Від цих ролей відмовлялися багато актриси – тоді подібне амплуа могло коштувати кар’єри. Після цього режисери побоювалися пропонувати їм серйозні драматичні ролі, щоб уникнути непотрібних асоціацій, а самі актриси піддавалися переслідуванням дуже сумнівних і навіть небезпечних шанувальників. І все ж серед радянських актрис знаходилися ті, хто ризикнув з’явитися на екранах в образі представниці «першої найдавнішої». Кому з них це завадило надалі, а хто зміг побороти стереотипи і вийти за рамки одного амплуа?
Вікторія Островська
Кадр з фільму *Діамантова рука*, 1968 | Фото: kino-teatr.ru
Вікторія Островська у фільмі *Діамантова рука*, 1968 | Фото: kino-teatr.ru
Її ім’я більшості глядачів навряд чи було знайоме, зате при її появі все тут же згадували фразу «Цигель-цигель, ай-лю-лю!» з фільму «Діамантова рука», який став одночасно її візитною карткою і каменем спотикання для подальшої кінокар’єрі. Всього одна епізодична роль принесла Вікторії Островської впізнаваність, але після гучного успіху її чекав крах в акторській професії. Ця роль дісталася їй по волі випадку: на той момент актриса була змушена піти з театру з-за матеріальних проблем, влаштувалася диспетчером на автобазу і залишила мрії зніматися в кіно, але тут її випадково побачив на вулиці асистент режисера і запропонував прийти на проби у фільм «Діамантова рука».
Вікторія Островська у фільмі *Діамантова рука*, 1968 | Фото: kino-teatr.ru
Кадр з фільму *Діамантова рука*, 1968 | Фото: kino-teatr.ru
Островська досі не розуміє, чому глядачам так запам’яталася ця сцена: «насправді ніхто і не думав, що «цигель-цигель» тут же піде в народ. Знімали цю сцену швидко й буденно. Леонід Гайдай мені просто тоді сказав: «Ви стоїте і чекаєте». Я стала біля стіни і чекала. Один або два дубля. І все!.. Маленький епізод, але він мені дуже дорогий. Я працювала з такими великими акторами і чудовими людьми – Папановим, Мироновим, Нікуліним. Леонід Гайдай – унікальна людина. Ніколи не забуду його».
Вікторія Островська | Фото: aif.ru
Вікторія Островська | Фото: fb.ru
Але повернення в акторську професію не стало тріумфальним – її ототожнювали з її героїнею, і в іншому амплуа її ніхто не представляв. Нових ролей режисери не пропонували. Або пропонували, але тільки в обмін на певні послуги… І тоді Вікторія Островська влаштувалася на роботу в Ленінську бібліотеку, де і пропрацювала наступні 30 років. Із-за невдалої кінокар’єри і проблем в особистому житті вона довгі роки не могла впоратися з депресією і навіть проходила курс лікування в клініці неврозів і психотерапії. Вона зуміла впоратися з труднощами і знайшла своє нове покликання у викладанні гімнастики для людей, що страждають болями в спині, в Центрі кінезітерапії.
Лариса Удовиченко
Кадр з фільму *Місце зустрічі змінити не можна*, 1979 | Фото: fakty.ua
Лариса Удовиченко в ролі Маньки-Облігації | Фото: kinoistoria.ru
А ось для Лариси Удовиченко роль Маньки-Облігації у фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» стала успішним стартом кінокар’єри. Причому спочатку їй пропонували іншу роль – міліціонера Вари Синичкіної, але їй цей образ видався занадто прісним, і вона сама захотіла зіграти метку Маньку. На що режисер Станіслав Говорухін заперечив: «Ти що, з глузду з’їхала! Подивися на свою зовнішність. Ти така мила, наївна дівчина – яка з тебе повія?». На цю роль проходили проби інші актриси, але в результаті затвердили все ж Удовиченко. Пізніше актриса задала режисерові питання про те, чому він змінив свою думку, і той відповів: «Я подумав, що якщо ти так хочеш, значить, у тебе повинно вийти».
