6 культових суконь героїнь радянського кіно, які сподобаються і современым модницям

Мода в СРСР – це явище досить цікаве і часом незрозуміле. Адже найчастіше мова йшла не про те, що вибрати, а де дістати. Та й самого поняття тоді не існувало, а одяг для радянських жінок випускала легка, текстильна промисловість. Але навіть в умовах тотального дефіциту художники по костюмах примудрялися придумувати такі наряди, що вони вмить набували статус культових. А дівчата, натхненні стильними образами, бігли в ательє з проханням пошити їм плаття «як у Наді з «Іронії долі». Згадаймо, які сукні з радянських фільмів стали легендарними. До речі, вони і зараз відмінно впишуться в образи сучасних модниць.

Сукня Оленки Крилової з «Карнавальної ночі» (1956)

Людмила Гурченко
Наряди в стилі нью-лук, що з’явилися з легкої руки Крістіана Діора, у всьому світі завоювали популярність ще в 40-х роках. Однак радянські модниці дізналися про них лише після фільму «Карнавальна ніч», а точніше, завдяки киногероине Оленку Крилової у виконанні Людмили Гурченко. Ефект був порівнянний з вибухом бомби: мільйони радянських дівчат побігли до кравчиням замовляти ефектні вбрання. Але особливо глядачкам довелося по душі чорне приталені плаття з пишною спідницею, рядом гудзиків по всій довжині в поєднанні з білою муфтою. Але, ймовірно, на образ б особливо не звернули уваги, якщо б інша актриса з’явилася замість неймовірно стрункою Людмили Гурченко, окружність талії якої, за чутками, була всього 48 див.
На жаль, легендарне плаття не збереглося – його з’їла міль в одній з костюмерних «Мосфільму». Невідомо і те, хто створив цей шедевр.

Сукня Наташі Ростової з «Війни і миру» (1966)

Людмила Савельєва
Після виходу на екрани фільму Сергія Бондарчука складно уявити Наташу Ростову на своєму першому великому балу в іншому сукню. І це не дивно, адже не дарма ця екранізація безсмертного роману Льва Толстого вважається однією з найдорожчих в радянському кінематографі. Режисер не тільки привернув справжній кавалерійський полк для зйомок військових дій, але і показав справжню меблі та аксесуари 19 століття. Природно, і костюми шили (а їх було 12 тисяч) максимально наближені до моді того часу. Але сукня Наташі Ростової, яка приміряла на себе актриса Людмила Савельєва, виявилося поза конкуренцією. Ніжне, легке, повітряне вбрання стало тією самою деталлю, без якої нині неможливо уявити образ. Але варто відзначити, що у Толстого героїня була у «білому дымковом сукню на рожевих шовкових чохлах, з розанами в корсажі».

Сукня Наді Шевельової з «Іронії долі…» (1975)

Барбара Брильська
Ви помиляєтеся, якщо думаєте, що елегантні сукні-сорочки – це віяння сучасної моди. Дивно, але подібний нині актуальний фасон більше 40 років тому приміряла героїня Барбара Брильська у фільмі «Іронія долі, або З легким паром!». Так-так, це той самий гірчичний вбрання в стилі сафарі, який у 1975 році буквально звела з розуму всіх жінок СРСР. Після виходу на екрани фільму креп (тканина, з якого найчастіше шили подібне плаття), було не дістати, а в ательє не було відбою від замовлень.
Цікаво те, що сама Брильська не вважала це плаття особливим і навіть не хотіла в ньому зніматися. Тим більше за три роки до «Іронії долі…» цей же наряд можна було побачити у фільмі «Небезпечний поворот». Творцем сукні була Ольга Кручиніна, яка для Барбари урізала довжину спідниці.
Втім, плаття-сорочка виявилося поза часом саме завдяки скромній вчитель російської мови та літератури Наді Шевельової. А доповнення у вигляді зачіски з накрученими кінцями і хутряної шапки-кубанки ще довгий час були неодмінними складовими образів радянських модниць.

Сукня Людмили Прокопівни із «Службового роману» (1977)

Аліса Фрейдлинх
Аліса Фрейдлинх – одна з небагатьох актрис, які не бояться грати «некрасивих» героїнь. Більш того, вона сама особисто допомагала створювати образ «мимри» Людмили Прокопівни, придумала жіночні ходу і жести. Але варто відзначити, що непоказний коричневий костюм головної героїні теж вельми непоганий: якщо обіграти його цікавими деталями і аксесуарами, то вийде стильний сучасний офісний комплект.
У другій частині фільму настав довгоочікуваний момент «до і після», який так люблять сучасні модні телепередачі: з «мимри» Людмила Прокопівна перетворилася на прекрасного лебедя. Особливо хочемо відзначити синє картату сукню, яке було створено в дусі всіх модних віянь того часу: клітина, великі гудзики, широкі кишені, пояс, що робить акцент на талії, довжина міді. Аліса Фрейдлинх досі згадує, що після зоряної ролі отримала безліч листів від прихильниць, які розповідали, що під її впливом змінили зачіску, придбали схоже плаття і просто привели себе в порядок.

Сукня Зиночки з фільму «Іван Васильович змінює професію» (1973)

Наталія Селезньова
Вбрання дружини інженера Тимофєєва Зіни можна внести в цю збірку, в першу чергу, за сміливість і яскравість. Адже радянські жінки не завжди могли дозволити собі такі помітні речі, так і на прилавках подібних моделей просто не було. А тут на екрані буйство фарб, нетипові силуети, цікаві деталі і крій.
Створював весь гардероб героїні Наталії Селезновой тоді ще нікому не відомий В’ячеслав Зайцев. Але варто особливу увагу приділити короткому червоному сукні-сорочки. По-перше, воно було дуже сміливим для того часу: де це бачено, щоб радянські жінки так оголювали ноги? По-друге, хоча фільм був знятий в 1973 році, образ героїні був натхненний легендарної Твіггі, популярної на Заході в 60-х. по-третє, топ в морському стилі, яскравий макіяж і розкішні локони гармонійно доповнили образ.
«Сукню, як у Зіни» став найпопулярнішим пошуковим запитом до радянських ательє з пошиття одягу. А щоб майстри максимально точно відтворили модель, дівчата ще раз переглядали фільм і перемальовували образ.

Сукні Каті і Людмили з фільму «Москва сльозам не вірить» (1980)

Віра Алентова та Ірина Муравйова
Саме сукні, помилки тут немає. Адже вибрати з цілої колекції шикарних нарядів один просто не представляється можливим – всі вони, можна сказати, стали легендарними. Згадайте хоча б образи Каті і Люди під час першої зустрічі з молодими людьми. Або ж ви напевно не забули сукню в чорно-білу смужку, в який героїня Ірини Муравйової переодягається після зміни на хлібозаводі. А стиль зрілої Каті Тихомирової і зовсім став зразком для всіх бізнес-вумен країни.
Жанна Мелконян, завдяки якій з’явилися вбрання героїв «Москви сльозам не вірити», згадувала, що їх, художників по костюмах, називали дітьми підземелля. Вони постійно в пошуках, бігали від однієї майстерні до іншої, після шорних цехів прямували в фарбувальні… Адже в умовах тотального дефіциту було складно що-небудь путнє дістати. Приміром, капронову кофтинку для Каті пошили із тканини, яка була призначена для шкільних комірів. А для знаменитого сірого твідового костюма-трійки пішло більше десяти пар чоловічих штанів. В цілому ж, багато сукні героїнь шилися з галстучной тканини.