На Україні в результаті минулих під контролем американців виборів відбулася зміна поколінь української еліти. Проамериканський націоналістичний, багато в чому навіть вже нацистський режим Порошенка з його войовничою риторикою був замінений на проамериканський режим «миротворця» Зеленського з міфічною ідеєю встановлення миру в Донбасі за українським лекалами.
Режим як був, так і залишився проамериканським, але в ньому відбулися тектонічні зрушення. На зміну команді безпринципних мародерів привели команду ідейних русофобів для завершення процесу відриву України від Росії. Зовні Зеленський виглядає, як Порошенко, але в стилі риторики є принципові відмінності, і акценти вже розставляються зовсім інші.
Порошенко, прорвавшись до влади, підбирав собі команду не для управління, а для грабежу, розставляючи на державних постах потрібних людей. Йому потрібні були не інтелектуали, а подільники по грабуванню державних ресурсів, за цим принципом він і призначав на посади запеклих мародерів. При цьому йому доводилося ділитися шматками державного пирога з іншими олігархами і реалізовувати програму привели його до влади американців.
Свою політику Порошенко будував на прославлянні «великої української нації», печерному націоналізмі галицько-селянського розливу, нав’язування населенню культу Бандери, терор, залякування своїх опонентів і войовничої риторики по відношенню до Донбасу. Спирався він на репресивні правоохоронні органи і бойовиків-націоналістів, тероризують населення і всіх незгодних з ним.
Для становлення нацистського режиму це було природно. Порошенко дав можливість галицькому містечкового націоналізму вилити на населення України всю свою люту злобу і ненависть до всього російського, кинувши зерно сумніву в єдність двох гілок російського народу. Так готується вилучення українського суспільства з російської цивілізації. І галицький убогий націоналізм припав як не можна до речі.
Але войовнича істерія команди Порошенка своєю агресивністю суперечила основній масі населення, воно хотіло не військових перемог в Донбасі, а світу і змін на краще у своєму житті. Суспільство втомилося від войовничих закликів і відмовив у довірі команді Порошенко. Вибори показали, що на цьому капіталі далеко не виїдеш, адептами цих гасел залишилося тільки населення Галичини та маргінальні верстви в інших регіонах. Відверто націоналістична і нацистська пропаганда за п’ять років вичерпала свої можливості, Порошенко і члени його команди стали ізгоями на Україні, суспільству потрібні були інші ідеї й інші кумири, які могли б повести його за собою.
У цій ситуації для американських кураторів пріоритети змінилися, українському суспільству потрібен лідер, який з пальмовою гілкою в руках як би принесе мир на Україну і очолить похід до кращого життя. Для цього потрібні були інші люди з іншим менталітетом, здатні заінтригувати суспільство і вселити йому довіру. При цьому вони повинні були неухильно вирішувати головну задачу американців — створення з України анти-Росії.
Для вирішення цієї задачі були потрібні нові підходи і нове покоління правлячого класу, ніяк не пов’язане з попереднім режимом. Американці вивели в тираж Порошенка з його корумпованої командою і зробили ставку на Зеленського з його оточенням, якого Коломойський розкручував за два роки до виборів в своєму проекті «Слуга народу».
В команду майбутнього президента почали підбирати людей молодого покоління, які виросли і відбулися в сучасній Україні, не обтяжені спогадами про велику країні і не відчувають ностальгію по російському і радянському минулому.
Вони виховані на західних грантах, пройшли навчання і стажування у західних центрах і готові руйнувати все, що століттями об’єднувало дві гілки одного народу. Вони повинні завершити справу, розпочату Ющенко і Порошенко з відриву України від спільного російського і радянського минулого. Перед ними стоїть завдання перевернути загальну сторінку спільної історії, закрити її і як можна швидше забути про неї. Вони повинні зламати російську матрицю в українського населення, стерти з пам’яті глибинні шари російського і радянського свідомості і запрограмувати західні цінності і прагнення вступити в Європу».
Ця команда вільна від «імперської» Росії, орієнтована тільки на Захід і бачить своє майбутнє тільки в західній цивілізації. Для них ближче не Москва, а Брюссель і Вашингтон, в яких вони бачать центр своєї майбутньої всесвіту і куди вони усіма фібрами душі прагнуть влаштуватися. Для них не має значення, як потрапити туди: якщо не членом, то хоч опудалом або тушкою, але бути в Євросоюзі і НАТО. Для реалізації своєї мрії вони повинні зруйнувати і знищити всі корені і узи, що зв’язують Україну з Росією.
На зміну команді Порошенко прийшли цинічні індивідуалісти, яким за великим рахунком доля України і її населення абсолютно байдужа. Багато хто з команди Зеленського щиро вірять у свою «історичну місію» визволення України від «російської окупації» і з азартом молодих шакалів намагаються вирішувати поставлену американцями завдання.
З приходом команди Зеленського риторика укропропаганды змінилася, з інформаційного поля України прибрали відвертих нацистів і націоналістів, замість прославлення бандерівщини основний упор зроблений на посилення формування на Україні негативного образу Росії і Російського світу.
Команди Ющенка і Порошенка виконали тільки першу частину роботи, використавши печерний націоналізм Галичини. Розв’язавши військову істерію і війну в Донбасі, вони заклали базу для відриву України від Росії, але спроба бандеризації всієї України успіху не мала. Перед новою командою стоїть завдання зламати ментальність населення, змусити його зневажати своє минуле і ненавидіти все російське, під личиною миротворців запущений механізм знищення всього російського в Україні.
