Чому в СРСР не могли зняти фільм про Тараса Бульбу і за що пізніше його прокат заборонили в Україні

Мало, хто знає, що знаменита повість Миколи Гоголя “Тарас Бульба” за всю історію світового кінематографу була екранізована безліч разів. Однак на батьківщині письменника до недавнього часу не було знято жодної версії, заснованої на сюжеті його безсмертного творіння. І це при тому, що її двічі екранізували в Німеччині, а також у Франції, Великобританії, Італії, США і Чехословаччини. Чому так вийшло, що заважало кінематографістам радянського часу увічнити образ козацтва часів Запорізької Січі на екрані, далі в огляді.

Справедливості заради потрібно відзначити, що багато вітчизняні режисери в різний час мали величезний інтерес до цього твору. Першим у 1940 році за повість Гоголя спробував узятися Олександр Довженко. На київській кіностудії вже був призначений навіть перший знімальний день… Але не судилося здійснитись цим проектом: день у день – 22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна. На фронт тоді вирушила велика частина знімальної групи, щоб відображати хроніку страшної реальної війни, навислої над країною на цілих чотири роки.

Через роки, в кінці 60-х, класик вітчизняного кінематографа Сергій Бондарчук мріяв екранізувати “Тараса Бульбу”, особисто написав сценарій і готовий був навіть зіграти головного героя. Однак чиновники Мінкультури СРСР настійно порекомендували Бондарчуку підшукати “яке-небудь інше твір для втілення на екрані”.

Російський режисер Володимир Бортко.

І, нарешті, не так давно, а якщо бути точніше – в 2008 році за екранізацію “Тараса Бульби” взявся відомий російський режисер Володимир Бортко. На відміну від американської, французької, німецької та інших версій він вирішив максимально наблизити екранізацію до оригіналу, зрозуміло у другій редакції Гоголя.

1

Прем’єра фільму відбулася 2 квітня 2009 року, на наступний день після ювілейної дати — 200-річчя Миколи Васильовича Гоголя. Кінострічка з величезним успіхом пішла в прокат на території всіх країн пострадянського простору, зібравши за один місяць показу більше 5 мільйонів переглядів.

І все було б нічого, якби не зовнішньополітичні події, буквально розбили дружні відносини двох братніх народів – Росії та України. У 2014 році державне агентство України з питань кіно відмовило у видачі прокатних посвідчень російському фільму. В офіційній заяві було зазначено, що фільм «перекручує історичні події, фальсифікує та дискредитує українську національну ідею і в цілому є кричуще антиукраїнським, ставить під сумнів саме існування українського народу». А прес-служба Держкіно наголосила у своїй заяві: «Бортко екранізував саме другу версію гоголівської повісті, створену на вимогу царя, де суттєво зміщені акценти на Русь і російське, а Україна та українське майже відсутні».

Хотілося б внести ясність, чому так озброїлася українська чиновницька рать проти кіноверсії Бортко. А для цього потрібно повернутися до витоків історії створення повісті.

Історія створення повісті «Тарас Бульба»

Гоголівське творіння має довгу і складну історію свого створення… Задумавши в 30-х роках 19 століття написати історичну повість, письменник зайнявся глибоким вивченням першоджерел та документів. На ряду з цим Гоголь ознайомився з описами очевидців того смутного часу, а також українським народним творчістю: піснями, думами, легендами. Саме вони допомогли авторові осягнути дух народної життя, характерні особливості, психологічні аспекти козацької вольниці, національну самобутність.

Повість «Тарас Бульба» вперше була опублікована в 1835 році в збірнику «Миргород». Саме в той час вона викликала масу нарікань з боку царської цензури на мову її написання і на деякі аспекти, пов’язані з політикою. Редакційна авторська робота над цим твором тривала протягом дев’ять років: Гоголь дописував безліч нових епізодів, переписуючи цілі глави повісті.

І лише в 1842 році у другому томі «Творів» повість «Тараса Бульба» вийшла у світ в новій редакції. Саме ця версія вважається найбільш повною і остаточною. Однак зовсім рідко в джерелах згадується про те, що у самого Гоголя до редактора цього видання було безліч претензій. Аж надто багато виявилося в тексті істотних неузгоджених правок і змін на відміну від оригінального тексту. Редактором були прибрані практично усі слова і словосполучення, які не відповідають нормам російської літературної мови, більшою мірою україномовні.

