою вугілля, видобуте на Донбасі, піде в повному обсязі на Україну, що буде означати початок торгівлі.

Незважаючи на люту геббельсівську пропаганду русофобії український народ зберігає в собі уявлення про єдність українців і росіян, про єдиної православної віри, і “томос”, улюблене дітище Порошенко, зник на очах, як безглуздий фабрикат. Триста років спільної історії, де українці та росіяни разом билися, зводили великі заводи, що будували великі літаки і реактори, створювали великі кінофільми, триста років спільного історичного життя і творчості, де кожен другий росіянин — це українець, а кожен другий українець — це російська, все це не могло бути испепелено жахливими опіками, коли Порошенко прикладав розпечений шворінь до свідомості українських людей.

Схоже, що кримська проблема для більшості українців вже перестала бути болючою. Але Донбас досі є каменем спотикання, об який спотикаються всі переговори. Зараз безглуздо і рано пропонувати конкретний план заспокоєння в Донбасі. Цей план буде умоглядним, кабінетним. Такий план виникне, коли в Донбасі встановиться міцний мир, коли перестануть бити вулкани ненависті, коли виникне атмосфера довіри між Києвом і Донбасом. Це можливо лише при прямих переговорах обох сторін. Тоді в мирному повітрі і виникне цей проект, як колективна праця миротворців — тих, про кого в Євангелії сказано: “Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть”.

Бути може, цей погляд на підсумки українських виборів занадто прекраснодушен, надмірно завищені очікування. Снаряди продовжують падати на околиці Донецька і Луганська, хірурги беруть у свої операційні поранених з осколковими пораненнями. Але перелом на Україні стався. Він не міг не відбутися — темрява не може бути вічною.

Олександр Проханов