На умовах України

Не так давно спікер «команди Зеленського», цього колективного розуму обраного президента, розповів про те, що світ на Донбасі можливий тільки на умовах України. Що це за умови зрозуміло, загадка. І я, зізнатися, весь час намагався її розгадати, вивчаючи роздуми кращих умів неньки, що залишилися на батьківщині.

Здається, я знайшов відповідь.

Зрозуміло, що найкращі виїхали ще в 2014 році, на батьківщині залишився другий ешелон. Я б навіть сказав, що залишився трохи залежаний товар, який любителі анекдотів про психлікарні можуть споглядати на наших телеканалах. Мабуть, нам подобається відчувати себе розумнішими душевнохворих і тим самим тішити своє марнославство.

Знаєте, чим ми відрізняємося? Росіяни звикли розраховувати тільки на свої сили, а українці — лише на чужі. Тому ми реалістичні, в той час як умовиводи наших опонентів — чиста фантазія, бо будь-кому, навіть їм самим, зрозуміло, що вплинути на рішення американців або європейців вони ніяк не можуть.

І виходить, що коли ми говоримо про газ або гроші, то маємо на увазі газ або гроші. Коли ж про газ або гроші говорить українець, то він має на увазі якісь віртуальні категорії, адже ні газу, ні грошей у неньки немає. Наприклад, вона може тільки спостерігати за процесом прийняття рішень щодо санкцій. Або читати у газетах, вдалося американцям умовити Німеччину, Данію, Туреччину, Болгарію та інші країни відмовитися від трубопроводів для російського газу чи ні.

Уявляєте, цілі батальйони експертів незалэжной держави пильно стежать за розкладами сил інших держав або державних об’єднаннях зразок ЄС або Ради Європи і роблять висновки на основі власних спостережень. Щоб потім порадувати або, навпаки, засмутити співвітчизників видами на врожай. Тобто, на перспективи економічної взаємодії названих держав або державних об’єднань з Росією.

Україна, як будь-який об’єкт міжнародних відносин, не в змозі впливати на прийняття рішень, навіть якщо ці рішення стосуються її. Але для багатьох політологів неньки ці міркування про речі, в яких вони не тямлять, стало суттю професії.

Приблизно на таких відірваних від реального життя вихідних даних будує свої фантазії шеф-редактор порталу «Хвиля» Юрій Романенко (на фото). Київський політолог, сидячи на призьбі, розбирає меседжі, які містяться в постах Володимира Зеленського, і намагається розгадати їх прихований сенс (ролик в кінці посту).

Ось кілька вступних пасажів. Звертаю вашу увагу: він не жартує.

● Режим Путіна закручує гайки. Скоро Україна стане Меккою для пострадянського простору, почне формуватися як повноцінна альтернатива Росії. Це нова ідеологія, яку запропонував Зеленський.

● Зеленський — український Макрон.

● Мої російські друзі говорили, що готується список: була хвиля еміграції часів Януковича, буде хвиля еміграції Порошенко.

Далі автор міркує про те, як слід відредагувати Мінські угоди. Це завдання Володимиру Зеленському.

● Україна не погоджується на повернення Донбасу без фінансування перехідної адміністрації та відновлення його інфраструктури з боку міжнародного співтовариства: ЄС і Росії. Для України немає ніякого сенсу повертати ОРДЛО, якщо не буде створено фонд відновлення Донбасу, який повинен мати бюджет мінімум 6 млрд доларів в рік з можливістю входження інших гравців (відразу або пізніше). Це можуть бути США, Китай, Канада.

● Фонд існує п’ять років. Тимчасова адміністрація під егідою ООН виконує функцію управляючого суб’єкта, готує перехід ОРДЛО до складу України.

● Амністія не всім. Військових злочинців Росія нехай забирає собі.

● Ніякої автономії ОРДЛО. Інакше почнеться парад суверенітетів. Потрібно виводити питання автономії з Мінських угод.

● Що Росія отримує? Ключове питання. ЄС несе великі витрати з-за санкцій. Україна повинна сказати: ми визнаємо ці компенсації за Донбасу за агресію, і ми готові зняти санкції по Донбасу і Азова, але не по Криму. Зняття санкцій буде вигідно і Росії, і Євросоюзу. Вони зможуть заробити десятки мільярдів, якщо відновлять між собою торгівлю.

● Планом А Україна демонструє Заходу, що ми конструктивні, намагаємося вирішити проблему. Але існує план Б, якщо Росія не погодиться. Це облаштування повноцінного кордону з ОРДЛО і будівництво рокадних доріг — автобанів уздовж лінії розмежування.

І так далі, в тому ж дусі. І я б, мабуть, не став загострювати вашу увагу на ще одному хуторі божевільному, якщо б з таких божевільних не складалася вся Україна. Вони засідають у Верховній раді, увійшли до складу «команди Зеленського», приходили на виборчі дільниці. З ними доведеться мати справу нашим дипломатам, співробітникам міністерств і відомств, адміністрації президента.

Юрій Романенко всерйоз вважає, що світове співтовариство настільки переймається інкорпорацією ДНР / ЛНР в тлінне тіло України, що готове викласти за п’ять років 30 млрд доларів. Воно приведе в порядок повсталі території, побудує там дороги, вижене тих, хто не подобається Україні, а потім запитає: тепер приймете?

Хлопці, вони там всі такі. Вони несамовиті і невиліковні.

Я добре розумію Путіна, який, зрозумівши, що хвороба українства набула загрозливих масштабів і лікування вже не підлягає, плюнув на нову укровласть і одним махом вирішив проблему, спростивши отримання російського громадянства тим нещасним, що п’ять років мучаться в ДНР / ЛНР.

Чекаємо тепер пропозицій від «команди Зеленського». Уверю вас, вони будуть не менш цікаві, ніж сформулював Юрій Романенко.