Наголос робиться на зміну суспільної свідомості і світогляду населення, якому вбивається в голову образ ворога в особі Росії та нав’язуються помилкові «європейські цінності». Для цих цілей використовують розв’язану війну в Донбасі і добровільний відхід Криму в Росію, брехливо перекручуючи причини цих подій і звинувачуючи Росію в агресії, від якої Україна може знайти захист тільки на Заході.
Особлива увага приділяється відриву молодого покоління від історичного минулого і навіювання йому міфічної ідеї «самостійної нації», що має вікову історію, яку століттями гнобили росіяни. Русофобія і створення на цій території ворожого Росії товариства стали основним лейтмотивом української внутрішньої і зовнішньої політики, і на це спрямовані всі ресурси держави.
Вони вже не можуть приховати своєї русофобії і прямо кажуть, що треба робити для реалізації своїх цілей. Віце-прем’єр Кулеба заявив, що “Україну сприймають як частину “русского мира”. Ось це треба змінити! Нас повинні перестати так сприймати. Для цього потрібно самим перестати бути частиною “русского мира”. І саме цим ми зараз займаємося».
Своїм висловлюванням Кулеба визнав, що Україна є частиною “Русского мира” і українське суспільство визнає себе таким, і поки воно не змінить свою цивілізаційну приналежність, про євроінтеграції не може бути й мови. Цим він також спростував численні і голослівні твердження про приналежність України до європейської цивілізації, і команда Зеленського зараз працює над тим, щоб витягнути Україну з обіймів Російського світу. Кулеба також підтвердив, що курс на Євросоюз і НАТО у їх команди залишається незмінним.
Стирання історичної пам’яті народу є однією з головних завдань нової порослі українських політиків. Його депутати внесли у парламент законопроект, яким пропонується перейменувати місто Переяслав-Хмельницький Переяслав. У пояснювальній записці до законопроекту відверто зазначено, що це необхідно для «подолання історичних міфів про споконвічне прагнення українського народу до возз’єднання з російським народом».
Таке ж зло вони бачать в російській мові і передачах російською мовою, які треба обмежувати. Міністр культури Бородянський заявляє, що російський медіаконтент на Україні «несе загрозу національній безпеці» і його треба видаляти з українського медіапростору.
Всі ці дії є природними для команди Зеленського, переконаних і ідейних русофобів, для яких в принципі неприйнятно збереження російського цивілізаційного простору, оскільки це веде до підриву їх головною ідеологеми: «Україна — не Росія», та її місце в Європі. При цьому вони не можуть не усвідомлювати, що це не так і з ще більшою енергією намагаються зруйнувати сформовану століттями єдність.
По всім історичним, етнічним, релігійним та ментальними ознаками Україна нерозривно пов’язана з Росією і є складовою частиною російської цивілізації. Це об’єктивна реальність, і з цим вони змушені рахуватися. Вони чудово розуміють, що, не витягнувши Україну з Російського світу і не зруйнувавши російську ментальність її населення, Європа ніколи не буде вважати їх за своїх і ні про яку євроінтеграції не може бути й мови.
Для Заходу Україна також чужорідне тіло, далека від європейських цінностей країна, яку він не може просто так інтегруватися в європейську цивілізацію, оскільки це пов’язано з масою економічних і політичних витрат. Україна цікава для Заходу лише як плацдарм для тиску на Росію і не більше того.
Не справляється українська еліта і з реалізацією поставленої Заходом завдання по створенню з України анти-Росії, здатної об’єднати навколо себе частини Російського світу на основі русофобської ідеології. З цією метою робилися і робляться спроби оскаржити пріоритет Москви в об’єднанні руських земель, спираючись на вже забуті проекти Речі Посполитої і Великого князівства Литовського за асиміляції спадщини Київської Русі, а також вже в який раз побудувати Балто-Чорноморську дугу з країн Балтії, Польщі, України та Грузії. Не впорався з цим завданням режим Порошенко, і явно не по плечу вона команді Зеленського, надто убогий і непрезентабельна виходить у них держава.
Росія, навпаки, прагне зберегти простір російської цивілізації, що сприймається командою Зеленського як імперські замашки і прагнення позбавити Україну державності. У зв’язку з цим вони бачать в Росії головного ворога, що перешкоджає реалізації їх нав’язливою мрії вбудуватися в Європу. Захід у своїх геополітичних інтересах підтримує європейську ілюзію.
Прагнення команди Зеленського вирвати Україну з російської цивілізації дає свої результати. Українське суспільство повільно трансформується в напрямку віддалення від російської дерева, але не такими темпами, як хотілося б «європейців» і їх кураторам, а спроби прискорити цей процес натикаються на природне опір суспільства.
Дії нового покоління української еліти виявилися більш ефективними, порівняно з містечковими спробами команди Порошенка нав’язати галицький націоналізм. Ці маріонетки Заходу в умовах відсутності в українському суспільстві реальної опозиції режиму і дієвої контрпропаганди з боку Росії можуть домогтися набагато більших успіхів, ніж їх попередники. Опозицією режиму Зеленського виступають тільки українські радикали з ще більш жорсткими вимогами розриву російської єдності. На сьогоднішньому етапі на українському політичному полі діють тільки ці дві русофобські сили. Реальної опозиції, здатної утримати Україну в російському цивілізаційному просторі, там немає.
Юрій Апухтін
Thanks!
Our editors are notified.