Без шансів на перемогу. Як Україна підготувалася до газової війни з Росією

Глава «Нафтогазу» України Андрій Коболєв в ефірах та на сторінках друкованих видань стверджує, що Київ повністю готовий до газової війни з Росією. Країна накопичила у своїх сховищах понад 21,5 млрд. кубометрів газу, чого, за його словами, вистачить для проходження навіть дуже холодної зими. При цьому, він повністю впевнений у своїх європейських партнерів, що твердо стоять на проукраїнських позиціях, та які в жодному разі не дозволять «Газпрому» нагнути «Нафтогаз» ще раз, як це сталося в 2009 році.

При цьому Андрій Коболєв сьогодні вже не згадує про те, що ще недавно він був точно так само абсолютно впевнений в Данії, яка «буде стійкою до кінця» (до укладення вигідного Києву довгострокового контракту) не давати дозволу на будівництво Північного потоку-2, і стверджував, що крім газу у Києва інших енергетичних проблем немає.

Між тим, якщо подивитися на ситуацію тверезо, а не через рожеві окуляри Коболєва, то ми прийдемо до парадоксального висновку. За шість років спроб піти України від Росії в питаннях постачання енергоресурсів, країна потрапила в тотальну енергетичну залежність від свого східного сусіда. Причому, якщо Москва захоче провчити Київ, то вона легко зможе влаштувати на сусідній території новий льодовиковий період. Навіть, в умовах нинішнього глобального потепління.

Вугілля

Ситуація з ним критична. Причому, поки Москва лише обмежила його поставки на Україну і не вдавалася до режиму повної блокади. Запаси вугілля на українських ТЕС і ТЕЦ на 20% нижче, запасів на аналогічну дату минулого року. Але не в цьому суть.

Самі по собі ці запаси не так критичні. Критично відсутність визначеності, як їх поповнювати, якщо Москва для досягнення позитивного результату в газових переговорах, повністю заборонить своїм компаніям відвантажувати або перевозити вугілля в напрямку України.

Можна мати дуже малі запаси, як це було в 2018 році, але постійна і безперебійна робота логістичних ланцюжків дозволить пройти зиму без втрат. Але що робити, коли в умовах відсутності підвозу, українські ТЕС щомісячно споживають понад 2 млн. тонн вугілля, а його запаси на складах складають на сьогодні трохи більше 1 млн. тонн?

Проблема не вирішується в принципі, навіть якщо на повну потужність використовувати можливості українських портів.

І якщо в кінцевому підсумку запаси вугілля виснажуватися, то ТЕС, щоб не допустити блекаут і не заморозити населення, доведеться переходити на споживання газу, що відразу різко збільшить його споживання.

Газ
Так, споживання різко зросте і накопиченого газу банально в цьому випадку може не вистачити. А якщо вистачить, то життя в березні 2020 року не закінчується?

Причому, треба розуміти, що та цифра 21,785 млрд кубів газу, накопиченого в українських ПГС оманлива. Справа в тому, що значна його частина не належить «Нафтогазу» (приблизно 5-6 млрд. кубів). Причому майже 2,5 млрд. кубів належить не українським резидентам, які зберігають його в режимі «газового складу». І тут у Києва, яка бажає стати газовим резервуаром Європи, можуть виникнути проблеми. Справа в тому, що іноземні партнери можуть у будь-який момент зажадати зберігаються на Україні обсяги і Київ повинен буде їх надати. Але як це зробити, якщо на той момент українська ГТС в умовах газової війни, а значить і відсутність транзиту, буде працювати в режимі реверсу (а тільки так можна не заморозити центральні та східні області країни)? Проблема.

Та й самі по собі обсяги відбору газу у разі відсутності запасів вугілля на ТЕС значно зростуть. Адже 1 млн. тонн вугілля може замінити приблизно 1 млрд. кубів газу (трохи менше, якщо вже бути точним). А значить щомісячні обсяги відбору блакитного палива при відсутності транзиту, а значить і реверсних поставок з Європи можуть скласти і 5, і 6 млрд. кубів в місяць.

При цьому треба розуміти, що вугілля на Україні потрібен не тільки енергетикам, але і металургам, і що сумарно Київ закупив з Росії в 2018 році більш 15 млн. тонн вугілля. А значить зайвий газ може знадобитися і тут. Або укаринская металургія різко знизить обсяги виробництва.

Електро-незалежність

Але Бог з ним з вугіллям і газом, але ж можна в разі необхідності пережити зиму, більш інтенсивно використовуючи вітчизняні АЕС і, закуповуючи електроенергію з-за кордону.

Але й тут проблеми. Як ми вже писали раніше, систематичне недофінансування робіт при планових ремонтах АЕС, а також падіння рівня підготовки кадрів, призводять до позапланових зупинок атомних блоків, і як наслідок перевитрати вугілля/газу на ТЕС України. Наочним прикладом тут служить аварія на I энгергоблоке Хмельницької АЕС, де під час випробувань з-за недбалості персоналу, за підсумками планового ремонту згорів електрогенератор. Вартість ремонту складе 4 млрд. грн., а термін 3 місяці і за цей час для компенсації випала потужності, українські ТЕС повинні спалити додатково 1 млн. тонн вугілля, якого, як ми знаємо, і так немає.

У тому числі і тому, з жовтня 2019-го Київ повернувся до практики імпорту електроенергії з Росії, що ставить його в ще більшу енергетичну залежність від Москви.

А варіантів у нього немає, альтернатива – зупинка промисловості та економічний занепад у країні. І це той проміжний підсумок, з яким підійшло до своїм головним газових переговорів керівництво України. А тут ще й Данія зі своїм дозволом на будівництво «Північного потоку-2», яке є фактичним ударом в спину з боку «європейських партнерів».

А значить, уже наприкінці листопада, під час наступного раунду переговорів, російська делегація буде ще більш цілеспрямованою у своїх вимогах і не піде ні на які серйозні поступки. Москва, на відміну від Києва відмінно підготувалася до газової війни і прекрасно розуміє, що програти її вона не може. На відміну від Києва, у якого ситуація прямо протилежна.