Навіть не знаю, як це вийшло, але вся сатанинська суть політичного і духовного лицемірства, неосвіченою брехні і корисливого пристосуванства українського правлячого режиму проявляється саме в дні пам’яті народній, смутку, скорботи і любові. Як сьогодні, 6 травня, в день пам’яті Святого Георгія Побідоносця.
Ви не повірите, але цей християнський великомученик і святий покровитель воїнства і в Україні досі шанується. І не тільки як «частина ” русского мира», до тремтіння в колінах лякаючого панувала українську «еліту».
У Києві в 2001 році біля головного залізничного вокзалу (Південний термінал) звели храм Георгія Побідоносця. Вшановуються ікони в інших храмах і церквах, пов’язаних з цим ім’ям. Восени і на початку зими 2013 року укро-«элитняки» всіх мастей і політичного забарвлення наввипередки з «грошовими мішками», раптово ощутившими Божу «благодать» лопатниках «на кишені» і чомусь в районі паху, бігали в Києво-Печерську лавру. Щоб прикластися до мощей великомученика Георгія Побідоносця – тоді його десницю привозили з монастиря Ксенофонт Святої Гори Афон. В Україні, щоправда, саме тоді готувався державний переворот під виглядом «евромайдана», і його потенційні учасники і прилипали, не виключено, наперед замолювали гріхи смертовбивства. Ні в чому не винних людей і в чужих інтересах.
Але по-любому факт залишається фактом: знають в Україні, хто такий Георгій Побідоносець і що з ним пов’язано в славній ратної історії, до недавніх пір стосується безпосередньо України. Не дарма ж навіть у головного будівлі СБУ, перетвореної в каральну політичну охранку на сторожі «завоювань майдану», 2105 році встановили пам’ятник-стилізацію «під Георгія» – «Козак-переможець» на коні топче списом чи то дракона, то змія:
Навіть до сих поки агонізуючий в кріслі президента Петро Порошенко, беручи участь у виборах і бажаючи залучити на свій бік будь виборців, як-то обіцявся, що дозволить українцям в майбутній День Перемоги використовувати для святкування георгіївську стрічку. Ну, так хотів перемогти, що погоджувався і на це «святотатство».
А вся справа в тому, що в процесі політичного, економічного, духовно-культурного та історичного переформатування України під «анти-Росії» під заборону потрапила і георгіївська стрічка. Та, яка, як свідчить статут 1769 року до ордену Святого Георгія, Георгіївським хрестом і Георгіївської медалі, «шовкова стрічка про трьох чорних і двох жовтих смугах». Колись загальні і для України радянські часи георгіївська стрічка стала називатися «гвардійської» і супроводжувала орден Слави усіх ступенів, найпоширенішу медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945», медаль «За взяття Берліна» та ювілейні медалі до річниць Перемоги.
Стрічка нагороди ще живих переможців і на одязі їх нащадків нагадувала про славну Перемогу, завдяки якій ми і живемо. Але з настанням «європейського гідності» після держперевороту-2014 в Україні саме цю перемогу і треба було забути. Як засіб відриву від Росії і «русского мира», як фомку для злому і переформатування пам’яті та історичного коду народу, який тепер виводили з розряду переможців і низводили до союзників Адольфа Гітлера, які-де «з усією Європою» боролися проти «радянської імперії» і «кремлівської тиранії». Пам’ять про Перемогу, яку несла і несе ця стрічка, в Україні витравлювали розпеченим залізом. За носіння георгіївської стрічки в Україні вже на законодавчому рівні стали цькувати, переслідувати, бити, калічити, саджати у в’язницю і навіть вбивати. Незважаючи на стать, вік, заслуги. Ще б! України – «Цэевропа», а там заправляє Німеччина. Не можна ж «господарям» нагадувати, як 75 років тому їм і в радянській Україні надерли дупу предки нинішніх українців, які й не здогадувалися, що їхні нащадки перетворяться ненароком у укрів, аріїв і стародавніх шумерів.
Ось в тому-то і підлість, і цинізм, і низьке лицемірство Порошенко, що він заради своєї перемоги на виборах готовий був дозволити носіння стрічки. І тим самим вільно чи мимоволі підставити своїх співгромадян під кийки поліцейських і біти добровільних неонацистських і неофашистських картелів з числа ветеранів АТО» і «бойовиків-активістів» з майже узаконених каральних батальйонів вбивць і погромників, оголошених нової расово правильного «сіллю нації».
