Білоемігранти в боротьбі з Батьківщиною: Яким країнам служили російські офіцери і за що ненавиділи СРСР

По завершенні Громадянської війни відбувся масовий вихід російського населення за кордон. Всебічно підготовлені у військовому сенсі емігранти з Росії були затребувані іноземним керівництвом в особистих цілях. Боєздатна біла армія відзначилася у різних точках світу. Сотні тисяч белоармейцев емігрували в Китай. Масово використовувались білоемігранти у військових і разведцелях Японією. В Європі антирадянські відзначилися в 1923-му в придушенні болгарського комуністичного повстання. В Іспанії в громадянську війну селяни росіяни воювали у складі армії Франко, а потім – у іспанської «Блакитної дивізії». Але найбільше використовувалися білоемігранти керівництвом гітлерівської Німеччини, де з них були сформовані власівська визвольна армія, козачий корпус, особливий полк СС «Варяг» та інші.

Генерал Фок і опір більшовикам до останнього подиху

Анатолій Фок служив іспанського генерала Франко./Фото: photos.geni.com

Кадровий російський офіцер імператорської армії генерал Анатолій Володимирович Фок був яскравим героєм свого часу. Перспективний учасник літньої Олімпіади 1912 року в Стокгольмі повністю розкрився лише на війні. На фронтах Першої світової він зарекомендував себе відважним воїном і ефективним керівником. Однак Фок не прийняв встановлення в Росії більшовицької влади, вважаючи вихід росіян з Першої світової війни ганьбою, організованим новими правителями заради збереження власної влади.

З твердими намірами боротися з більшовизмом Фок вступає в Добровольчу армію. Тут він командує артилерійськими частинами, а також займає високі посади в різних штабах збройних сил півдня Росії. Не порвав з армією Фок і в еміграції вже після падіння Білого руху. Залишаючись ворогом більшовиків, він брав участь у різних об’єднаннях військової еміграції. Ненависть до большевизму і усвідомлення загрози Комінтерну (Комуністичного Інтернаціоналу) привели його в 1937 р. в розколоту цивільними зіткненнями Іспанію, де він приєднався до армії генерала Франко. Фок був стурбований звільненням Росії від нового режиму до останнього подиху. Смерть застала його на іспанській землі.

Олексій фон Лампі і ненависть до радянського режиму в співпраці з фашистами

Генерал-лейтенант П. Н. Врангель в оточенні однодумців Російського загальновійськового союзу./Фото: upload.wikimedia.org

Ім’я генерал-майора Олексія Олександровича фон Лампі широко відомо військовим історикам далеко за межами Росії. Взявши участь у Російсько-японської війни, Першої світової і Громадянської, він опинився в еміграції. А. А. фон Лампі пройшов славний шлях від військового агента білого генерала Врангеля до голови Російського загальновійськового союзу, залишаючись все життя непримиренним ворогом комуністів. У період Другої світової війни белоэмигрант повністю вітав напад фашистської Німеччини на СРСР, приєднавшись пізніше до власовскому руху. А. фон Лампі щиро сподівався, що в перспективі співробітничала з німцями еміграцію притягнуть до повного розгрому комунізму.

Однак плани фон Лампі не збулися, а його ідейні ініціативи були відкинуті не тільки німцями, але і самим Власовим. У 1945 році, побоюючись потрапити в ряди мобілізованих Германій старих, фон Лампі з сім’єю виїхав з Берліна, організувавши в Ліндау офіс Червоного Хреста. Тут він допомагав російським емігрантам ховатися від насильницької репатріації. Незабаром був заарештований за шпигунство, але через місяць звільнено на вимогу французьких властей. З 1946 року жив у Мюнхені, в 1950-му виїхав у Париж, де і похований.

