Коли мені вдалося розсмішити зазвичай незворушних депутатів бундестагу. Після невеликої лекції, на кава-брейку, я розповів їм, як завжди на прикладі, чим відрізняється геополітичний рай і пекло. Рай – це положення речей, при якому німець працює поліцейським, італієць – коханцем, англієць – механіком, а російська – балеруном. А пекло? Це коли італієць працює поліцейським, німець – коханцем, російська – механіком, а англієць – балеруном. Довго сміялися, хоча «про німця» сприйняли неохоче.
А я тоді задумався над механізмами і структурою комічного.
Комічне (і близьке до нього трагічним) завжди виникає при плутанині структур і функцій. Тобто, коли структура (сутність, орган, суб’єкт, особистість, інструмент і т. д.), призначена для виконання чітко окресленої функції, раптом береться за іншу функцію. Була колись стара, але дико смішна болгарська комедія, як директор академічного інституту, щоб закінчити фундаментальна праця наукового життя, на час передоручає керівництво закладом своєму братові-близнюку – базарному м’ясника. Море кумедних ситуацій! (Навіть більше, ніж коли м’ясник керував українським урядом.) Чи польська призабута комедія, де звичайного таксиста приймають за авторитетного кілера. А ще був забійний по гумору шведський детектив, де влада в країні захоплюють ветеринари в прогумованих фартухах і уряд перетворюють на шкуродерню. А пам’ятаєте незабутнього «високого блондина в чорному черевику»? Але смішніше, звичайно, коли такі заморочки відбуваються в реальному житті.
Наприклад, коли активісти захопили Київрада, в кабінеті мера ночувала прибиральниця і вона ж відповідала на дзвінки типу: «Шо, прорвало колектор? Так нехай їх всіх порве, шоб борги з бідних людей не збирали!»..
Коротше, таких прикладів, що розкривають суть комічного, тисячі. Гумор – це клацання по носу життєвої логіки, яка підтверджує, що не можна, наприклад, забивати цвяхи мікроскопом, їсти, вибачте, ж…ой, а на чолі армії ставити гінеколога. Тому ми так оглушливо сміялися над піснею Володимира Висоцького, де він пропонував синхрофазотронщикам допомогу простих селян, озброєних «лопатами і вилами». Тому я сам «довго реготав до сліз, коли відомий комік Зеленський, наяривал на роялі марш не своїми в’юнкими пальцями, а тупо одним членом.
Така, повторюся, природа «смехачества»: використовуй (тільки серйозно, з вірою і пафосом) щось не за призначенням і відразу буде дуже весело. Пекельно смішно! Детальніше читайте у Михайла Михайловича Бахтіна. Ох, не правий був, добра байкар дідусь Крилов! Від розсадки друзів багато залежить. Точніше – все. Або це райська музика, іноді з сумом, чи пекельна какофонія, хоча і шалено смішна…
На цьому функціональному детермінізм, власне, будується ціла класова доктрина устрою суспільства. Всі співмешканці будь-ком’юніті стратіфіціруют в залежності від здібностей, уподобань, походження, професій і/або просто випадку за функціями, які за ними міцно закріплюються. Хтось паяє і будує, хтось сіє і жне, хто винаходить ракети та айфони…
При цьому всі, звичайно, незадоволені. Борються за «соціальну справедливість», якісь «соціальні ліфти»… Ясно, що кожен «кульок» хоче працювати в «очищенні» або співати в домовому (квартальний) хорі. Але в цілому соціально-професійна структура суспільства підтримується століттями. І кожен член (у всіх сенсах) худо-бідно знаходить своє органічне призначення. Пам’ятайте, знамените: злодій – краде, міліція – ловить?
Але ось трапляються генні збої. Якщо збоїть у особистості, суб’єкт стає дебілом. Якщо у суспільства, виникає «майдан». «Майдан» – це як раз перерозподіл функцій за неспеціалізованими суб’єктами типу міліція – краде, злодії ловлять злочинців, ніхто не винаходить, але всі намагаються барабанити членами за фоно. Коротше, пекло! А сприймається як КВН!
Тобто те, що сьогодні відбувається в Україні, – це не подолання архетипу майдану, а його логічна, точніше, магічна еволюція. Ви ж знаєте: від трагедії до комедії один крок… Пам’ятаю, після першої зустрічі українських олігархів з «новачком» – президентом Ющенком – мені зателефонував вночі Коломойський і, захлинаючись від захвату, сказав: «Я думав, що у нас слабка влада. А у нас влади немає». Зараз, вже після минулих парламентських виборів, він міг би сказати, що в країні є монолітна влада. Але дуже смішна.
Як по мені, так краще відсутність влади, ніж влада блюзнірська. Краще обнулення еліти, ніж таке «оновлення» еліти. (Знайомі ентомологи розповідали мені, як мігрують метелики-одноденки. Їх «пурицы» вирішують, що треба валити в далекі краї. Вони всією масою зриваються. Але по ходу ініціатори перельоту вимирають. А далі летять народжені в дорозі. Предки їм на рівні тонкої хімії передають напрямок польоту. Хоча втрачається мета і сенс перельоту. Однак «оновлені» чують серцем орієнтир. Напевно тому, команда Зе каже, що відчуває «хімію геополітики». Ось таке «оновлення» на хімії.) Але тут нічого не поробиш: вакуум влади спочатку засмоктує найлегший треш – потішний, одноденний…
Інтуїтивно кращі українські «митці» з глибин народу завжди відчували небезпеку коротких стратегій, лжеобновления і короткочасного «перевзування». Взяти, наприклад, шедевр Семена Гулака – Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Райський садок біля хати стає пеклом для його мешканців, коли природний козак Карась то змінюється характерами зі своєю дружиною Одаркой, то шатами з «турецкоподданным» візиром. Козак повинен бути козаком. Злодій повинен сидіти у в’язниці…
Вибачте, захопився. Загалом, зрозуміло. Влада повинна бути владою. Вона може бути нудним, сірим, навіть ненависної. Але не потішної. Якщо влада комічна – значитца вона сама, її довірені клоуни переплутали всі свої функції. Отже, соціальний пекло. Хоча смішних ситуацій виникне неміряно. Хоч ж…ой їж!
Р. Дервіш
Thanks!
Our editors are notified.