Підтвердженням того, що редактор Н.Я. Прокопович доклав до другої версії в деякій мірі “отсебячину”, є збережена оригінальна рукопис самого Миколи Гоголя, яка їм власноруч була підготовлена для другого видання. Її то і виявили в шістдесяті роки 19 століття серед подарунків Ніжинського ліцею від графа Кушелєва-Безбородько. Саме він викупив безцінний рукопис у сім’ї Прокоповичів у 1858 році. Незважаючи на оригінальну знахідку, тривалий час наступні видання, як і раніше передруковувалися не з оригіналу рукопису, а з видання 1842 року, з редакторськими правками.

До речі, перша спроба зблизити і об’єднати авторські оригінали рукописів Гоголя, і видання 1842 року була зроблена в Повному зібранні творів Гоголя (Видавництво АН СРСР, 1937-1952). І потрібно відзначити, що незважаючи на весь ажіотаж навколо редакторських правок, повість зазнала зовсім несуттєве зміна.

Що написано пером – не вирубаєш сокирою

Підсумовуючи вищесказане, напрошується висновок, що зовсім не фільм Бортко, а саме невелике літературний художній твір геніального письменника, що увібрало в себе відгомін далекої епохи, історичні події смутного часу, життєві пріоритети народів, які живуть по-сусідству серйозно сколихнув саме зараз поняття національної приналежності, зачепивши інтереси кількох держав: України, Росії, Польщі, Ізраїлю…

І в цьому міжнаціональному зіткненні інтересів зовсім немає “заслуги” російського режисера. «Великоруська позиція, в якій звинувачують Бортко українці, належить зовсім не йому, а самому Миколі Гоголю. Для патріотів молодої української держави, що прагне сьогодні якомога швидше сформувати власну національну культуру і позбутися російського впливу, це, звичайно, дуже прикро. Але робити тут нічого — що написано, то написано. І Бортко, в точності дотримується авторського тексту і позиції Гоголя, звинувачувати особливо не в чому».

Тому цілком правомірна відповідь Росії на заборону показу «Тараса Бульби» в Україні: « А чому тільки фільм? Треба і книгу!»

Адже дійсно, Гоголю неодноразово ставили в провину недостовірність історичного змісту повісті, а також надмірну героїзацію козацтва, приписування звірячих розправ шляхтичам і безчинств – євреїв. Так, собое невдоволення повість викликала у середовищі польської інтелігенції. Поляки були обурені тим, що в «Тарасі Бульбі» польська нація представлена агресивною, кровожерливої і жорстокою. Євреї були обурені не менше, так як зображені Гоголем як дрібні злодюжки, зрадники і безжальні здирники, позбавлені всяких людських рис.

А з іншого боку: художній твір, на те воно і художнє… Об’єктивно судити про фільм можна лише, переглянувши його. Впевнена, що кожен знайде в ньому щось для себе. Байдужим залишитися просто неможливо…

Про те, як знімався кінофільм, про ролі і акторів, про те що залишилося за кадром «Тараса Бульби», читайте в наступному огляді.

Післямова

Як згадувалося вище, повість Н.Гоголя «Тарас Бульба» кінематографісти різних країн екранізували 9 разів. Короткий відеоанонс української та американської версії ви можете побачити в кінці огляду.

Що цікаво, у відповідь на кінострічку Володимира Бортка у стислі терміни на Україні була знята 63-хвилинна версія «Тараса Бульби» режисерами Петром Пінчуком і Євгеном Березняком, який так і не вийшов в кінопрокат, однак демонструвалася на телебаченні і тиражувалася на DVD. У ролі Тараса Бульби був задествован український актор М. Голубович.

У 1962 році глядачі побачили американську версію «Тараса Бульби». Картина була знята спільно з югославськими кінематографістами. Главним режисером фільму був Дж. Лі Томпсон. В ролі Андрія – зірка американського кіно Тоні Кертіс. Потрібно відзначити, що ця версія більшою мірою виглядає комічно. Незважаючи на великий бюджет, знаменитих акторів, дорогу екіпіровку тут від Гоголя залишилося мало чого.