Останній шанс Києва: Зеленський вирішить долю бунтівного Донбасу

Чекати п’ять років новому президенту ніхто не дасть — ні Захід, ні Росія

Схожість звучання слів — англійської піс (peace), що означає «світ» і українського спис («спис») вносять плутанину в нинішню політику Києва по відношенню до Донецьку і Луганську. Особливості перекладу вираження «піси — спис» можна трактувати двояко, тут або мир, або спис (війна), але особливої визначеності в майбутні відносини України з Донбасом воно не вносить. Судячи з інформаційних повідомлень про перші кроки нового українського президента Володимира Зеленського (інавгурація має відбутися не пізніше 3 червня, поки називається дата 28 травня), його діяльність зводиться до пікірування з російськими політиками в інтернеті з різних приводів і передбачуваним сценаріями взаємин з Донбасом, який ще називають «тимчасово окупованими територіями».

Потрібно віддати належне президенту Зеленському — силовий варіант він відсуває на задній план і, на відміну від свого попередника Порошенко, не загрожує новими наступами на Донбас і знищенням «сепаратистів». Його нинішні спічрайтери, яких називають «представниками команди Зеленського» (до вступу на посаду він не має право робити офіційні заяви), зараз озвучують основні тези свого шефа і їх риторика при уявній агресивності досить миролюбна. Ось і нинішній радник з питань національної безпеки Іван Апаршин («Вільна преса» досить докладно розповіла про цього персонажа 2 травня 2019 року) передбачає, що Київ зможе повернути Донбас через 5 років, при цьому стверджує, що повернення територій військовим шляхом неможливо.

На його думку, треба вважати, що воно погоджено з Зеленським, подібна операція може спричинити за собою величезні людські жертви, а партнери відвернуться від України. Власне, і сам Зеленський говорив про необхідність саме про інформаційної компанії, яка повинна змінити свідомість людей у Донбасі і вплинути на їх вибір своєї приналежності до України.

— Україна невипадково зробила зараз вибір саме на користь Володимира Зеленського, — вважає політолог, медіаконсультант Олександр Зімовські. — Образно кажучи, усі інші персонажі неабияк набридли, подистерлись у своїх невиконаних обіцянках і ніякого пієтету не викликали. І тут Зеленський виявився виграшним особою, який припав до душі як сходу, так і заходу України. Він ще нічого толком навіть не встиг пообіцяти, але його посили до електорату були сприйняті досить позитивно. Крім вирішення економічних проблем, які поставили Україну в глухий кут за останні п’ять років, він вніс свіжий струмінь у можливе вирішення ситуації з Донбасу. Для українців — це хвора мозоль, з якої начебто і ходити можна, але тре дуже сильно. Це і фінансові витрати, і нові жертви, і якийсь статус невизначеності територіальної цілісності.

Згадаймо, для прикладу, недавню ситуацію в Чечні. Війна, кров, розруха — повна безнадія. Це могло тривати незрозуміло як довго, партизанський рух ще нікому не вдавалося зламати і вже тим більше викорінити. Чечні дали статус, дали грошей, представили компромісного для всіх сторін лідера в особі Рамзана Кадирова, колишнього, до речі, бойовика, але зараз «вірного путінця». Чечня стала повноцінним членом федерації, її жителі мають російське громадянство і користуються всіма загальнодоступними благами, зарплатами і пенсіями, чеченці досить комфортно почувають себе у всіх російських містах. Учорашній, здавалося б, ворог, став союзником. Якби Україна змогла прийняти Донбас в такій же якості, то всі проблеми вирішилися самі собою. І «донецькі», які завжди традиційно протиставлялися як Києву, так і Львову, змогли б знову увійти в Україну повноцінними громадянами.

Зеленському, якого вже, на відміну від Порошенка, не хочеться «мочити в сортирі» Донбас, потрібно піти на ряд поступок, в якійсь мірі компромісів. В тому числі для своїх співгромадян, яким треба показати, що на південному сході країни засіли вороги. Продемонструвати Донецьку і Луганську миролюбність намірів і, як мінімум, припинити обстріли і відкрити буферну зону розмежувань для вільного пересування. Ну і як же без Росії? Тут потрібно вибудовувати формат відносин добросусідства і розуміння як загальних інтересів, так і вибудовування власної незалежної політики, до якої у Москви немає особливих претензій. Резюмуючи можна сказати, що Зеленському потрібно в першу чергу «розрулити» з Донбасом. І саме цього чекають від нього на самій Україні.

Чому Україна будує щодо Донбасу настільки віддалені плани на п’ять років? Завищена планка — на термін президентського правління Зеленського, який у разі провалу не отримає подальший карт-бланш на керівництво країною. Але й чекати стільки часу ніхто не має наміру як на самій Україні, так і на Заході, а вже в Росії і поготів. І Зеленський це прекрасно розуміє — особливого часу у нього немає. Вирішить проблему з Донбасом — і вирішить багато проблем в самій Україні.

Підозріло дивно мовчать в США і Європі у відповідь на зміну влади на Україні. Зеленського привітали і Трамп, і Макрон, і Меркель, пообіцяли допомогти, висловили впевненість у збереженні колишнього курсу на євроінтеграцію. Але це всього лише слова, не більше того. Російський президент Володимир Путін теж не особливо поширюється і на свого нового українського колегу поглядає вичікувально і не виявляючи особливих емоцій. Козирі в її руках. Як досвідчений гравець, Путін дивиться на можливі ходи Зеленського з обережністю — які карти той відкриє. Основна пікіровка, природно, буде саме з Донбасу.

— Зеленський, отримав не найкраща спадщина, зараз намагатиметься зробити якийсь значущий крок, щоб позначити свій статус-кво на Україні, — продовжує свою думку Олександр Зімовські. — Йому треба показати щось реальне і конкретне. З Європою все, що міг зробив ще Порошенко, відкривши полудоступ українським заробітчанам на грядки Польщі та Іспанії. Казочки про вступ до НАТО теж меншою мірою турбують зараз мешканців «незалежної», тим більше що за членство в альянсі буде потрібно заплатити енну суму, якої просто немає. Україні потрібен якийсь сплеск позитиву, усвідомлення своєї значимості і, звичайно ж, поліпшення добробуту. Внутрішніх резервів практично не залишилося, транші від Заходу теж чекати марно, так і їх ніхто особливо не обіцяє. Як не дивно, вся надія на Донбас. Не вугілля, а саме як можливість налагодження контактів з Росією. Зеленський випадково обмовився, що після слів «до побачення», має прозвучати «здрастуйте» — він буде шукати можливість їх вимовити. Якщо так — більше отримає, ніж втратить.

Росія зараз чекає кроків примирення з боку нової української влади. У нас за всі останні роки так і не виникло відчуження до України, як до добросусідської країні, подив викликали більшою мірою дії української влади. Невипадковий у цьому зв’язку інтерес до політичних перетворень на Україні і зміну влади в Києві, а якщо уявити хоча б теоретичне голосування росіян за президента України, то Зеленський отримав би тут не менший відсоток голосів з «країни агресора». Головне — не помилитися в очікуваннях. І ще — світ Донбасу, а не спис.