Мінськ готує Москві велику «розбирання» під бій курантів і олів’є

Переговори щодо поглибленої інтеграції Росії і Білорусії впираються в ціни на нафту і газ

Прем’єр-міністр Білорусії Сергій Румас заявив, що Мінськ підпише дорожні карти щодо інтеграції з Російською Федерацією лише в тому випадку, якщо будуть враховані інтереси його країни. За словами Румаса, головні розбіжності залишаються в нафтогазовій сфері, але він вважає, що «нерозв’язних питань» там немає.

«Розв’язки знайти можна», — заявив білоруський прем’єр.

Раніше міністр закордонних справ Білорусі Володимир Макей також заявляв, що підписання програми інтеграції Мінська і Москви залежить від цих самих «розв’язок» з нафти і газу.

«Але логіка наших дій така: перш ніж говорити про якийсь вінці інтеграції, якихось стратегічних цілях, ближніх або середньострокових, ми повинні вирішити актуальні питання, а це ціни на нафту, на газ, податковий маневр і проблеми з поставками сільськогосподарської, промислової продукції», — сказав Макей в середині жовтня.

Нафтогазова сфера залишається каменем спотикання сторін, так як із-за майбутнього податкового маневру РФ Білорусь втрачає субсидії на закупівлю російської нафти, які дозволяли їй проводити переробку і потім вигідно експортувати нафтопродукти. За підрахунками білоруської сторони, вона втратить 800 мільйонів доларів за 2019-2020 роки. За шість років сума втрат зросте до 11 мільярдів доларів.

Мінськ хотів би отримати компенсацію за ці втрати, проте Москва не горить бажанням щось відшкодовувати, так як податковий маневр — це її внутрішня справа, як і, за великим рахунком, субсидії Білорусії. Як говорив у жовтні глава білоруської Мінфіну Максим Єрмолович, це питання поки що в процесі обговорення».

Втім, проблеми виникають не тільки в нафтогазовій сфері. Ще одна область, яка вимагає додаткових консультацій — уніфікація податкового законодавства.

Як пояснив Румас, «країни самостійно розвивали податкове законодавство, і за дуже короткий період його уніфікувати складно технічно». Зараз мова не про те, щоб перейти на білоруське або російське законодавство, а щоб взяти кращі практики в кожній з держав.

Однак податкове навантаження в РФ нижче, тому, хоча перехід для білоруських суб’єктів господарювання на знижені ставки податків був би благом, знову виникає питання компенсації для бюджету випадаючих доходів.

«Дискусія з РФ йде якраз про це — як Білорусія буде компенсувати доходи, що випадають, щоб вони не чинили негативного впливу на економіку», — зазначив Румас.

Раніше в листопаді білоруський прем’єр повідомляв, що проекти дорожніх карт по інтеграції двох країн будуть представлені президенту до 1 грудня після розгляду прем’єрами та урядами. Велике засідання заплановано на 19 листопада, і, за словами Румаса, всі міністри, які залишилися неузгоджені позиції, особисто розбиратися, і намагатися їх врегулювати. Планувалося, що підписання дорожніх карт щодо поглибленої інтеграції відбудеться до кінця року, можливо, 8 грудня.

Втім, не всі російські експерти поділяють оптимізм з питання інтеграції Росії і Білорусії. Так, заступник завідувача кафедри державної політики МДУ імені М. в. Ломоносова Максим Вілісов в розмові з «СП» зазначив, що підписання дорожніх карт було б в інтересах Мінська, однак не виключив, що ми побачимо «розгляду під новорічне олів’є», як вже неодноразово бувало в минулому.

Член Ради з питань міжнаціональних відносин при президенті РФ Богдан Безпалько і зовсім вважає, що навіть якщо документ буде підписаний, білоруська сторона зробить все, щоб не виконувати його в майбутньому.

— Загалом настрій білоруської еліти зводиться до того, щоб виторгувати якомога більше економічних бонусів з боку Росії, підписати ці дорожні карти, і потім їх ігнорувати. За великим рахунком, ці документи використовуються тільки як елемент торгівлі.

Звичайно, нафтогазова сфера — основа економічного добробуту Білорусії. Завдяки російським ресурсів вона стала експортером нафтопродуктів, продаючи їх на преміальному європейському ринку. Ще недавно ми могли чути, що білоруська економіка абсолютно незалежна і заможна, що там, на відміну від Росії, не розбазарили народне добро і заробляють гроші на комерційних підприємствах.

Але зараз ми бачимо, що в реальності нафтової податковий маневр Росії виводить з білоруської економіки досить вагому суму, без якої вона просто починає валитися.

