«Вежі Кремля» побилися між собою

Угруповання російської еліти зайнялися переділом сфер впливу

Тільки 33% росіян відчувають задоволення від арештів високопоставлених чиновників. Ще у 14% це викликає роздратування, а 40% не відчувають ніяких особливих почуттів. Про це повідомляють «Ведомости» з посиланням на опитування «Левада-центру».

За даними «Левада», інтерес громадян до подібних подій відчутно знижується.

Так, за арештом у лютому 2019-го сенатора від Карачаєво-Черкесії Рауфа Арашукова і його батька Рауля Арашукова «уважно стежили» 17% респондентів. Затримання в березні колишнього міністра у справах відкритого уряду Михайла Абизова і екс-повпреда президента на Далекому Сході Віктора Ішаєва викликала пильний інтерес лише у 9% опитаних. І тільки 25% співгромадян вважають ці арешти проявом серйозної боротьби з корупцією.

Ефективність антикорупційної піар-риторики вкрай низька, вважає директор «Левада-центру» Лев Гудков. Задоволення від арештів відчувають в основному літні малоосвічені люди. «Масове свідомість зачеплено відчуттям несправедливості, тому кожен арешт сприймається з почуттям мстивого задоволення», — вважає соціолог.

На його думку, гучні арешти сприймаються не як боротьба з корупцією, а як розборки між кланами. Тобто, як бійка «веж Кремля» між собою. І це схоже на правду.

На думку аналітиків, проблема № 1 для Кремля — транзит влади в 2024 році, і падіння рейтингу Володимира Путіна, який поки що не піддається лікуванню. З проблемою транзиту пов’язане скорочення кормової бази еліти. Зараз навколо Путіна консолідуються люди, до яких повинен перейти контроль над країною в 2024 році. Їхні апетити встановилися, повинні і далі забезпечуватися.

Проте економіка Росії темпами зростання не блищить. Так, Росстат після показового шмагання — зміни керівництва в кінці 2018-го — зі шкіри геть лізе, щоб довести, що життя налагоджується. У лютому, нагадаємо, статистичне відомство повідомило про рекордне зростання ВВП за шість років. Згідно з новою оцінкою, в 2018 році економіка РФ зросла на 2,3% – це максимальне значення з «докрымского» 2012 року.

Але лукаві викладки на хліб не намажеш. Про це свідчить ситуація з бідністю. 14 лютого віце-прем’єр Тетяна Голікова заявила, що найбільш проблемним регіоном є Республіка Тива, де за межею бідності 41,5% жителів. Голікова назвала такий рівень безпрецедентним.

Рецепт виживання еліти в такій ситуації — розклювати слабшого. Саме тому починається зачистка найбільш розжиріли представників регіональних еліт, які годуються від федерального пирога.

Але справа не тільки в цьому. Кремль робить відчайдушні заходи по утриманню рейтингу, і хороший важіль для цього — підвищення лояльності різних елітних груп. Всі гучні справи останнього часу, включаючи справа режисера Кирила Серебряннікова і засновника Baring Vostok Майкла Калве — не про те, що вони крадуть. Це ще й про інше — про те, що кожен з них, на своїй ділянці, намагався дестабілізувати якийсь сегмент нинішньої системи.

Скажімо, Абизов — це ліберальна опозиція, Арашуковы — кавказькі клани, Ішаєв — гра проти команди повпреда президента в регіоні. Еліти, ці сигнали прекрасно розуміють — їм викладають урок.

Як змінюється розклад всередині еліти, як це може вплинути на долю Росії?

— У Росії найбільш значущі проблеми, з точки зору суспільства, — це неефективність влади, її несправедливість і корупційність, — зазначає секретар ЦК КПРФ, доктор політичних наук Сергій Обухов. — Причому, корупція в Росії пронизує всі сфери життя. І окрема тема, чому подолати її до кінця не можна — можна лише обмежувати різними методами.

Запит на вирішення цих проблем у суспільстві колосальний. Але щодо показових порок — арештів високопоставлених чиновників — громадяни розуміють: це не системна боротьба, а використання зручного приводу для зведення рахунків між елітними угрупованнями.

Зауважу, корупція в Росії — це взагалі спосіб існування нинішньої влади. І тут панує принцип: кожен цвіркун знай свій припічок. Саме тому абстрактна баба Маня, яка винесла з магазину три банки консервів, може отримати п’ять років колонії. І трохи більше може отримати екс-губернатор, обвинувачений у розкраданні коштів на 1,5 млрд. рублів.

Громадяни все це бачать — такі ситуативні рішення. І розуміють, що на всіх представників еліти лежать папки з особовими справами. Спецслужби у нас над цим працюють, а пустити в хід татуся або притримати — вирішує відповідний рівень керівництва.

