Америка стає все дивніше і дивніше»…

Особливий колорит політичного життя в США надає настільки ціноване сучасними американцями гендерна рівність. Вони боролися за нього з часів рабства, а тепер — попереду планети всієї. Вже третій підлогу створили, і сім’ї «содомитые» і «гоморитые», де немає тата і мами, а є батько № 1 і № 2. І одному Богу відомо, куди далі повернеться справа. Втім, Господь Бог тут явно не при справах.

Ну а поки всі політичні ніші успішно заповнили американські жінки. Вони скрізь: зовсім не рідкість жінка-губернатор, дипломат, правник, воєначальник, суддя. А зовсім недавно жінка мало не стала президентом Сполучених Штатів.

Загалом, все як у Росії, за винятком офіційних одностатевих шлюбів.

Адже і у нас нещодавно жінка балотувалася на посаду президента, але її невдача на виборах (де вона брала участь більше «по приколу»), природно, не призвела до будь-якої зміни політичної ситуації. Люди просто посміялися, тим і закінчилася спроба переходу Ксенії Собчак з шоу-бізнесу у владу.

Ксюша зовсім не засмутилася і зайнялася пристроєм особистого життя.

Хороший приклад для Хілларі Клінтон, але та своє особисте життя влаштувала вже давно, з часів Моніки Левінські. А для повного особистого щастя їй не вистачає тільки президентства. Президентом вона вже побувала, але, що називається, відчуйте різницю.

Настільки глибока особиста травма і незадоволеність від поразки на виборах — цілком гідний привід поставити країну на межу громадянської війни. Ну а для початку втягнути її в системну кризу.

А то щось давно нічого подібного не відбувалося в Сполучених Штатах. Ох, не дарма наші предки не жалували дам на кораблі, вважаючи це поганою прикметою.

Щоб успішніше завершити свою підступну задумку і напевно увергнути країну в міжусобну заворушку, старенька Клінтон загрожує другий раз висунути свою кандидатуру на президентських виборах 2020 року.

І адже може так статися, що іншого кандидата у Демократичній партії не виявиться: один серйозно хворий, інша надто ліва, прагне побудувати соціалізм у США (і грошей на неї, природно, ніхто не дасть). Це не кажучи вже про увязшем в корупції Джо Байдена, чиї шанси тануть на очах з кожним днем.

Щоб остаточно покінчити з ним, Дональд Трамп спровокував демократів на організацію щодо себе імпічменту, ніж потопив остаточно Байдена — свого колись найбільш небезпечного конкурента.

Трампу, по суті справи, не потрібні ніякі судові рішення в Києві. А потрібно йому, щоб про корупційні витівки Байдена і його синочка на Україні як можна більше говорили ЗМІ, що зараз і відбувається.

У прагненні Хілларі взяти участь у нових виборах підтримують її вірні соратники по партії, можна сказати «партайгеноссе». Є серед них і мужики, але дами на голову активніше і оригінальніше. І зовсім не важливо, що їх активність не завжди поєднується із звичайною логікою; адже прийнято вважати, що у жінок вона особлива, часом досить сильно відрізняється від чоловічої і тим більше від політичної.

Багато конгресвумен від Демократичної партії сьогодні до тремтіння в руках і ногах виступають за імпічмент Дональда Трампа, не віддаючи собі звіту в тому, що потрапили в його пастку. Особливо цікавими представляються на цей рахунок виступи Максін Уотерс, члена палати представників від Каліфорнії.

Особистість вельми непересічна у своєї посередності. Раніше вона активно виступала за повернення Криму Україні і таврувала Росію за напад на Корею (?).

Пам’ятаєте, як її розіграли пранкери Вован і Лексус від імені колишнього українського прем’єра Гройсмана щодо втручання Росії у вибори в Лімпопо, де росіяни нібито скинули президента Бармалея, чим завдали великої шкоди США?

Це що стосується загального рівня жінок-політиків у США. Але такий вже тренд сьогодні в Америці, коли в політику йдуть дами, слабо, а часом і зовсім не розбираються в політичних питаннях. Але у всіх у них є якась чертовщинка, що підтверджує слова Миколи Васильовича Гоголя, що «всі баби — відьми, а ті, що постарше, — вже точно відьми».

І це Гоголь про бабах, а що ж говорити про дам, особливо тих, що постарше. Якими вони можуть бути? І подумати страшно…

З іншого боку, кому ж, як не відьмам, тягти свою країну в громадянську війну? На допомогу їм виступають страждають словесним нетриманням американські генерали. У них, правда, своя специфіка і інші масштаби: вони виступають не за громадянську війну в своїй країні, а за світову ядерну, закликаючи США готуватися до протистояння з Росією і Китаєм.