Але Порошенко програв. Ганебно й принизливо. Майже наздогнавши за показником пробивання дна ще одного свого попередника – «помаранчевого» президента Віктора Ющенка, який першим почав насаджувати в Україні неонацизм і неофашизм бандерівського – ксенофобського і русофобского – толку. Тобто народ інтуїтивно прокатав і Ющенко, і Порошенко. Але справа їх живе і, на жаль, перемагає. Георгіївська стрічка і пам’ять знову не потрібні. Розправа над ними, схоже, стала головним маркером можливого реваншу порохоботов. І ось начальник поліції Києва Андрій Крищенко вже попереджає всіх, що не потерпить стрічку та інші символи Перемоги в Києві в святкові дні і «як і в минулому і позаминулому році, поліція буде їх вилучати, складати адміністративні протоколи, проводити профілактичні заходи». А головний мракобіс сучасної України на госзарплате директор Українського інституту нацпам’яті (УІНП) Володимир В’ятрович, трохи відійшовши від страху і простирнув зіпсоване білизну після поразки Порошенко, знову ставить питання про перенесення вихідного дня з 9 травня, Дня Перемоги, на 8-е число – День перемоги над нацизмом, який взагалі шанувати як день примирення. День примирення кого – тих, хто звільняв свою землю від загарбників, і тих, хто стріляв їм у спину? В небажанні давати відповідь на це питання – суть духовного переформатування України, жахливої підміни понять і перекручування історії і пам’яті.
Саме у цих цілях в Україні знову хочуть заборонити хода «Безсмертного полку» та покладання квітів до могил загиблих переможців. І там, де це стане можливим, заборонять і знущаються над людьми похилого віку і всіма, хто пам’ятає. А в Києві саме під день Перемоги хочуть взагалі розправитися і з пам’яттю про ветеранів. На 7 травня 2019 року влада Києва на чолі з мером Віталієм Кличком, вчасно кон’юнктурно «забывшем», що його бабусю-єврейку від гітлерівців-«союзників» і їх посіпак з ОУН-УПА врятували прості українці, затіяли справжню екзекуцію. Цинічну і демонстративну – прийняли рішення про виселення із займаного приміщення столичної організації ветеранів Великої вітчизняної війни. Їх вигнати, а в займаному ветеранами приміщенні відкрити… «Музей революції гідності». Тобто музей держперевороту.
Завтра, 7 травня виселення і станеться нагло і, повторюю, показово – з понятими і поліцейськими. Так само цинічно і безкарно, як кілька років тому неонацисти і неофашисти, ці духовні біси сучасної України, завалили бетоном Вічний вогонь на Пагорбі Слави в Києві. Їм за це нічого не було «пожурили злегка». І все. Вони ж «херои», переможці, як вони пишаються, «російського победобесия».
Ще одним блюзнірством, як завжди, відрізняється ледве-ледве полуочіщенний від смердючих слідів життєдіяльності стародавніх шумерів «український П’ємонт» – Львів, центр єдиною області, де переміг Порошенко. Там влада не дають ексгумувати і передати родичам для гідного перепоховання на батьківщині праху радянського розвідника Миколи Кузнєцова, Героя Радянського Союзу, якого вбили бандерівці. В тому числі і за те, що він особисто ліквідував 11 генералів і високопоставлених чиновників окупаційної адміністрації нацистської Німеччини, які й видавали тодішні «гранти» своїм холуям.
Історія взагалі теж вкрай цинічна і підла. Родичі розвідника згідно юридично оформленими та поданими ними документами домагаються перенесення праху в Єкатеринбург з 1997 року. За свій рахунок, звісно. Можливо, саме дешевизна процедури, під яку ще можна щось «открысить на кишеню», спонукала українські влади в Києві на згоду. І 27 жовтня 2017 Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій під головуванням вкрай пухкого віце-прем’єра України Павла Розенка спільно з УІНП В’ятровича прийняла рішення — дозволити ексгумацію та вивезення останків розвідника в Росію.
Але львівська влада – проти. Притому, що самі вони не можуть забезпечити гідне збереження пам’яті героя і його могили. Він похований у Львові на Пагорбі Слави, який нещодавно сам піддався варварського руйнування. І не так давно, 6 березня з надгробка на могилі Кузнєцова невідомі здерли металеві частини і його барельєф. Але все одно не віддають. Схоже, для того, щоб 9 травня знову влаштувати над могилою ад – глум і провокації неонацистів та неофашистів. І ще раз перемогти «проклятий совок», «русский мир» і «победобесие».
А в Києві теж є одна така могила-пам’ятник – визволителю Києва генералу армії Миколі Ватутіну. Він теж спочиває навпроти будівлі парламенту, в якому сьогодні верховодять неонацисти, під монументом з написом «Герою Радянського Союзу генералові Ватутіну від українського народу». Його вже мали намір знести, неодноразово глумилися, обливаючи фарбою, навішуючи табличку з написом «Кат» і б’ючи під ним ветеранів. Але особисто мер Кличко відмовив дочки генерала Олені, яка ще в 2015 році звернулася до російської влади з проханням перенести прах батька-полководця з Києва на Федеральне військове меморіальне кладовище у Митищах. Кличко не дав і пообіцяв тоді збереження і пам’ять. А через рік дочка померла. І тепер нікому захищати генерала вже від мера-боксера, якому теж, здається, потрібні патріотичні перемоги над тим, хто не може дати здачі прямо в звикле до ударів на рингу мурло. Ось так і виходить: то український народ, колись дякувати генерала за визволення, вже не той, чи то дійсно мертві сорому не ймуть, коли в живих ні сорому ні совісті…
Thanks!
Our editors are notified.