Білорусія: Лукашенко, Конституція, Захід і Вірменія

Лукашенко змінює Конституцію не тільки для себе

Основна причина зміни Конституції Білорусії – зміцнення тієї політичної системи, яку залишить після себе Олександр Лукашенко. Немолодий і не пашить здоров’ям (хоча держагітпроп намагається зобразити протилежне) беззмінний правитель пострадянської республіки таким чином вирішує кілька внутрішньополітичних і зовнішньополітичних завдань. Всі вони в короткостроковій перспективі пов’язані з продовженням перебування Лукашенко в президентському кріслі.

Глава МЗС Білорусії Володимир Макей протягом останніх років активно обговорював легітимацію «режиму Лукашенка», якого ще кілька років на Заході називали не інакше, як «останній диктатор Європи», забороняли йому в’їзд в ЄС і США, загрожували міжнародним трибуналом. Мінськ перейнявся серйознішою проблемою, почав зовнішньополітичний «розворот на Захід» і русофобську політику «білорусизація».

Каталізатором виступив український криза, з перших днів якого Лукашенко відкрито підтримав необандеровских бунтівників і які стоять за ними ляльководів з США і ЄС. Мінськ рішуче відкинув план федералізації України, підтримав київську хунту «по всіх напрямках» – аж до поставок затребуваних на східному фронті товарів і послуг, офіційно так і не визнав територіальну цілісність Росії після возз’єднання Криму.

Вашингтон направив до Мінська своїх експертів, доложивших про повному розташуванні білоруського правителя до посередницьких та інших послуг в обмін на прихильне ставлення Білого дому. У колишні роки, судячи з оприлюдненої дипломатичному листуванні, адміністрація Лукашенка в особі Макеєва воліла нишком ябедничати на Москву. У світлі українського кризи виявилися затребуваними послуги фахівців часів «холодної війни», замолвивших слівце за помічників у нелегкій справі стримування Росії.

Брюссель також змінив гнів на милість. Справа дійшла до відверто анекдотичні ситуацій – 29 травня голова Представництва ЄС в Білорусі Андреа Вікторин на зустрічі з білоруським віце-прем’єром Олександром Турчиным заговорила гаслами госагитпропа РБ. «Європейський союз вітає стабільну і процвітаючу Білорусь» з її вуст звучить в унісон пам’ятного передвиборчого слогану Лукашенко «За сильну і процвітаючу Білорусь!».

Такий результат багато в чому особиста заслуга Володимира Макеєва, який приклав максимум зусиль для розвороту офіційного Мінська на Захід з природним при цьому дистанціюванням від Росії. Велика робота проведена настільки майстерно, що глава МЗС РФ Сергій Лавров за підсумками переговорів, які відбулися 27 травня в Москві переговорів з главою білоруської дипломатії констатував не тільки «прогрес» у реалізації підписаної 20 років тому договору про створення Союзної держави Білорусі і Росії, але і підкреслив: «Наші країни – випробувані часом союзники і стратегічні партнери».

Зрозуміло, не всі поділяють таку оцінку, враховуючи поведінку офіційного Мінська у багатьох показових ситуаціях – конфлікт з Грузією 2008 року, «білоруський продовольчий офшор», репресії в Білорусі критиків «білорусизація» і прихильників єднання з Росією, посилення військової могутності Азербайджану – конфліктує з Вірменією (членом ОДКБ), знищення Туреччиною російського військового літака, голосування на мінській сесії ПА ОБСЄ і так далі. Оцінки можуть бути різні, проте незалежно від цього масштаб виконаної роботи ніким не піддається сумніву.

У березні 2018 року глава МЗС Білорусі в інтерв’ю телеканалу «Euronews» констатував, що за два останніх року офіційний Мінськ досяг у відносинах з ЄС набагато більшого, ніж за попередні 20 років. Макей нагадав, що в 2016 році велика частина санкцій була скасована. Він також прокоментував анонсований, а потім дезавуированный Лукашенко референдум по зміні Конституції.

