Чим фінам «насолив» російський генерал Бобриков і чому його політику називали «драконівської»

Історія самовизначення нації та розвитку Фінляндії як самостійної держави завжди протікала непомітно, прикрита більш потужними звершеннями та світовими подіями – наполеонівськими війнами, Першою світовою війною, російською революцією, Другою світовою війною. У кожне з цих значущих для світу подій, немов випадково, потрапляли фінські епізоди.

Так було і в 1809 році, коли Фінляндія опинилася у складі Росії, яка перемогла у війні зі Швецією. Але країні пощастило – російський цар виявився більшим лібералом і ніяк не обмежив самостійність Фінляндії, давши їй по суті справи найширшу автономію. Тільки от у царювання Миколи II поставлений їм для управління краєм генерал-губернатор Бобриков різко змінив ситуацію і скоротив настільки широкі права і свободи фінів, за що і поплатився.

Як Велике Князівство Фінляндське увійшло до складу Російської імперії

Олександр I – імператор і самодержець Всеросійський (з 1801 року), великий князь Фінляндський з 1809 року./Фото: cdn.turkaramamotoru.com

Більше шестисот років Фінляндія була частиною шведського держави. Після перемоги Росії в російсько-шведській війні 1808-1809 року Фінляндія увійшла до її складу. Ця війна так і називалася – фінською. Шведська сторона боролася в ній за повернення Східної Фінляндії – російської Виборзької губернії і відновлення панування на Балтиці (крім того, хотіла відвоювати Норвегію). Російська ж сторона мала на меті убезпечити свою північну столицю і встановити повний контроль над Ботнічною і Фінським затоками, а отримала, як відомо, цілком Фінляндію.

За кожною стороною стояла впливова держава – за Росією Франція, а Швеція – Англія. Фінляндія входила до складу Росії до 1917 року. Правителем території був російський цар, але за фактом у країні діяло самоврядування (про що, будучи частиною Швеції, фіни і помислити не могли, із-за чого часто піднімали повстання проти неї).

Хто такий Микола Бобриков і як опинився біля державного керма Фінляндії

Н. В. Бобриков, генерал свити Е. І. в., 1878 рік./Фото: cdn.turkaramamotoru.com

Росія хотіла показати фінам, що її армія – не окупанти, а визволителі від шведського тягаря, що життя в складі цієї країни вигідніше, ніж при шведської монархії. Олександр I в повній мірі застосував по відношенню до цієї країни свої ліберальні погляди – він під час війни зі Швецією обіцяв фінам преференції, щоб ті не чинили його армії опір, і дотримав слова. Він включає північні російські землі, відвойовані ще Петром I у шведів, до складу фінляндської автономії.

Фіни не тільки утворили своє князівство, але і збільшили без воєн свою територію. Фінляндія не була інтегрована в життя Росії. У фінському князівстві були своя грошова одиниця (фінська марка), армія (від обов’язкової служби в армії російської фіни звільнялися), поліція, митниця і кордон. Всі важливі внутрішньополітичні і зовнішньополітичні питання вирішувалися фінським сеймом (однопалатним парламентом), а з 1816 року – імператорським фінляндським сенатом, який обирав уряд країни – держрада, приймав рішення по держбюджету і міжнародними угодами.

Доходи країни не поповнювали російську казну і розподілялися за власним розсудом. На території Фінляндії ніколи не було повстань і бунтів. Фіни і сьогодні вшановують пам’ять російського імператора (заголовна літера А – обов’язковий елемент двох головних свят країни, таких як день Незалежності і Різдво), що забезпечив їх країні автономію і великі волі, завдяки яким вона процвітала.

До 1870 року населення Фінляндії зросла майже вдвічі, швидкими темпами розвивалися її економіка, мова і культура. Але в цей же час в краї почали формуватися ідеї сепаратизму.

У жовтні 1898 року на посаду генерал-губернатора Фінляндії призначили Миколу Бобрикова, який взяв курс на скорочення дарованих Олександром I пільг. Коли в 1899 році імператор Микола II підписав маніфест про обмеження фінів у правах і свободах, то в якості заперечення і протесту люди заклали квітами пам’ятник Олександру I знизу доверху. Але останній російський імператор так і не скасувала свого рішення. Автономія Фінляндії не базувалася на документальних актах і цілком залежала від доброї волі правителя. Жоден з попередніх імператорів не посмів змінити автономне становище фінської князівства.

За які «драконівські заходи» російського генерала називали «Раклятыттый поприкофф» і чому тихий край перетворився в «тил революції»

У 1899-1901 роках Микола II підписав серію маніфестів, які стали кроками по реалізації «програми Бобрикова»./Фото: im0-tub-ua.yandex.net

Шість років губернаторства Бобрикова фіни називали і називають сьогодні не інакше, як роки гноблення. Діловодство стало вестися російською мовою, крім того, він був введений для використання в сенаті, адміністрації, навчальних закладах. Фінські газети закривалися, було започатковано видання російської урядової газети. Армія була скасована (а точніше об’єднана з російською армією), як і митниця, і грошова одиниця.

Роль сенату стала нарадчій. Микола II і генерал-губернатор Бобриков вважали проведену ними політику вірною – надто вже багато привілеїв у Фінляндії порівняно з іншими російськими регіонами. Міністр фінансів Вітте так говорив про це Бобрікову: «Одних призначають, щоб погасити повстання, а ви, мабуть, призначені, щоб створити повстання…». На його думку, спокійний регіон перетворився стараннями генерал-губернатора в «тил революції». І дійсно, багато революціонери з Росії потім знаходили притулок у Фінляндії.

Як помстилися фіни «проклятого» Бобрікову?

Вбивство генерал-губернатора Миколи Бобрикова./Фото: upload.wikimedia.org

Обмеження самостійності своєї країни, ущемлення своїх прав фіни знести не могли. За дев’яносто років вони занадто звикли до свободи і самоврядування. Ось як сам Бобриков писав про труднощі, з якими зіткнувся, відстоюючи задану політичну лінію: «Представнику російської влади в краї рішуче не на кого спертися тут, нікому довіритися, всі установи і всі освічені класи утворюють із себе суцільну стіну проти самих природних і справедливих російських вимог».

Траурна процесія з тілом Бобрикова перед Успенським собором в Гельсінкі. /Фото: lh4.googleusercontent.com

У 1904 році генерал-губернатор Бобриков був убитий за національну ідею сином фінської сенатора Эйзеном Шауманом. У Бобрикова було випущено три кулі з «браунінга»: одну – в шию, іншу – на живіт. Третя «призначалася» для серця, але потрапила в орден. Пораненого генерал-губернатора спеціально з затримкою на кілька годин відправили до лікарні, операція почалася із запізненням. Микола Бобриков помер через кілька годин на операційному столі.

Після цього Миколі II довелося пом’якшити свою політику щодо Фінської князівства. У грудні 1917 року Фінляндія проголосила свою незалежність, що було визнано Радами.

Але після здобуття незалежності Фінляндія почала проводити вкрай агресивну політику стосовно колишнього сюзерена, тричі вторгаючись з війною на територію СРСР.