Початок ХХ століття став воістину тріумфальним для російського балету за кордоном. Біля витоків нашого балету стояли іноземні танцмейстеры, коли ж за кордоном цей вид мистецтва, здавалося, вичерпав себе, приїзд «Російських сезонів» Дягілєва в Париж став сенсація. Надалі російські хореографи зробили справжню революцію в мистецтві балету за кордоном. Багато з постановок того часу дійсно увійшли в історію світового балету.
Борис Романов
Борис Романов. / Фото: www.culture.ru
Після закінчення Імператорського театрального училища в Петербурзі Борис Романов став справжньою зіркою Маріїнського театру. Він виконував характерні партії у виставах, дивуючи глядача своєю технікою. Про його Шута в «Лускунчику», Лучника у «Половецьких танцях», Сатири у «Порах року», П’єро в «Карнавал» і «Метелики» і багатьох інших ролях публіка відгукувалася з незмінним захопленням.
Разом з тим Борис Романов мріяв про діяльність балетмейстера. У різних театрах він ставив мініатюри і одноактні балети, в тому числі і в антрепризи Дягілєва. Величезний вплив на хореографа надали в свій час постановки Михайла Фокіна. Щоправда, перші кроки на цьому шляху були сприйняті критиками дуже неоднозначно.
Ганна Павлова, Борис Романов і Олена Смирнова з маестро Енріко Чеккетти. / Фото: www.pinterest.ru
Після еміграції Борис Романов заснував і очолив Російську романтичний театр у Берліні. Репертуар театру складали камерні твори і одноактні балети, а фінансовий успіх цього підприємства виявився вельми сумнівним. Доходи театру були дуже маленькими, і актори стали йти з трупи. Після гастролей в Італії 50 осіб в театрі залишилось лише 30.
Дуже успішним був балет «Трапеція» на музику Сергія Прокоф’єва, прем’єра якого відбулася в Тюрінгії в 1925 році. Це була дійсно революційна постановка, де вперше балетмейстер використовував циркові номери та акробатичні елементи в балетних сценах. Правда, врятувати трупу від фінансового краху спектакль вже не міг. Після закриття Російського романтичного театру в 1926 році Борис Романов працював з трупами Буенос-Айреса, Парижа, Мілана, був головним балетмейстером Метрополітен-опера в Нью-Йорку, служив у Чиказькій опері і Міланському театрі Ла Скала.
Леонід Мясін
Леонід Мясін. / Фото: www.musicseasons.org
Він був не тільки артистом балету, в юності навіть служив у Малому театрі, згодом же танець цілком заволодів життям Леоніда Мясина. Пропозиція Дягілєва про роботу в антрепризі застало Мясина зненацька, проте він погодився. Дебютував у Дягілєва він відразу з головної ролі в «Легенді про Йосипа», а незабаром вже самостійно поставив свій перший спектакль.
Леонід Мясін. / Фото: www.kino-teatr.ru
У 21 рік Леонід Мясін випустив перший в історії сюрреалістичний балет «Парад» на музику Еріка Саті, костюми до якого розробляв і виготовляв з картону сам Пабло Пікассо. Це була своєрідна сатира на все світове мистецтво: кутасті, дещо незграбні рухи танцюристів, незвичайна музика, в якій чулися не тільки інструменти, але і побутові звуки на зразок розбитого скла або скрекіт друкарської машинки. Реакція на таку сміливу постановку була дуже неоднозначною, проте серед шквалу критики зустрічалися і ті, хто зміг зрозуміти і оцінити по достоїнству революційну постановку.
Леонід Мясін з дочкою Тетяною. / Фото: www.kino-teatr.ru
Після розставання з Дягілєвим Леонід Мясін заснував власну студію, а після смерті останнього очолив «Російський балет Монте-Карло».
Михайло Мордкин
Михайло Мордкин. / Фото: www.liveinternet.ru
Він служив у Великому театрі і в 19-річному віці вже виконував провідні партії в класичних постановках. Він виступав разом зі знаменитої Ганною Павлової, підкоряючи серця не тільки російського, але і зарубіжного глядача в Англії та Америці. У США він став засновником і керівником власної трупи «All Star Imperial Russian Ballet», яка в 1910-1912 роках об’їздила з турами всю країну. Після Михайло Мордкин повернувся в Москву, а в 1917 році став режисером Великого театру.