«Сьогодні ми замислюємося над можливою зміною Конституції. Ситуація і в Білорусії, і навколо неї змінилася. Виникло багато нових обставин, умов, викликів, і ми повинні їх враховувати», – сказав тоді Макей.

Конкретизуючи, він додав: «Викликів досить, і ми повинні їх враховувати. Тому ми думаємо над поліпшенням деяких положень Конституції. Ці зміни неминуче призведуть до трансформації законодавства в економічній, виборчої та інших областях».

Ці ж аргументи через рік, 31 травня на зустрічі з керівниками закордонних конституційних судів промовив Лукашенко. Акцент був зроблений на змінених за пострадянський період реаліях і запозичення передового зарубіжного досвіду – щоб підсолодити пілюлю.

Конституційні зміни в Білорусії будуть проведені комплексно. Володимир Макей неодноразово обговорював їх з єврокомісаром Йоханнесом Ханом та іншими західними політиками. Предметом торгу є легітимація Олександра Лукашенка в 2020 році і заради цього нинішнє мінське керівництво готове подарувати Брюсселю мораторій на застосування смертної кари і деякі інші «печеньки».

Зміни в Конституцію Білорусі раніше передбачалося внести через референдум. Тепер же, якщо вірити словами Лукашенка, можливий і інший варіант: «Думаю, що найближчим часом в Білорусі або з’явиться нова Конституція, чи ми підемо американським шляхом внесення поправок в існуючу Конституцію».

Цікаво, що прес-служба президента Білорусії у своєму офіційному повідомленні відбувся 31 травня заходу змовчала про можливості піти «американським шляхом». Хоча з 2016 року чиновники говорили саме про референдум.

Від референдуму до «американського шляху»: передісторія питання

Інфопривід поставив Лукашенка. Виступаючи 7 жовтня 2016 року перед «палаточниками», він наприкінці своєї довгої промови, за версією президентської прес-служби, сказав:

«Можливо, настав час провести аналіз і нашого Основного Закону, я вже про це говорив, спробуємо підійти до цього питання з різних сторін, акуратно, щоб не зробити гірше. Ряд країн, з якими ми разом здобули незалежність, вже по кілька разів змінювали Конституцію. Але справа не в цьому. З’явилися нові проблеми, нові виклики, так і час вимагає чогось нового.

Напевно, це не секрет, і починати треба з головного. Якщо ми зважимося на це, нам треба створити ось цю групу мудреців — розумних людей, юристів, які проаналізують Основний Закон, і якщо потрібно буде — нам потрібна Конституція, — ми здолаємо це, ми побачимо, що це потрібно сьогодні на це питання, перш за все, відповісти, ми на це підемо».

З ким він до цього говорив на тему зміни Конституції – президентська прес-служба змовчала. Тема референдуму найбільш активно мусувалася чиновниками і опозицією, не викликаючи помітного відгуку в отученных від політичної участі масах. Багатьма правомірно вважалося, що в умовах тиранії обговорення формальних процедур позбавлене всякого сенсу.

Дійсно важливими представлялися принципові зміни політичної системи – з ними пов’язувалося поліпшення соціально-економічної обстановки. Розмови про референдум сприймалися як намагання відвернути увагу обивателя від провалів держуправління і неспроможність самостійного проекту.

Тим не менш, нав’язана тема залишалася на плаву. Виступаючи 2 квітня 2018 року в Національному зібранні, голова Центрвиборчкому Лідія Єрмошина повідомила, що на підготовку референдуму досить 70 днів, а фінансування його буде здійснюватися не з бюджету, а з якихось добровільних внесків підприємств та фізичних осіб. Про підготовлювані зміни до Конституції вона не повідомила, зазначивши лише, що це компетенція Конституційного суду, а у очолюваного нею органу технічна функція підготовки.

