Про «священний» показнику економічного зростання
У часи активної пропаганди, санкцій, «тролів», антиросійської інформації та роботі соцмереж надзвичайно гостро постає питання про те, як оцінити реальне становище країни і суспільства.
Рукотворні революції, що проводяться в останні десятиліття Британією та США, наочно показали, що покладатися в цьому питанні на ЗМІ в корені неправильно. При певному впливі нескладно домогтися того, що добре живе соціум щиро повірить у те, що живе погано, а країни, що знаходяться в умовах перманентної злиднів, навпаки, продовжать терпіти її заради ілюзії дружби з колективним Заходом.
Лівія до агресії і приходу США – процвітала, однак її громадян успішно переконали в тому, що держава живе в корені неправильно. Сьогоднішня Лівія представляє з себе суцільну анархію, але на відміну від часів Каддафі, влаштовує Захід як ніколи.
У зв’язку з цим кожному громадянину було б самостійно шукати відповідь на подібне питання, але складність задачі полягає в тому, що зробити це не так вже й просто.
Зазвичай основним показником, використовуваним для оцінки загального рівня добробуту країни прийнято вважати рівень його внутрішнього валового продукту. Світу давно і надійно було вселено, що саме ВВП — ключовий індикатор народного щастя. Нобелівський комітет та його лауреати роками втілювали цей посил у форму «загальновизнаною» наукової теорії і сьогодні саме темпи ВВП вважаються головним маркером економічного зростання.
Як наслідок світова спільнота звикло вважати, що зростання ВВП означає покращення життя звичайних громадян, а його падіння, навпаки — спад або стагнацію. В реальності ж нинішній підхід до розрахунку валового продукту має дуже далеке відношення до життя простих людей…
Судіть самі, раніше, в часи, коли термін ВВП лише зароджувався методики його розрахунку справді були обґрунтованими. Вони фіксували переважно той перелік товарів і послуг, що економіка країни створювала для потреб людей та їх споживання. Наприклад, у формулі підсумовувалася вартість виробленої в країні одягу, продовольства, транспортних, ЖКГ-послуг, виробничих машин, верстатів і устаткування, тобто всього того, що справді необхідно було для створення ключових фондів, інфраструктури та народних благ.
У такому вигляді ВВП говорив багато про що, адже якщо суспільство споживало більше, значить, могло дозволити собі більше благ, а якщо такий показник зростав, значить країна дійсно розвивалася. Нинішній же підхід до ВВП не має нічого загального з класичним. Це банальна гонка в тому, хто здатний його підрахунку на більше шахрайство.
Внутрішній валовий продукт сьогодні наповнюється не реальними товарами необхідними для людей, скільки ціновими спекуляціями навколо тієї чи іншої послуги. Завдяки цьому, навіть така країна, як Британія дивним чином займає лідируючі позиції в рейтингу ВВП, і це при тому, що вона практично нічого не виробляє.
Виникає логічне питання, як може економіка Росії бути набагато менше британської, якщо ми виробляємо космічні кораблі, технологічне озброєння, лідируємо в області мирного атома і будівництві атомних електростанцій, спускаємо на воду унікальні криголами і підводні безпілотники, загнуздали гиперзвук, ведемо численні будівництва та імпортозаміщення, лідируємо в ряді областей фундаментальної науки і при цьому відстаємо від Британії в аспекті ВВП?
Звідки беруться гроші в британській економіці, якщо з кожним роком Лондон не нарощує, а скорочує реальний сектор своєї країни? При Маргарет Тетчер в Англії закрилися всі вугільні шахти, при Тоні Блері – все сталеливарні заводи. Сьогодні навіть підводні човни країни, її колись гордий флот, оснащується американськими двигунами і американськими ж ракетами.
Структура англійської ВВП дає на це проста відповідь – на сектор послуг у Британії припадає понад 2/3 її ВВП і основну частку в ньому (близько 40%) займають ділові та фінансові послуги. На частку державних послуг припадає 35%, торгівлю – 19%, а на готельний бізнес 5%. Іншими словами, 75-80% ВВП Британії складається з спекуляцій навколо оцінки надання тієї чи іншої «віртуальної» послуги. Причому перелік цих послуг Лондон записує чи не все підряд.
