Бандерівці Зеленського готують міни під Воронеж, Бєлгород і Москви

Майбутній міністр оборони України закликає перенести диверсійну війну з Донбасу в міста Росії

Всім зрозуміло: якщо за п’ять майбутніх років Володимир Зеленський будь-яку ціну не зупинить війну в Донбасі, його в 2024 році чекає настільки ж нищівного фініш політичної кар’єри, як той, що тільки що осягнув Петра Порошенка. При такому розкладі проблема термінового підвищення боєздатності української армії визначено стане однією з ключових для нового президента сусідньої країни. Як він стане її вирішувати? В останні дні в Києві позначилися відразу кілька натяків на вірну відповідь.

Але перш ніж поговорити про них, відзначимо: сам новоспечений глава України, судячи з його біографії, до цього дня був нескінченно далекий від військових питань. Більше того. Він не має про них жодного уявлення. Ні на рівні простого солдата, ні при погляді з командного пункту верховного головнокомандувача. Таким чином, без жодного сумніву у взаємодії з власною армією Зеленському належить покладатися тільки на думку своїх радників у цій сфері. А коли так — погляди на військове будівництво цих самих радників президента України набувають ключового значення для майбутніх подій на полі бою за Донбас.

Напевно в найближчі місяці в Києві з’явиться сила-силенна генералів і офіцерів, які бажають ближче прилаштуватися до нового президента і переконати його в своїй незамінності. Але поки поруч з ним лише один такий — 62-річний полковник у відставці Іван Апаршин. Саме він в однині поки відповідає за політику у сфері оборони і безпеки у вельми куцій команді Зеленського. І, судячи з усього, ця його «унікальність» на сьогодні робить думку Апаршина з приводу шляхів розвитку ЗСУ безальтернативними для Зеленського. Тому багато хто в Києві бачать в екс-полковника нового міністра оборони цієї країни. Або, на худий кінець, — главу того департаменту адміністрації президента України, який стане відповідати за оборонну політику та використання військового бюджету своєї країни.

До речі, Апаршин — непогано освічений військовий. Випускник Київського вищого загальновійськового командного училища (1977 рік), Військової академії імені Фрунзе в Москві (1985 рік) та Національної академії оборони України. Колишній директор Департаменту воєнної політики Міноборони, потім — головний інспектор цього відомства при напівзабуті міністра оборони України Анатолія Гриценка (у 2005-2007 роках).

До речі, ця тісна політична зв’язка високопоставлених військових не слабшала і в наступні роки. У всякому разі — до тільки що завершилися президентських виборів. Гриценко йшов на них одним з претендентів на гетьманську булаву, а вірного Апаршина представляв публіці на випадок своєї неслучившейся перемоги майбутнім міністром оборони України. І лише в квітні 2019-го, напередодні другого туру президентських перегонів, порекомендував соратника більш щасливому Зеленському для використання в тій же якості.

Таким чином, перед нами людина, безумовно, досить компетентний і досвідчений в сфері своїх професійних інтересів. Який, дуже ймовірно, скоро цю сферу на Україні і очолить. І ось він в останні дні зробив пару вельми красномовних заяв, що дозволяють, на мій погляд, передбачити, яким шляхом з його діяльної допомогою при президентові Зеленском рушить військове будівництво на Україні. Почитаємо?

Багато хто в Росії звернули увагу на таке досить гучну заяву пана Апаршина одному з популярних українських видань: «Відпустіть мене, я хочу в НАТО, тому що там демократія, тому що там свобода, тому що там колективна захист, яку я сам не потягну. Але до того моменту, поки я туди не піду, якщо, не дай Бог, у вашій дурній голові дозріє якийсь план, я знайду можливість вам відповісти, і я це зроблю нестандартними шляхами. У мене є варіанти. Я більше грошей вкладу в Сили спеціальних операцій. Я вам завдам удару там, де ви його не очікуєте».

Зрозуміло, що «відпустити в НАТО» Україну, з точки зору Апаршина, має Москва. «Дурна голова», в якій здатний виникнути якийсь заважає цьому підступний план росіян, виходячи з контексту, базується теж в російській столиці. І тоді, вважає співрозмовник українських журналістів, він зуміє ефективно відповісти «нестандартними шляхами». Якими? Натяк зроблений: з допомогою своїх Сил спеціальних операцій! Тобто, підготовлених на Україні професійних диверсантів. Які завдадуть удар там, де ви (Росія — „СП“) його не очікуєте».

