300 запорожців. 5 років подвигу

13 квітня виповнилося п’ять років події, яке, без сумніву, вразило тоді нас всіх. 300 запорожців 6 годин простояли в кільці біснуються українських націоналістів. Не стали на коліна перед ублюдками, не злякалися погроз, не відповіли на спроби провокаторів, не зняли георгіївські стрічки! Вони показали нацистам, що в Україні ще є справжні патріоти!

Запорізький журналіст Максим Щербина зробив знімок 13 квітня 2014 року на Алеї Слави, недалеко від будівлі міської ради. Там проводили мітинг сотні активістів руху «Антимайдан». Їх оточили озброєні представники «Правого сектора», вимагали відмовитися від підтримки Росії, зняти георгіївські стрічки і встати на коліна. Вимагали співати гімн України і скандували «патріотичні» речівки. Активістів закидали камінням, палицями, яйцями, пакетами з борошном і молоком. Протягом шести годин вони стояли, не здавалися, співали: «Вставай, страна огромная».

Під градом всього, що бойовики принесли заздалегідь і, що потрапляло їм під руку потім, під цим шквалом каменів, злоби і ненависті запорізькі активісти вистояли більше шести годин. Навколо біснувалася озвірілий натовп. Священик, який став в один ряд з «трьомастами запорожцями», піддався хулі і образ. В нього кидали каміння та яйця, плювали в обличчя і в ікону. Кричали, що він «московський піп» і крили мерзенним матом тільки лише за те, що він служив священиком української Православної Церкви Московського Патріархату. Бесновавшихся молодиків не зупинила навіть піднята панагія Богородиці.

Як розповів пізніше Олександр Агапов з позивним «Лютий», який воював під Донецьком і Луганськом, який народився у російській Самарі, жив на Донбасі, а потім одружився і разом з дружиною Тетяною перебрався в Запоріжжі, запорожці ще 22 лютого відстояли монумент Леніна, який націоналісти з «Правого сектора» хотіли демонтувати. І вже 6 квітня «Лютий» прибув до Луганська в числі тридцяти запорожців для підтримки активістів Луганщини, які штурмували будівлю місцевого СБУ.

Потім запорожці повернулися у своє рідне місто захищати його від фашистської нечисті. Але, на жаль, відстояти Запоріжжі не вийшло.

Як і всю іншу Україну, місто захлеснула каламутна нацистська хвиля.

13 квітня, у світле свято Вербної Неділі, знову вийшли на мітинг до пам’ятника Леніну. Там їх вже чекали. Як з’ясувалося згодом, усі наступні події були заздалегідь розплановані противником.

Мітинг «Антимайдана» почався вранці біля пам’ятника Леніну. На акцію спочатку вийшли близько 2,5 тисячі осіб. Акція була узгоджена з місцевою владою, колона пройшла по проспекту Леніна до Алеї Слави, зупинившись біля пам’ятника радянському комбатові Олексію Єрьоменко. У той же час на площі Фестивальній у обладміністрації збиралися прихильники Майдану – місцева «Самооборона» і купка футбольних ультрас – всього близько 50 осіб.

«До обіду мітинг завершився, і люди почали розходитися. Ми вже знали, що до нас рухаються майданівці, – згадує Артем Шарлай. – До того часу, як вони підійшли, на мітингу залишилися сотня-півтори людей – майже всі чоловіки, як видно на фотографії. Нас оточили полуподковой в бік вулиці 40 років Радянської України (тепер – вулиця Незалежної України). Саме звідти, як виявилося, повинно було підійти солідне підкріплення, стуливши оточення».

Так і сталося. 18 автобусів з 1,5 тисячі радикалів прибутку з сусіднього Дніпра.

«Запоріжжя насилу розгойдувалося, потрібно було терміново показати, що в Запоріжжі теж є сепаратисти і з ними необхідно боротися. Потрібна була вражаюча картинка – кров, жертви, побоїще. В руках у майданівців – біти, палиці, залізні прути. Не вистачало лише спускового гачка. Після того як до Алеї Слави підтяглися основні сили радикалів з Дніпра, в повітрі запахло кров’ю».

«Як тільки закінчився мітинг, ми опинилися оточені бойовиками «Правого сектора», ультрас, прихильниками «майдану» і неонацистами організації «Білий молот», – згадує Агапов. – В нас полетіли каміння, яйця, пакети з борошном, флакони із «зеленкою». Періодично лунали постріли, адже стріляли не тільки з гумостріла «флоберов» і пневматики. Мені, наприклад, кулею прострелили куртку».

Під градом всього, що бойовики принесли заздалегідь і, що потрапляло їм під руку потім, під цим шквалом каменів, злоби і ненависті запорізькі активісти вистояли більше шести годин. Навколо біснувалася озвірілий натовп.

«Вони прийшли на мітинг добре підготувавшись: в касках, озброєні бітами, арматурою, палицями і молотками, — розповідає «Лютий». Періодично нацики вдавалося прориватися крізь рідкий заслін міліції, і тоді спалахували запеклі бійки».

Міліція тоді ледве стримала натовп. Як не дивно, силовики знайшли підтримку серед «промайданных» неонацистів «Білого молота» – вони разом з правоохоронцями завадили «Правого сектору» почати різанину. Трохи пізніше, буквально через два тижні після запорізької репетиції, точно таким же завезеним молодикам все ж вдалося влаштувати криваву лазню в Одесі.

«Страху не відчувають тільки ідіоти. В ті часи я реально усвідомлював, що якщо вони прорвут оточення, то нас там просто розірвуть. Серед нацистів було величезна кількість агресивно налаштованих озброєних людей, цілеспрямовано звезених до нас саме для цього – влаштувати бійню. Але діватися було нікуди. Ми стояли», – говорить сьогодні Агапов.

Варто згадати, як у подібній ситуації вели себе так звані «українські патріоти» – у Харкові, Одесі, Києві. Ці нацисти, сміливі тільки вдесятьох на одного і натовпом проти жінок і дітей, при найменшій загрозі ставали на коліна, сідали, навіть просто лягали на асфальт, вимолюючи пощаду…

Потім їх, беззбройних, вивозили автозаком в найближче відділення міліції, де переписували, знімали свідчення і відбитки пальців… Їх, а не «правосеков», озброєних битами, сокирами, ножами, петардами і раціями, за якими лунали накази… Багато затримані отримали опіки, від самого протистояння c націоналістами «Правого сектора» були пробиті голови, колото-різані рани. За інформацією Мирослави Бердник, 22 беззбройних, абсолютно беззахисних людей отримали поранення, пошкодження, хімічні опіки. А видання «Голос Запоріжжя» говорить про 48 постраждалих, з яких 26 звернулися за допомогою в медустанови.

Ha наступний день, 14 квітня, над місцем протистояння на алеї Слави, за свідченням очевидців, з’явилася веселка.

Після того, як всіх антифашистів затримали, відвезли у відділ міліції і поголовно переписали, зафіксувавши їх дані їм залишалося чекати лише неминучого арешту. Олександр Агапов не став випробовувати долю – 30 квітня виїхав на Донбас, і вступив в ополчення. І воював з фашистами там. Брав участь в обороні Аеропорту, Карлівки, Пісків, Михайлівки та Савур-Могили, брав участь у боях за Ясинувату.

А знімок запорізького фотографа і журналіста Максима Щербини став відомий на весь світ. Міжнародне агентство «Анадолу» видало у вигляді антології 200 фотографій, які відображають весь світ в 2014 році.

Источник