Михайло Мордкин. / Фото: www.balletacademy.ru
У 1923 році він назавжди переїхав до США, де заснував школу російського балету і зібрав власну трупу «Mordkin Ballet», яка через 15 років була перетворена на велику професійну трупу – Американський театр балету.
Його унікальність, як танцюриста та балетмейстера, була в неперевершене вміння працювати з реквізитом: Михайло Мордкин любив танцювати з бутафорією, обігруючи її і підсилюючи ефект всього сценічного дійства.
Джордж Баланчин
Джордж Баланчин. / Фото: www.nypl.org
У дев’ятирічному віці Георгій Баланчивадзе вступив в Імператорське театральне училище, а вже в 17 був зарахований у трупу Державного театру опери і балету в Ленінграді, одночасно вступивши в консерваторію. Незабаром він разом з колегами організував експериментальну групу «Молодий балет», де не тільки танцював, але і виступав в якості хореографа.
Джордж Баланчин і Сюзанн Фаррелл. / Фото: www.aroundpet.ru
З гастролей у Німеччині, що відбулися в 1924 році, молодий танцюрист вирішив не повертатися. Спочатку став учасником «Російських сезонів» Дягілєва, поставивши в антрепризі перші в світі неокласичні балети «Аполлон Мусагет» і «Блудний син» з унікальними ламаними рухами.
В Європі, а потім і в США, куди поїхав талановитий хореограф, його знали під ім’ям Джорджа Баланчина. У США він заснував Школи американського балету, змінивши уявлення про танцівниць, як про ефемерних створінь. Його учениці були гнучкими і енергійними, нагадували на сцені швидше гімнасток, ніж балерин.
Джордж Баланчин під час репетиції. / Фото: www.aroundpet.ru
Постановки Баланчина відрізнялися серйозною опрацюванням композиції і чуттєвим втіленням емоцій в танці. Він використовував музику, яка спочатку не призначалася для танцю, вміло її обігравав, показуючи майстерність танцюристів, які виступали не у вишуканих вбраннях, а в простих красивих костюмах. Складним декораціям хореограф іноді волів гру світла і тіней, використовуючи складне сценічне освітлення.
Джордж Баланчин та Ігор Стравінський. / Фото: www.pinimg.com
У США Джордж Баланчин заснував дві трупи: «Ballet Society» в 1946 р. і після неї «New York City Ballet» в 1948 році. Хореограф пішов з життя в 1983 році, однак і сьогодні існує Фонд його імені, стежить за чистотою постановок балетів Баланчина. У Росії тільки три театри отримали ліцензії на його вистави: Пермський, Маріїнський і Великий.
Ольга Преображенська
Ольга Преображенська. / Фото: www.gallery.ru
Викривлення хребта і деформована від народження стопа, здавалося, повинні були змусити дівчинку відмовитися від балету. Однак з нею займалися кращі педагоги, які бачили талант юної танцівниці. Катерина Вазем і Микола Легат навчили її працювати зі своїм тілом і компенсувати фізичні проблеми. Вже в 21 рік Ольга Преображенська стала солісткою Маріїнського театру, який і залишалася цілих 18 років. У 43 роки вона розпочала викладацьку діяльність, але залишила сцену вже майже 50 років.
Ольга Преображенська. / Фото: www.pinimg.com
Емігрувавши з Росії в 1921 році, Ольга Преображенська спочатку жила в Берліні. Після очолила Балетну школу в Ла Скала в Мілані, пізніше перебралася в Париж, відкривши власну Studio Wacker. Сюди з’їжджалися танцюристи з усього світу, не звертаючи уваги на досить жорсткі методи навчання педагога. 37 років вона давала уроки та майстер-класи, які відвідували Серж Головін, прем’єр паризької Гранд-опера, прима цього ж театру Ніна Вырубалова, прима англійського Королівського балету Марго Фонтейн і засновник національного театру опери та балету Куби Альберто Алонсо.
Балет називають невід’ємною частиною мистецтва нашої країни. Російський балет вважається найавторитетнішим у світі, еталоном. Пропонуємо згадати історії успіху п’яти великих російських балерин, на яких рівняються досі.
Thanks!
Our editors are notified.