Ми правильно зрозуміли передбачуваного главу військового відомства України, що в його планах Сил спеціальних операцій ЗСУ в боротьбі з Росією буде відведена роль, незрівнянно більша, ніж сьогодні? У цьому, впевнений, немає жодних підстав сумніватися. Саме це Апаршин, безперечно, має на увазі! У всякому разі, подібні твердження від нього ми чули й раніше.

Ось, скажімо, 7 серпня 2018 року він, тоді ще особисто з Зеленським, швидше за все незнайомий, дав інтерв’ю іншому українському виданню. Воно було опубліковано під багато що пояснює заголовком «Київ стане для Росії другим Сталінградом. Навіть гірше».

Серед іншого Апаршин там стверджував: «Нам треба не доводити ситуацію до того, коли нам доведеться відбивати атаки. Нам треба діяти на випередження. Треба зробити так, щоб вони (громадяни Росії — „СР“) не були готові до таких речей. І, найголовніше, щоб знали, що солодко їм не буде, і що великим світовим маршем по нашій території для них ця історія не закінчиться. Для цього у нас є Сили спеціальних операцій і інші форми і способи застосування непоганих на сьогоднішній день Збройних сил. Щоб їм це не здавалося прогулянкою».

Ну, тобто — зрозуміло. Перед нами великий шанувальник широкомасштабної диверсійної війни. Однак, можливо, ви запитаєте: «А в чому новина? Сили спеціальних операцій України створено трохи більше трьох років тому. Два їх полку спеціального призначення (3-й окремий у Кропивницького і 8-й окремий в Хмельницькому), 140-й центр спеціального призначення (Хмельницький) і 73-й морський центр спеціальних операцій в Очакові з першого дня без утайки дбайливо опікуються, оснащуються і дресируються американськими „зеленими беретами“. Що зміниться, якщо міністром оборони України стане Апаршин?».

Змінитися може, на жаль, занадто багато. І дуже принципово. Справа в тому, що на сьогодні військові диверсанти України буквально не вилазять з Донбасу. Найсучаснішим американським зброєю досить результативно ведуть снайперську і мінну війну проти ополченців. Чи не головна їх завдання — потайне проникнення в тил противника і знищення там вождів і командирів ополчення.

Ніхто цього у Києві відкрито не визнає, але загибель в лютому 2017 року командира батальйону «Сомалі» Михайла Товстих, більше відомого як Гіві, у вересні 2018-го — підрив лідера ДНР Олександра Захарченко, а ще раніше — розстріл із засідки командира 14-го батальйону територіальної оборони Народної міліції ЛНР (насамперед — бригади «Привид») Олександра Мозгового — віхи бойового становлення Сил спецоперацій України. Ці трагедії об’єднує одне — тилові райони народних республік Донбасу. Проте на майбутнє військовий радник президента Зеленського Апаршин мислить значно ширшими. Перенесення диверсій на територію Росії — ось його справжня мета. Щоб мости злітали в повітря в Брянську і Воронежі. Щоб поїзди валилися під укіс поблизу Краснодара і Москви.

Ще раз вчитайтеся в його минулорічне інтерв’ю: «Нам треба діяти на випередження. Треба зробити так, щоб вони (громадяни Росії — „СР“) не були готові до таких речей». І сумніви одразу зникнуть.

Я чому таке стверджую? Тому що, якщо ви не забули, полковник у відставці Апаршин довгі роки крокує по владній вертикалі Києва ніздря в ніздрю з колишнім міністром оборони Гриценком. І, таким чином, безумовно, є його повним однодумцем.

А тепер дозволю собі ще одну цитату. Тепер вже — від пана Гриценка зразка 2014 року: «Противник зупиниться тоді, коли зрозуміє, що втрати для нього неприпустимі. Ось зараз поранені й убиті йдуть в українські родини. А вони повинні йти і в російські родини теж! Якщо підривають залізничне полотно і пускають під укіс наші потяги, точно так само російські потяги з бойовою технікою, яка підтягується, повинні йти під укіс. Війна всіма доступними засобами!».

Коли колишній міністр оборони України говорив таке, він був уже в глибокій відставку. Та не мав достатніх повноважень ні в армії, ні в державі. Ймовірно тому його заклик до необмеженої диверсійної війни проти Росії на її власній території Києва досі не наважився втілити в життя.

Тепер все може змінитися. Якщо прізвище нового міністра оборони України виявиться саме Апаршин. Майже відкриті кордони наших країн масовим диверсіям можуть посприяти. Як і починається без особливого розбору роздача мільйонам російських паспортів українським громадянам. Піди перевір, хто і з якою метою прийшов до нас за цими документами?