Лариса Удовиченко в ролі Маньки-Облігації | Фото: kinoistoria.ru
Кадр з фільму *Місце зустрічі змінити не можна*, 1979 | Фото: kino-teatr.ru
У цій ролі вона була настільки органічна і переконлива, що це зіграло з нею злий жарт – у актриси з’явилася ціла армія прихильників серед ув’язнених, які надсилали їй мішки листів зі словами: «Не горюй! Вийду – моя будеш!» Один з них навіть спробував це обіцянка здійснити – він приїхав додому до Удовиченко, і їй довелося звертатися за допомогою в міліцію.
Лариса Удовиченко у фільмі *На гойдалках долі*, 2018 | Фото: 24smi.org
Однак на подальшій кінокар’єрі актриси ця роль аж ніяк не позначилася – можливо, тому що у фільмі не було ніяких фривольних сцен, але, швидше за все, завдяки багатогранному таланту Лариси Удовиченко, яка після першого тріумфу в кіно змогла закріпити свій успіх десятками нових різнопланових ролей. Коли її запитували про секрети її популярності і затребуваності, вона відповідала: «Я завжди граю саму себе, але в тих обставинах, які мені пропонують».
Олена Яковлєва
Олена Яковлєва у фільмі *Інтердівчинка*, 1989 | Фото: teleprogramma.pro
Соціальна драма «Інтердівчинка» стала одним з найскандальніших фільмів епохи перебудови – до цього жінки легкої поведінки могли з’являтися лише в епізодах, а тут історія валютної повії вперше опинилася в центрі сюжету. Звичайно, погоджуючись на таку роль, актриса йшла на великий ризик – незважаючи на вільні звичаї середини 1980-х рр., ставлення суспільства до таких проблем було неоднозначним, та Яковлєва знала, що може накликати на себе гнів критиків і глядачів.
Кадр з фільму *Інтердівчинка*, 1989 | Фото: sobesednik.ru
Олена Яковлєва у фільмі *Інтердівчинка*, 1989 | Фото: teleprogramma.pro
Популярність і впізнаваність прийшли до неї саме після цієї ролі, але ця слава була неоднозначною. З одного боку, фільм подивилися 41 млн глядачів, Олену Яковлєву визнали найкращою актрисою року за версією журналу «Радянський екран», вона отримала 2 престижні кінопремії – Токійського кінофестивалю та фестивалю «Сузір’я». А з іншого боку, на Яковлєву обрушився шквал обурених відгуків. Акторку обвинувачували у тому, що вона подає поганий приклад молоді.
Олена Яковлєва у фільмі *Інтердівчинка*, 1989 | Фото: tvc.ru
Актриса розповідала: «На «Мосфільмі» стояли мішки листів. Деякі лаяли – писали: «Я з тобою не те що в одному під’їзді, в одному місті жити не хочу». Це з категорії озлоблених жінок, які твердили, що в СРСР немає сексу. Інші розповідали, як би вони хотіли бути схожою на мене. Чоловіки зізнавалися в любові, приходили листи з психлікарень, колоній… Автори розповідали, що їм дозволяли вішати мій портрет над ліжком… якось навіть прийшов лист з проханням очолити профспілку дівчат легкої поведінки».
Кадр з фільму *Інтердівчинка*, 1989 | Фото: aif.ru
Після того, як про початок зйомок написали в журналі «Радянський екран», режисер Петро Тодоровський почав отримувати листи від справжніх представниць «першої найдавнішої», деякі з них приходили на «Мосфільм» і просили дати їм одну з ролей. У реальному житті вони виглядали значно скромніше, ніж героїні фільму на екрані. Костюмер вирішила додати в їх образи театральній яскравості для більшого ефекту – насправді в таких нарядах в ті часи їх би до готелю і близько б не підпустили. Крім того, режисерові здавалося, що жінка легкої поведінки повинна бути більш пишнотілу і «розкішну», і Олени Яковлевої перед зйомками підкладали поролон «в потрібні місця». Довгий час актрису асоціювали тільки з цією героїнею, але вона змогла вирватися за рамки образу «інтердівчинка», зігравши після цього десятки інших ролей.
Олена Яковлєва у фільмі *Інтердівчинка*, 1989 | Фото: kino-teatr.ru
Довгий час боролася зі стереотипним сприйняттям її як легковажної дівчини і ще одна радянська актриса: Пристрасті і дивацтва в долю Світлани Світличної.
Thanks!
Our editors are notified.