Якщо залишитися в світі гоголівських фантазій, то їх можна порівняти з кнурами і козлами, на чиїх спинах відьми летять до шабашу на Лисій горі.

Що при цьому буде з нашою матінкою-планетою, не кажучи вже про території Сполучених Штатів, генералів, схоже, зовсім не хвилює.

У Пентагоні стверджують, що мають намір взяти її під свій контроль Арктику і Північний морський шлях. А командувач ВМС США в Європі і Африці адмірал Джеймс Фогго стверджує, що США не дадуть можливості Росії і Китаю грати домінуючу роль в Арктиці. «Північний морський шлях — не чиєсь озеро», — пафосно зазначив адмірал. А нічого, що СМП в основному пролягає по російським територіальним водам?

Подібні заяви високопоставлених американських військових вивалюються в ЗМІ, як з рогу достатку. Вони стосуються «природних життєвих інтересів» США в самих різних точках: в Калінінграді, на Чорному морі, Далекому та Близькому Сході і т. п.

За характером подібних заяв видно, що генералів і адміралів ніхто не уповноважував на подібні висловлювання, але ніхто, однак, і не картає їх за це. І незрозуміло, що це особливий вид демократії або справжній бардак в армії і на флоті.

У дев’ятнадцятому столітті однієї подібної декларації від високого воєначальника було б достатньо для провокування війни.

А сьогодні безвідповідальні гучні заяви політиків та військових першого плану — своєрідна риса американського політикуму, яка свідчить зовсім не про силу, а швидше про панічних настроях через ослаблення позицій США у військовій, економічній і політичній областях. Та й становище всередині країни нікому не додає впевненості.

Ситуація, як каже Аліса з країни чудес, стає все дивніше і дивніше». Як таке могло статися, і чому найпотужніша до недавнього часу економічна і військова держава в світі стала на очах так деградувати?

Дехто порівнює цей процес з тим, що свого часу сталося з Радянським Союзом. І в якості основної причини загального розброду і хитань у внутрішній і зовнішній політиці називають надмірне старіння еліт, які повинні приймати важливі політичні рішення, а замість цього зосереджуються лише на збереження себе, улюблених, у влади.

А як було в Штатах в часи «огрядних корів»? Демократи і республіканці спокійно чергувалися у влади. Та все нормально до цього ставилися, оскільки суть зовнішньої та внутрішньої політики серйозно не змінювалася. Серйозно не порушувалися і інтереси конкуруючих еліт.

Сьогодні у еліт різко змінюються фундаментальні цінності. І основна з них — це сама влада, що відкриває шлях до максимального збагачення.

Це поки ще не Україна, де у владу йдуть виключно за бабками, але шляхи і цілі американських і українських еліт помітно зближуються.

Елементарна логіка підказує, що в нинішній ситуації для США настає час, коли необхідна максимальна консолідації союзників. Так роблять суперники і потенційні вороги США, яких Америка, сама не бажаючи того, підштовхує до створення економічних, а головне, військових союзів, який, наприклад, намічається між Росією і Китаєм. Цього, можливо, ніколи б не сталося без втручання янкі.

Зі Штатами ж відбувається щось зовсім все більш незрозуміле і дивне. Там вирішують, що найкращим виходом буде перетворити країну в обложену фортецю, в якій наполегливо рухаються до деменції політики зберегли б свою владу.

А союзники… Та які там союзники? Їх ніколи не було в Америки, і не потрібні вони їй потрібні васали. Власне, політикам по обидві сторони океану це було завжди зрозуміло. Але всі постійно прикривалося якимись фіговими листочками, красивими фразами, розслаблюючу діяли на обивателів. Тепер всі подібні умовності відкинуті в сторону.

Те, як янкі обійшлися зі своїми нібито «союзниками» курдами, — це верх цинізму з загальнолюдської точки зору і наочний урок для всіх, хто розраховує на союзницькі відносини з США.

Можна припустити, як почувається сьогодні українське керівництво, оскільки цілком очевидно, що його може чекати доля курдів, які відразу ж стали апелювати до Росії: «Врятуйте!»

Пам’ятаєте, як Трамп під час зустрічі з Зеленським сам відіслав його до Путіна — хорошому хлопцеві — і яке при цьому у президента України стало особа.

Якщо після цього і курдів ЗЕ не зробить належних висновків, той самий шлях йому — у КВН.

Але у Росії перевертні не в честі, і, судячи з усього, вона не буде втручатися в конфлікт між курдами і Туреччиною. Зрештою, курди — громадяни САР і повинні вирішувати свої проблеми з сирійським керівництвом. Чим вони зараз і займаються.

