Битва за вибори. Оппоблок і Порошенко проти Зеленського

Здавалося б, боротьба за вибори закінчилася – президент видав указ, виборча система запрацювала, вже зареєстровані перші кандидати… Здавалося б, у сутичці Зеленського і Порошенко-Парубія (забавно, але головну роль у цій групі зараз грає Парубій), переміг президент. Але, як виявилося, не все так однозначно.

4 червня Конституційний Суд має намір розглянути питання про визначення форми провадження у справі про подання 62 народних депутатів щодо конституційності указу президента про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Якщо суд визнає указ неконституційним, ситуація може радикально змінитися, а вибори відбудуться восени.

Депутати звернулися до суду 24 травня, причому причина звернення була цілком об’єктивна – підстави для оголошення дострокових виборів були недостатніми. Президент виходив з відсутності в Раді коаліції більшості. Сама по собі відсутність наявності – самоочевидний факт. Коаліція за свою історію не провела жодного голосування. Знову ж, якоїсь особливої процедури, за якою можна визначити, чи є коаліція і чи є в ній потрібні 226 голосів, у законодавстві не міститься. Там тільки одна ознака – формальний вихід фракції. Фракція «Народного фронту» вийшла 17 травня, але Рада після цього має місяць на створення нової більшості. За цей час вступає в дію конституційна норма, за якою президент не може розпустити Раду в останні півроку каденції Верховної Ради (здається, перекриваються і ті терміни розпуску, які брався обґрунтувати Андрій Портнов).

Взагалі-то у президента була можливість обґрунтувати свій указ – ще в березні Київський окружний адміністративний суд зажадав від Парубія надати список коаліції. Парубій не надав (у нього його немає). Тепер спираючись на те рішення, можна було б винести ухвалу і посилатися на нього в указі. Президент чомусь знехтував цією можливістю – може не знав, може ті, хто подавав позов, запросили занадто багато, може спливли якісь юридичні складності.

Так чи інакше, але у депутатів з’явилася можливість оскаржити указ у Конституційному суді, і вони нею скористалися. Взагалі, у суду є місяць на відповідь – вони будуть розглядати подання або ні, і ще багато часу для розгляду справи по суті.

Однак, суд гальмувати справу не став і має намір розглянути його дуже оперативно. Це, очевидно, не випадковість – ще до інавгурації, 14 травня, не без участі Порошенко в КС стався переворот, в результаті якого був відсторонений відносно незалежний голова суду Станіслав Шевчук.

Шевчук – колишній суддя Європейського суду з прав людини. До складу КС він увійшов в березні 2014 року, а головою став в лютому 2018 року, отримавши всього 10 голосів суддів (КС не міг обрати голову з травня 2017). Зараз за усунення Шевчука голосували 12 з 18 членів КС. Тут же новим головою була обрана Наталія Шаптала – уродженка Донецька, обрана до складу КС в 2010 році з’їздом суддів (КС формується на паях президентом, Радою та з’їздом).

Зараз у суді 17 членів. Шевчук втратив посаду судді разом з посадою. Домінує група старих суддів, призначених ще при Януковичі (їх всього 6 осіб). До них примикають троє суддів, призначених Порошенко, і троє суддів, призначених новою Радою (пропрезидентської її частиною).

Старі судді, швидше за все, підтримують стосунки з пострегионалами, об’єднаними в Оппоблок, Оппоплатформу і нову «партію мерів» на основі «Відродження». Опозиціонери зараз налаштовані на осінні вибори. Для цього є, як мінімум, дві причини.

По-перше, дострокові вибори застали їх формування –ОП і ПРО саме збиралися об’єднатися (не об’єдналися), а «партія мерів» тільки 2 червня провела з’їзд. Тобто, їм потрібен час для того, щоб визначитися з форматом участі виборів.

По-друге, опозиція збирається скористатися неминучим відтоком частини виборців від президентської партії.

Інтерес Петра Порошенка теж очевидний. З одного боку, йому треба завдати шкоди Зеленському – будь-який провал президентських ініціатив зараз призведе до зниження його підтримки потім. З іншого боку, Порошенко теж потрібно час для переформатування БПП в «Європейську стратегію».

Втім, обидва підходи помилкові. Опір старих сил зараз грає на користь Зеленському, підтверджуючи правильність вибору виборців, а від ЄС до осені може нічого не залишитися – зараз ще є структура і залишки тих самих 25%.

Між іншим, самому Зеленському саме дострокові вибори не так, щоб особливо потрібні – його партія до виборів зовсім не готова, а виграш за часом нікчемний. Але є в його поведінці і логіка: народ хоче швидкої зміни еліт, а Зеленський – популіст, рейтинг «Слуги народу» рекордний, восени ще просяде, парламент недоговороздатний та конституційні повноваження Зеленського в значній частині все одно заморожені.

У разі ухвалення КС рішення про конституційну безблагодатності і, більш того, блудомерзскости указу, з’являються підстави для припинення процесу виборів (наскільки я розумію, це може зробити будь-який районний суд загальної юрисдикції), а в Ради з’являються залізобетонні підстави для початку процесу імпічменту. Імпічмент вони, звичайно, не завершать, але кров попсують знатно.

Зрозуміло, КС зовсім не обов’язково прийме потрібне Порошенко рішення. Він може затягнути справу або вважати указ конституційним, спираючись на те саме невиконане рішення окружного суду. Але для цього суддів треба добре мотивувати – у даній справі рішення проти президента прийняти набагато простіше, ніж за. Знову ж таки, потенційно на боці екс-президента 12 суддів.

На що може спертися Зеленський?

Зрозуміло на його підтримують олігархів – того ж Коломойського. Однак, олігархи виставлять рахунок понад обумовленого. Президент хоче зберегти, можливо, більшу ступінь автономності.

Можна спертися на свій електорат, але незрозуміло, як можна в цій ситуації застосувати суспільну підтримку. Та й сам Зеленський, схоже, схильний шукати опори у своїх 73%, а у тих самих 25%…

Але з’явився у Зеленського і несподіваний союзник – за повідомленням Юлії Мостової, Дональд Трамп має намір зустрітися з українським президентом у серпні-вересні цього року. Це не тільки знак схвалення, але й натяк на те, що Трамп має намір зустрітися з повноцінним президентом, здатним втілити в життя результати досягнутих угод. І якщо президенту таку можливість не дадуть, у Вашингтоні будуть розчаровані.