США в цьому питанні просунулися ще далі. Так, ставши одноосібним гегемоном після розпаду СРСР, Вашингтон вніс у формулу свого розрахунку низки «незначних змін. Зокрема, власники житла з тих пір числяться в розрахунках ВВП США як орендарі. Виправданням було названо те, що абсолютна більшість з них «володіють» будинками по іпотеці, а, отже, будинку насправді належать не їм, а банкам, у яких американські власники і беруть кредит.
Для громадянина США така заміна термінів мало що змінила, а ось на валовому продукті країни це позначилося самим разючим чином. Завдяки внесеним «дрібнички» володіння нерухомістю стало вважатися послугою, а ВВП, як відомо — це сума товарів і послуг. У підсумку все це стало заноситься в загальний обсяг ВВП США, щорічно роздуваючи його підсумкову цифру приблизно на 10%.
У 2014 році друга в світі вісь «розвиненої демократії» — Євросоюз, також вирішив не відставати від свого заокеанського сусіда. У квітні того ж року Брюссель вперше включив у дані ВВП ЄС проституцію і наркоторгівлю. Один тільки цей маневр дозволив Британії збільшити свій валовий продукт на 10 млрд фунтів стерлінгів, не кажучи вже про інші країни.
3 млрд фунтів в рік приносить Лондону включена в розрахунок проституція, а 7 млрд — наркоторгівля. Логіка гранично очевидна: раз ВВП – це сума товарів і послуг, а і те, і інше, безумовно, послуги, то чому б їх не включити? Адже зростання ВВП ще і відмінний привід для піару політиків.
В результаті за роки подібних експериментів, коли Захід сам встановлював правила і робив що хотів, у світі сформувалося вкрай абсурдне становище. При нинішніх економічних реаліях виходить, що Росія, яка вважає проституцію злочином і відмовляється включати її у ВВП, веде себе нерозумно. Адже будучи зацікавленою у розкритті справ, а не в обсязі виробництва цієї «послуги», вона свідомо зменшує обсяг свого ВВП, а значить і світовий рейтинг держави в цілому. Якщо ж Британія самим нахабним і диким чином включає в ВВП наркоторгівлю, як, втім, і весь ЄС, то це чудово, оскільки прийнято вважати, що зростання ВВП однозначно свідчить про розвиток країни і зростання рівня життя.
У гонитві за цими «міфічними» показниками сучасний ВВП давно перестав оцінювати лише ті товари і перелік послуг, які дійсно необхідні для хорошого життя суспільства, а став включати в себе все підряд. Причому чим послуга дорожче, тим вище і ВВП, оскільки від зростання цін зростає і підсумкова сума. При такому підході, якщо в сусідній з нами Україні в черговий раз зростуть ціни на газ, то зросте і ВВП держави, економічний блок відзвітує про успіхи, а людям за цією логікою має стати жити добре.
У західних країнах все працює точно також. І якщо, наприклад, китайські шкарпетки, вироблені в КНР за 10 центів, продаються в США 2 долари, то вони збільшують ВВП Китаю лише на 10 центів, а от ВВП США на 1,9 долара. ВВП США виросте в рази більше китайського, але чи відображає це реальну суть речей?
При іншій ситуації підрахунок одного і того ж параметра абсолютно різними формулами сприймався б як однозначне шахрайство, але тільки не в цьому ключі. Однополярний світ писав свої правила й через відсутність конкурента довгі роки нікому було їх скасовувати.
Тим не менше навіть в рамках нинішньої «наперсточной» системи можна наблизити показник до реального стану речей. Для цього необхідно розрахувати не номінальний ВВП, який обчислюється в доларах, а провести розрахунок з урахуванням паритету купівельної спроможності (ПКС). Тобто навіть не чіпаючи всі західні накрутки і особисто американські і британські «особливі» формули, можна отримати більш реалістичний результат.
Іронія полягає в тому, що метод розрахунку ВВП за ПКС теж суто офіційний і теж створений на Заході для власних потреб. Поряд з класичним ВВП, він повинен був застосовуватися в тому випадку, коли необхідно було розрахувати валовий продукт країни з «перехідною» економікою. Тобто ВВП тих держав, де рівень життя, курс валюти внутрішні ціни занадто сильно відрізнялися від західних.