— Які можливі «розв’язки» цього питання? Компенсація з боку Москви?

— Я не впевнений, що Росія буде щось компенсувати Мінську за податковий маневр. Про це неодноразово заявляли високопоставлені чиновники РФ, у тому числі Дмитро Медведєв, його прес-секретар Олег Осипов і багато інших. Росія чітко взяла курс на зниження дотацій Білорусії, в тому числі через нафтогазовий сектор.

Білоруські камлання і танці з бубном навколо ціни на газ «як для Смоленської області» вже давно дезавуйовані тим, що ціни на ринку енергоносіїв стануть єдиними в Євразійському економічному союзі з 2020 року. І, швидше за все, вони будуть приведені до спільного знаменника на базі світових цін на нафту і газ.

Думаю, зараз Лукашенко через Румаса намагається отримати від РФ гроші, необхідні йому на президентські вибори. Він повинен роздати їх бюджетникам, армії, силовикам, показати, що він не просто успішний політик і дипломат, а що «проломив» і «прогнул» Москви. Іншими словами, він хоче показати своїм виборцям, що він для них як і раніше Батька. Але не думаю, що в реальності ці мрії білоруської еліти здійснимими і можливі.

— Чому?

— Тому що в Росії поступово втрачають інтерес до Білорусі, як до країни, яка має яке-небудь значення. У всякому разі, вона не володіє тією значимістю, яку надають собі білоруські еліти і президент.

В цій ситуації простіше звести до мінімуму підтримку Білорусі на увазі того, що об’єктивно економічно вона все одно сильно залежить від Російської Федерації. Білоруські товари на світовому ринку не затребувані, 80%-90% експортної продукції продаються на нашому ринку. Білорусі не дають кредити і міжнародні фінансові організації, ні ЄС з США.

Гальмування політичної інтеграції і лайка на адресу Росії поки що не окупається у фінансовому відношенні. Захід все одно потрібна зовсім інша еліта на чолі Білорусії, слухняна її волі і готова виконувати будь-які накази. Чимось це схоже на те, що відбулося на Україні. Адже рішення, які приймали тамтешні елітарії, були абсолютно не вигідні для країни і її громадян.

Так що зараз білоруська еліта опинилася у глухому куті, але все одно продовжує тиснути на російське керівництво в надії, що вдасться отримати матеріальні ресурси, а згодом — відмовитися від виконання домовленостей, закладених у цих дорожніх картах.

— Чому ви думаєте, що вони не мають наміру виконувати ці угоди?

— Подивіться на ситуацію з Союзним державою, якому вже 20 років. Практично нічого з того, що було закладено в цю державу, не виконано. Єдине, чим можна похвалитися, це тим, що у нас йде інтенсивне співробітництво в галузі переміщення між країнами. Практично відсутні кордони, громадяни Білорусії без проблем можуть влаштовуватися в нас на роботу. Але все це можна врегулювати і в рамках двосторонніх відносин або у рамках ЄАЕС.

За великим рахунком, зараз з громадянами Білорусі вже майже зрівнялися громадяни інших країн Євразійського економічного союзу. Вони можуть в’їжджати в Росію за внутрішнім паспортом, їм не потрібно патенту для роботи.

Можна констатувати: саме по собі Союзна держава не відбулося. Його будували 20 років і так нічого й не збудували. Тому у мене і є впевненість у тому, що до цих дорожніх карт, які збираються підписати 8 грудня, білоруські еліти будуть ставитися так само.

— А якщо підписання не відбудеться, чого можна чекати, українського сценарію?

— Повністю скопіювати український сценарій в Білорусі неможливо. Там абсолютно інша політична система, інший менталітет населення. Крім того, сама по собі українська «революція гидности» зіграла роль щеплення, яка дала імунітет громадянам.

У Білорусі все може статися простіше. Там, як і в будь-якій іншій країні, може раптово померти президент. До влади прийдуть інші люди, які мирно, без сутичок і майданів остаточно повернуть країну на Захід.

Другий варіант розвитку подій — якщо Мінськ різко розгорнеться на Захід, Росія, ймовірно, почне скидання всієї економічної допомоги і відмовиться субсидування Білорусії. Тоді там сильно впаде рівень життя, і це буде порівняти з Україною. Але в іншому майдан їм не загрожує.

Та й навіщо Заходу зміщувати еліти силовим шляхом, коли вони і так ведуть країну від Росії? Деякі західні аналітики говорять про те, що користь Лукашенка не в тому, що він прозахідний політик — він ним не є, а в тому, що він, як колись Броз Тіто, не приєднується до Росії.

Але якщо це «рух неприєднання» до Росії, на які союзницькі привілеї може претендувати країна?