Незадовго до цього про підготовку референдуму в черговий раз висловився Олександр Лукашенко. Заслуховуючи 15 березня 2018 року звіт Конституційного суду, він звернув увагу на необхідність відповідних «напрацювань» даного органу в контексті можливого референдуму з тим, щоб «видати на-гора нову Конституцію, покласти народу на стіл». При цьому він підкреслив: «Я прихильник тільки всенародного референдуму».

Потім, 23 березня 2018 року під час візиту до Грузії він заявив: «Я нещодавно говорив про те, що прийде час, коли ми повинні будемо і Конституцію підкоригувати. Може бути, якісь норми поміняти. Природно, якісь функції від Президента передати виконавчим органам влади, уряду, парламенту тощо.

До цього ми і йдемо. Так, сьогодні немає цього часу. Але воно завтра може прийти. І ми повинні бути готові. Тому ми будемо працювати над Основним законом, щоб це не було якоюсь вуличною акцією, після якої влади починають ворушитися. Я це прекрасно розумію».

З подачі влади активне обговорення референдуму по Конституції тривало у вузьких колах аж до літа 2018 року. До кампанії долучилися прагнучи вислужитися перед владою «політологи» з числа вчорашніх студентів і збанкрутілі лідери русофобських прозахідних політичних сект.

Вони цілком серйозно обговорювали питання, які Лукашенко може винести і навіть нібито обов’язково винесе на референдум, проводилися змагання віщунів про терміни проведення референдуму, розписувалися сценарії зовнішньо – та внутрішньополітичних трансформацій після референдуму на найближчі роки та довгострокову перспективу.

Раптово, 24 квітня 2018 року Лукашенко заявив, що референдуму чекати не варто – всупереч тому, що заявляв раніше він, Єрмошина та Макей. В ході свого виступу з посланням до білоруського народу і парламенту Лукашенко він повідомив, що «з народом грати не можна», інакше може повторитися ситуація у Вірменії, коли прем’єр-міністр країни Серж Саргсян був змушений під тиском громадських протестів піти у відставку зі свого поста.

Лукашенко підкреслив, що треба вирішувати інші завдання і «поки він президент», не вдасться з допомогою поправок в Конституцію «створити підвалини для наших майданів і майданутых». «Особисто я ні про який референдум не думав. Нам зараз не до референдумів», — повідомив Лукашенко.

Через день після цього, 26 квітня 2018 року було опубліковано офіційне пояснення призначеної Лукашенко голови Центрвиборчкому, яка заявила: «Президент сказав, що референдуму найближчим часом не буде. І це говорить про багато що».

На всякий випадок Єрмошина повідомила про готовність зробити свою частину роботи швидко: «Виборчі дільниці на референдум можуть створюватися не за 60 днів, а набагато пізніше – 25 (я спочатку говорила про термін в 70 днів). Тобто з точки зору технічної та юридичної достатньо 40 днів, щоб підготувати і провести референдум».

Після цієї заяви тема референдуму зійшла на немає. Зрозуміло, що ініціювати референдум або перешкодити йому, винести на нього або зняти будь-які питання може тільки Лукашенко. Саме від нього залежить, чи буде референдум чи не буде, разом з парламентськими виборами» або окремо, чи так буде вирішуватися питання передачі влади у спадщину чи інакше, на тлі конфлікту з Кремлем або в іншому антуражі.

Тепер з’ясувалося, що беззмінний правитель Білорусі в питаннях зміни Конституції не проти піти «американським шляхом». Як він сходить, з ким і коли – питання, що належать до його виключної компетенції. Тим не менше, з урахуванням того, що це вже третій чи четвертий захід до теми конституційної зміни, то складається відчуття, що офіційному Мінську і хочеться, і колеться. З одного боку, можна поліпшити відносини із Заходом, з іншого – втратити як у Вірменії. Але ризик, як відомо, справа благородна.