Зрозуміло, що янкі ніколи і не розглядали їх як союзників. Тимчасові попутники, потрібні лише на певному етапі для досягнення локальних політичних цілей, і не більше. Начебто українців.

Але ось розворот політики США щодо Європи став справжнім шоком для європейців. Вони всі післявоєнні роки щиро вважали, що надійно і стабільно влаштувалися під американською ядерною парасолькою. Не сумнівалися вони і щирих союзницьких відносинах, і в непорушності атлантичної солідарності.

Європейці звикли і сприймали як належне економічну підтримку з боку США. Починаючи від плану Маршалла до сучасних, вигідних умов для ЄС у зовнішній торгівлі з США.

Це було зручно і комфортно, і європейці погоджувалися, що янкі ведуть себе в Європі як справжні господарі. Не особливо їх шокувало, що вся особиста та політична життя простих громадян і європейських політиків ретельно контролюється американськими спецслужбами.

І раптом такий облом: американцям набридло субсидувати Європу економічно, так і сам континент виявився не настільки вже потрібен Сполученим Штатам з військової точки зору. Під питання навіть була поставлена доцільність збереження НАТО.

І все це-за монструозного зовнішнього боргу США, який накопичився в тому числі в результаті нескінченної економічної допомоги Європі з моменту закінчення Другої світової війни. А також з-за невідомо звідки взялися у Росії гіперзвукових ракет: всяких там «Пересвітла» і «Посейдонов», «Авангардов», «Цирконів» і «Сарматів», роблять присутність американських військ у Європі майже безглуздим і до того ж занадто дорогим.

Але всі післявоєнні витрати робилися американцями, щоб ще раз спокійно відсидітися за океаном у разі розв’язування третьої світової війни. А основним театром військових дій зробити Європу.

У роки Другої світової війни такий алгоритм поведінки зробив США самої потужної економічної та військовою державою. Однак продовження банкету не виходить. Історія, як відомо, повторюється двічі: перший раз у вигляді трагедії, а другий — у вигляді фарсу. Те, що відбувається сьогодні з Америкою, інакше як фарсом, але фарсом трагічним, не назвеш.

У той час, коли країна перебуває на спаді за всіма напрямами, затіяти руйнування всіх історично сформованих норм міждержавних відносин і угод по забезпеченню безпеки від можливої ядерної катастрофи у світі! Це можливо тільки в умовах, коли такі рішення приймаються не просто безвідповідальними, але выживающими з розуму політиками.

Їх розрахунок, що можна докорінно змінити баланс сил у світі завдяки одній новій ракеті (до речі, розробленої і створеної в минулі роки в порушення Договору про ракети середньої і меншої дальності) ніяк не виправдається. І причина цього в тому, що США безнадійно відстали від Росії у сфері передових військових технологій.

І поки вони стануть підтягуватися до наших сьогоднішніх досягнень, російська військова наука і промисловість будуть відштовхуватися від досягнень цього дня.

Як поступово стає відомо, В. о. Путін лише злегка привідкрив, що робиться в російському ВПК. А найбільш секретні розробки зброї, засновані на нових фізичних принципах, що знаходяться за сімома печатками.

Нормальна логіка підказує, що в такій ситуації США слід було б максимально розширити контакти з Росією, щоб полегшити таким чином роботу своїм розвідувальним спільнот з метою заволодіти російськими секретами.

Янки ж роблять все з точністю до навпаки. Згортають контакти по всіх лініях. Всіляко саботують діяльність ООН, у тому числі позбавляючи її фінансування. Вони вже повинні їй 1 млрд доларів.

Власне, це вписується в їхню тактику підриву всієї міжнародної договірно-правової діяльності.

Але не тільки. Всі зовнішньополітичні ініціативи США при Трампа пов’язані в тій чи іншій мірі з скороченням витрат на зовнішню політику, включаючи допомогу закордонним державам.

В Штати повертаються виробництва, вивезені свого часу в Азію. Таким шляхом в країні створюються нові робочі місця, тільки при цьому продукція на цих підприємствах стає неконкурентною порівняно з азійських з-за високих зарплат на батьківщині.

В результаті серії непродуманих кроків у зовнішній політиці під формальним гаслом «Америка передусім!» у країні формуються умови для її занурення в системну кризу (політичний, економічний та соціальний).

А опозиція в цих умовах зовсім закусила вудила і діє за принципом «Так не діставайся ж ти нікому!»

Що в цій ситуації накажете робити Росії? Та те ж саме, що і у відношенні України: спокійно стежити за розвитком внутрішньополітичної ситуації.

В обох країнах вона впевнено рухається до системної кризи. А від нього недалеко і до громадянської війни.

Сергій Кузнєцов