А адже такими Вашингтон і Лондон з кожної трибуни називають Пекіна і Москви. Крім того, ВВП за ПКС враховує курс долара до національної валюти, а в нашому випадку це надзвичайно важливо. Адже в 2014 році після знецінення рубля в два рази, товариство не стало жити в два рази гірше, але згідно з рейтингом ВВП за номіналом, створюється враження, що все саме так і сталося.
ВВП Росії за ПКС в 2018 році склав $4213,4 млрд, і за цим показником ми сьогодні займаємо 6-е місце в світі. Попереду лише Китай, США, Індія, Японія і Німеччина. Причому Пекін при такому розрахунку обходить Вашингтон і займає перше місце в світі. Власне, саме в цьому і криється основна причина того, чому США так вперто відмовляються його використовувати.
Для Росії шосте місце в світі – хороший показник, особливо якщо врахувати минуле нашої країни, нинішні санкції і те, що сучасна Росія становить лише частину колишнього СРСР. Зрештою, ми говоримо про шостій позиції з 251 держави при тому, що з кінця 90-х років ВВП Росії за ПКС виріс майже в три рази.
Якщо ж брати номінальний ВВП, який і використовує у своїх оцінках західна преса, то він в поточних доларах складе для Росії майже втричі меншу суму ($1571,85 млрд) і, отже, відкине нашу країну на 12-му місці. А ось США поверне на п’єдестал економічного гегемона. Саме тому всіма світовими ЗМІ та фінансовими інститутами використовується лише методика розрахунку за номіналом, хоча всім абсолютно очевидно, що ВВП за ПКС куди більш наближена до реальності.
У ВВП за номіналом обсяг вироблених товарів і послуг просто оцінюється за нинішнім курсом долара. Але ж у Росії основні товари купуються за рублі, так і ціни на одні й ті ж послуги в різних країнах різні. Можна придбати кілограм картоплі в нашій країні за 25-30 рублів і це складе менше половини долара, у США ж за той же 1 кг картоплі доведеться викласти $2,2. Іншими словами, всі прекрасно розуміють, яку розрахунковий метод більш об’єктивний, але вибирають менш близький до реальності, оскільки на його тлі Захід виглядає краще.
По суті, при нинішній методикою розрахунку ВВП абсолютно не важливо за рахунок чого зростати за рахунок зростання виробництва або зростання цін на вартість послуги. Другий варіант навіть краще. І якщо за обсягом промислового виробництва (у доларах за ПКС) Росія в 2018-2019 році займала 4 місце в світі (або перше місце в Європі), то це не має для західних рейтингів великого значення.
Внутрішній валовий продукт більшості країн, що займають вищі сходинки світового лідерства, давно формується не за рахунок реального сектора, а за рахунок цінових спекуляцій. І це дуже зручно, адже завдяки такій оцінці зовсім необов’язково визнавати, що Росія в 2019 році випереджає Британію, Італію, Францію і Німеччину за обсягами реального виробництва, а Канаду і зовсім перевершує втричі. Куди приємніше говорити, що ВВП Росії в поточних доларах (за номіналом) можна порівняти з ВВП Канади і поступається англійській, який формується за рахунок чудес віртуальної статистики.
Відмова враховувати ціни в Росії з урахуванням реальної купівельної спроможності ще більше примітний, адже він дозволяє з високих трибун заявляти, що Росія з 2014 року була відкинута на 12 місце у світі за рівнем ВВП, а значить, санкції дійсно працюють.
По суті, в капіталістичному світі показник ВВП давно трансформувався в цифру, фіксуючу майже будь-які доходи. А самі уряду в гонитві за цим показником давно забули, ніж їх головна мета. Такі реалії змушують держави діяти не в інтересах народу, але при цьому відмінно прикривають перетікання коштів.
Гонка за ВВП є унікальною ширмою для задоволення інтересів великого капіталу, а комерційні, лізингові, консалтингові, кредитні та інші віртуальні «послуги», замість створення приросту суспільного продукту, відмінно стимулюють відплив коштів з реального сектору тієї чи іншої країни в кишені банків, фондів і фінансових корпорацій…
Thanks!
Our editors are notified.