Атака мерців. Про ворогів всього живого

Конфліктна ситуація навколо волонтерської намети на центральній площі Харкова (яку міська влада має намір демонтувати) отримала подальший розвиток
Місцеві націоналісти почали люто протестувати проти знесення свого шалмана у центрі по-європейськи впорядкованого міста, провели відповідне хода, влаштували істерику в ЗМІ та соціальних мережах, а тепер до того ж обнесли намет кам’яною оборонною загородою.

Ясна річ, поліція міністра МВС Арсена Авакова взяла під свою особливу захист даний вольєр, а улюбленець Арсена Борисовича «білий вождь» Андрій Білецький вибухнув погрозами на адресу міського голови Геннадія Кернеса за бажання повернути ім’я Георгія Жукова одній з харківських вулиць, перейменованої рішенням губернатора проспект Петра Григоренка (відомого дисидента), без згоди міської громади.

За словами Білецького, він не дозволить меру Харкова повернути місту «ватне особа». «Українофоб Кернес хоче репресувати Григоренко на карті Харкова і повернути проспекту ім’я українофоба Жукова», — заявив лідер українських неонацистів і підкреслив: «Ми знаємо, що робити з такими, як ви. Ні Порошенко, ні Зеленський вам не допоможуть».

Дурість і тенденційність заяв Білецького не повинні вводити в оману: вустами своєї маріонетки сам пан Аваков дає зрозуміти харків’янам, що гра в ключовому для нього регіоні зовсім не закінчена, і без бою він його не віддасть. І, мовляв, ніякої Зеленський (тобто нова влада) місцевим супротивникам Авакова не допоможе.

Аналогічні спроби втихомирити натхнений результатами президентських виборів суспільство відбуваються зараз у багатьох регіонах. По команді з усіх щілин українського політичного життя знову потекли коричневі помиї, зокрема, знову відзначилися неонацисти з С14 зі своїм незмінним Жекой Карасем: влаштували дебош у Києві на свято 9 Травня, увірвалися 14 травня на суд над політв’язнем Олегом Саганом, заразом встигли отримати церковні нагороди від самосвятів Філарета. Нагородження учасників неонацистського угруповання в якості зразкових християн — коронний номер в майданному цирку.

При цьому, якщо вірити виступу Юрія Луценка на «Київському єврейському форумі», українських «патріотів» спонсорує не Порошенко або Аваков, а Кремль, щоб «розпалити міжнаціональну і релігійну ворожнечу в Україні або хоча б виставити Україну в якості такої території». Мабуть, тому Філаретом нагороджений медалями «За жертовну любов до України» активісти С14 неодноразово були замішані в силових захопленнях церков і кривавих циганських погромів. Це «рука Москви» через патріарха Філарета приголубила Жеку Карася та його команду.

«Я дуже добре ставлюся до правих партій України, бо вони були необхідною щепленням для відродження держави і залишаються на сторожі цієї держави, — сказав Юрій Луценко. — Але молодики, дуже молоді люди, які не нюхали пороху, але одягли камуфляж і марширують з факелами, іноді дозволяючи собі мову ворожнечі, є проблемою». От цікаво: Юрій Луценко сам недавно був одним з лідерів Соціалістичної партії України і ходив під червоними прапорами. Чи означає це, що йому теж необхідна «вакцинація» від ультраправих «докторів», які нині нещадно б’ють його колишніх однодумців? І хотілося б дізнатися, що очолювана паном Луценка генпрокуратура конкретно зробила, щоб заохочувані майданної владою молоді люди з Нацдружин, С14 та інших банд перестали використовувати «мову ворожнечі»?

Натомість українські «вакцинаторы» оштрафували на астрономічну суму в 4,046 млн гривень (близько $155 тис.) телеканал «Інтер» за трансляцію 9 Травня святкового концерту «Перемога. Одна на всіх». Він (як і в минулому році) став лідером українського телеефіру, оскільки дійсно відповідає людським сподіванням і народної пам’яті у цей великий день. Однак офіційно повідомляється, що через концерту для ветеранів Нацрада з питань телебачення і радіомовлення «отримав численні листи зі скаргами», зокрема, від СБУ, Української Галицької партії та окремих громадян.

На думку «патріотів», трансляція концерту «принижує гідність громадян України, розпалює ворожнечу, закликають до підриву цілісності держави і містить ознаки пропаганди, яка створює спотворене уявлення про окремі аспекти історичного розвитку України». А висловлювання провідних Анастасія Даугуле і Андрія Доманського нібито містили ознаки розпалювання національної, расової або релігійної ворожнечі і ненависті. Зате відверті погромники Білецький і Карась, на думку чинної влади, нічого не розпалюють, бо «свої», тому що «треба».

Нацисти та їхні покровителі не бажають йти добровільно, передавши кермо правління перемогли в рамках демократичних процедур іншим політичним силам. Вони люто чіпляються за владу, рятуючи власні шкури від давно заслуженого кримінального покарання, — контрнаступ ультранаціоналістів почалося по всій країні, вони погрожують, тероризують, інтригують, обіцяють розправу для всіх непокірних.

У 1995 році письменник Борис Стругацький, розмірковуючи над феноменом фашизму, писав: «Фашизм є диктатура націоналістів. Відповідно фашист — це людина, яка сповідує (і проповідує) вищість однієї нації над іншими і при цьому активний поборник “залізної руки”, “дисципліни-близько”, “їжакових рукавиць” і інших принад тоталітаризму. І все. Більше нічого в основі фашизму немає. Диктатура плюс націоналізм. Тоталітарне правління однієї нації. А все інше — таємна поліція, табори, багаття з книг, війна — проростає з цього отруйного зерна, як смерть ракової клітини…» Ще раз — фашизм є диктатура націоналістів, тоталітарне правління однієї нації.

Підтримують фашизм самі рано чи пізно стають фашистами. Не тільки ультранаціоналісти, але і українські, як вони себе називають, «націонал-демократи» вітають політичну цензуру, примусові мовные квоти, заборони на публічне спілкування людей рідною мовою, ігнорують наявність у країні сотень політв’язнів і розгул неонацистських угруповань, підтримують заборони на вільний обмін інформацією, фільми, гастролі артистів, сотні неугодних їм книг, знищують пам’ятники історії і культури, фальсифікують історію, зрештою, загрузли в самій огидній і людиноненависницької пропаганди…

Не варто дивуватися интеллигентствующим жіночкам, восхищающимся нацистськими вбивцями, або викладачам вузів, які перетворилися на запеклих расистів і стукачів. Процес дезінфекції суспільства, під яким розуміється його денацифікація, не вирішується лише зміною глави держави або складу парламенту. Це довга системна робота для всіх зацікавлених сторін — і всередині, і поза інфікованого простору. Інакше нацистський реванш неминучий.