Генерал Бакшеєв на службі у японців і плани захопити російську столицю

Генерал Семенов і маньчжурські білогвардійці. /Фото: i.pinimg.com

Герой Першої світової війни Олексій Бакшеєв походив з родини забайкальських козаків. За особливі заслуги в Першу світову нагороджений Георгіївською зброєю та орденом Святого Георгія 4-го ступеня. У важкому бою в липні 1915 року був важко поранений і узятий в полон в несвідомому стані. У стрій повернувся після обміну полоненими вже у 1917-му командиром полку і членом Козацького військового правління. У Громадянську війну прийняв сторону сил особливого Маньчжурського загону під командуванням білогвардійця Р. М. Семенова. У 1919-му обраний заступником першого командира і проведений в генерал-майори.

Після еміграції в Маньчжурію призначений військовим отаманом Забайкальського козачого війська в Харбіні, де разом з однодумцями виношував одіозні плани по захопленню російської столиці. Активно співпрацюючи з японською владою, керував Бюро у справах російських емігрантів, а через два роки виріс до начальника Далекосхідного союзу козаків. Після перемоги Червоної армії захопили на території Маньчжурії контррозвідкою і розстріляний разом з отаманом Семеновим.

Генерал Шинкаренко і прототип «Білої гвардії»

Публікація про російських добровольців у Іспанії./Фото: pics.livejournal.com

За припущенням літератора Б. Соколова, прототипом полковника Най-Турса з булгаковської «Білої гвардії» міг стати герой Першої світової війни Микола Шинкаренко. 1916 року він командував стрілецьким батальйоном, а по завершенні війни зведений в підполковники. В антибільшовицьку добровольчу армію вступив одним з перших в 1917-му, швидко дослужившись до полковника за поданням Врангеля. Брав участь у безлічі серйозних зіткнень на фронтах Громадянської війни, завдаючи червоноармійцям серйозні удари.

Найбільших висот у військовій кар’єрі Шинкаренко досяг в боях на території Криму, де проведений в генерал-майори. В 1920-му, після кримської евакуації, жив у Сербії, Німеччини і Франції, де займався літературною справою. З’явившись як военкора в іспанський штаб генерала Франко в 1936-му, Шинкаренко без роздумів записується рядовим в добровольці «Рекеті». Після поразки республіканців і приходу Франка до влади, Шинкаренко надають іспанське громадянство і призначають пенсію. Колишній білий генерал, який дослужився в іспанській армії до лейтенанта, загинув у 1968 році під колесами автомобіля у місті Сан-Себастьян.

Козацький командир Федір Єлісєєв у французькому іноземному легіоні

Козаки Елисеевы./Фото: static.tunnel.ru

Третину життя полковника Федора Івановича Єлісєєва пройшла у Франції. Іменитий кубанський козак пройшов шлях від хорунжія в Першу світову до циркового артиста в еміграції. Після Першої світової Єлісєєв переметнувся у ворожий для червоноармійців табір, але з падінням білої армії почалася чорна череда подій в житті Єлісєєва. Спочатку більшовики розстріляли його батька, далі в полон потрапив сам Федір Іванович. Протягом п’ятирічних поневірянь по таборах він втратив всю сім’ю, після чого прийняв тверде рішення бігти. Перейшовши фінський кордон, він приєднався до місцевим козакам і був обраний отаманом у Фінсько-Кубанської козачої станиці.

Після отримання французької візи виїхав у Париж, де прийняв пропозицію гастролювати по світу з козачим цирком. Після навколосвітньої турне придбав у Франції ресторан російської кухні, але зав’язати з військовою справою не зміг. В ході ІІ Світової війни екс-полковник російської армії вступив лейтенантом у Французький Іноземний Легіон, який захищав французькі колонії від японської агресії. У 1947-му у Франції Єлісєєв нагороджений почесним орденом «Круа де Гер» і демобілізований. Російський козак прожив за кордоном 92 роки і помер у Нью-Йорку.

А адже тому самому генералу Власову все-таки поставили пам’ятник, і не де-небудь, а в Росії.