Коли тато лежать на всіх, і всі на гачку — вибір завжди довільний, в залежності від кон’юнктури.

— Чому останнім часом татуся пускаються в діло все частіше?

— Арашукова і Абизова не заарештували за те, що вони крали. А за те, що їхні дії могли призвести до дестабілізації системи.

Цвіркун повинен знати свій припічок: красти у певних межах, сидіти тихо і ділитися з вищестоящою інстанцією — оперуповноважений з ополоником, віце-губернатор з губернатором, начальник департаменту з главою відомства.

Саме тому гучні арешти викликають роздратування громадян: тому що це — неправда, це не боротьба з корупцією. Слава богу, звичайно, що хоча б когось притягли і покарали. Але немає невідворотності покарання як принципу — по всій путінської вертикалі.

У нашому становому суспільстві, зауважу, дозволено красти всім — але рівно стільки, скільки належить. Робітник може вивезти трубу з заводу, механік з аеродрому може винести технічний спирт. А ось голова некомерційного пенсійного фонду може волокти активи фонду і поїхати в Лондон — і нічого йому за це не буде.

Так відбувається, тому що це — система. І про «подвиги» багатьох представників еліти ми дізнаємося, тільки коли відбувається чергова зачистка — неважливо, на регіональному рівні або федеральному.

— Арешт сенатора Арашукова прямо в Раді Федерації багатьма був розцінений як сигнал, що в еліті різко посилилися позиції силовиків. Як в реальності змінився внутриэлитный розклад?

— Я згоден з тим, що силовики стали більш самостійними. Але ми також бачимо, що йде зачистка в лавах самих силовиків. Так, в кінці квітня був затриманий на своєму робочому місці на Луб’янці начальник управління «К» Служби економічної безпеки ФСБ полковник Кирило Черкалін, підозрюваний в отриманні багатомільйонних хабарів.

Кремль, я вважаю, демонструє таким способом готовність чистити всі елітні групи — щоб усі боялися. Але люди бачать ситуативність цих розбірок, і переситилися ними. Вже взяті під варту кілька губернаторів, два міністра. Напевно, якщо тепер заарештують віце-прем’єра чи прем’єра — це буде мати ефект новизни, але ніяк інакше.

— Розбірки між елітними угрупованнями впливають на долю Росії?

— Тут потрібно пам’ятати європейський досвід. Він показує, що боротьба з корупцією — це ще й зручний привід для зламу політичної системи або її трансформації. Наприклад, такою трансформацією стала в Італії боротьба за чисті руки політиків у 1980-е. В результаті всі партії, які створювали післявоєнну Італію, і йшли корінням в рух Опору, перестали існувати.

Просто так легше керувати суспільством — коли партії без коренів, політики без історії — виникли на хвилі і канули в Лету.

І я не виключаю: якщо в Росії буде прийнято рішення про злам політичної системи, це буде зроблено за італійським сценарієм.

— Теорію, що російська еліта носить клановий характер, можна піддати сумніву, — вважає депутат Держдуми третього і четвертого скликань, полковник у відставці Віктор Алксніс. — На мій погляд, ситуація виглядає так: є ближнє коло президента Володимира Путіна, люди, що входять в нього, відносяться до недоторканним. Будь-які факти, що свідчать про корупційність цього кола осіб, не будуть мати ніякого значення, і не призведуть до наслідків.

Немає сенсу чекати, що Путін надійде за прикладом сінгапурського прем’єра Лі Куан Ю, який поборов корупцію в найкоротші терміни. Лі Куан Ю, нагадаю, говорив, що для цього потрібно дуже мало — бути готовим посадити за ґрати своїх друзів і родичів.

Так от, в Росії сінгапурський сценарій виключений. І тому є Путін і його коло, а внизу — інші елітні угруповання. Ці угруповання ведуть між собою боротьбу з метою потрапити в ближнє оточення Путіна, і отримати статус недоторканних.

При цьому Путін і його оточення розуміють: «з народу» треба періодично демонструвати, що цар-батюшка все бачить, і хабарників карає. Тому періодично, з дозволу президента, ті чи інші люди починають притягуватися до відповідальності.

Але основна частина элитариев покарання уникають. Путін віддає собі звіт: якщо він і справді візьметься викорінювати корупцію, він тут залишиться без будь-якої підтримки з боку російської еліти. Тому що там, у нашій еліті, можна — на мій погляд — садити якщо не всіх, то більшість. Майже всі російські елітарії мають незаконні доходи, або отримали активи в процесі приватизації.

Тому боротьба з корупцією в Росії — це імітація. А імітація — основний засіб державного управління в нашій країні.