«Четвертий закон Ньютона для Зеленського

У 1990 році автор цих рядків був підхоплений «вітри перебудови» і став, як зараз би сказали, «активістом» демократичного руху, які підтримують опозиційних тодішньому радянському режимові кандидатів на перших альтернативних виборах в місцеві органи влади.

Коли вибори відбулися і частина наших соратників стала депутатами різних рівнів, у центрі нашого міста виникла майданчик для їх спілкування з громадянами. І ось до мого новообраному товаришеві підходить людина, говорить про якісь свої проблеми, просить відійти вбік для більш предметної розмови, і я бачу, як мого товариша прямо-таки розпирає від бажання і готовності дозволити «всі біди світу» та даного громадянина зокрема.

У мене він, правда, викликав певні сумніви, якими я поділився з іншим однодумцем. “Ха, – відповів він, – це ж відкривач “четвертого закону Ньютона”. І прикинь, – каже він мені, – таких у Х. (нардепа, обраного роком раніше депутатом Верховної Ради СРСР, помічником якого був мій співрозмовник) тільки “постійних клієнтів” – п’ять чоловік”. Мені залишалося тільки привітати свіжоспеченого депутата із знайомством з такою видатною особистістю. З його реакції ризикну навести тільки одну фразу: «А я йому ще й свій телефон залишив!»

Цей давній епізод я згадав, коли дізнався з повідомленнями багатьох ЗМІ, що новообраний президент України Володимир Зеленський хоче ініціювати створення в Україні Міністерства щастя. Цю інформацію після зустрічі з Зеленським повідомила засновник школи щастя, відомий ресторатор Маргарита Січкар на своїй сторінці в Facebook.

«Січкар: Робимо міністерство щастя в Україні?!

Обмінялися телефонами (! – Авт.) і селфи. Моє побажання [Зеленському] тільки одне ― утриматися від спокус і токсичності “влади”. Це ще те випробування!» – написала ресторатор.

Зазначу, що, судячи з тут же послідувала репліці про десять співробітників, Володимир Зеленський в цілому «в темі» і поставився до ідеї досить іронічно. Та й у цілому, в силу багаторічного статусу публічної фігури, заняття бізнесом, пов’язаним з політичною сатирою, постійного спілкування з «сильними світу цього», включаючи і обслуговування їх на корпоративах, що залишилася за спиною «дорослої» виборчої кампанії (президентської), так і просто досвіду життя в нинішній Україні, Зеленський далеко не настільки наївний, як мій товариш, в романтичні часи пізньої Перебудови потрапив у депутати міськради прямо від інженерного кульмана (його політична кар’єра розвитку не отримала, але бізнесменом середньої руки, жорстким і розважливим, працювали в досить криміналізованою сфері бізнесу, він став).

Тим не менш екстраполяція очевидна. Нехай Зеленський і більше тертий калач, але і масштаб майбутнього президента непорівнянний з депутатом міськради. Кількість відкривачів «четвертого закону Ньютона», носіїв надцінних ідей, які точно знають, як врятувати якщо не все людство, то хоча б Україну, з числа ближнього і дальнього кола спілкування, давно забутих випадкових знайомих, з якими зводила доля гастролюючого шоумена, а особливо «френдів» із соцмереж – віяння часу, що значно полегшує доступ до Vipів, просто зашкалює.

А ще у багатьох не глобальні, а цілком конкретні прохання: якщо вже не допомогти з квартирним питанням або лікуванням дитини, то з підтримкою їх особистого малого та середнього бізнесу, святе адже справа (програму Зеленського, каюсь, не читав, але що там є такий пункт, навіть не сумніваюся) – допомогти з орендою приміщення, кредитом, або, навпаки, «втихомирити» кредиторів, що не бажають «увійти в становище», виділити грантик на що-небудь моторошно «суспільно-значуща» і «європейського» типу створення в Крижополі притулку для бездомних їжачків і т. д. і т. п.

Згадую, як в жовтні минулого року Зеленський вперше публічно висловився про свою участь у виборах на концерті «Вечірнього кварталу».

«У мене є юридична освіта – це плюс для мене. Але… у мене немає політичного досвіду… І це жирний плюс!..» Він не сказав ні так, ні ні. «Я йти в президенти не хо… тя подивимося».

Потім на сцену вийшли інші артисти «Кварталу» і оголосили, що зараз проходить з’їзд партії «Слуга народу», на якому Зеленський повинен оголосити, що йде в президенти. “Чи згодні ви, щоб лідера партії “Слуга народу” Володимира Зеленського висунути в президенти?” – поставили на голосування питання зі сцени. У залі багато підняли руки, але далеко не все. Тоді сам Зеленський поставив питання по-іншому: «Хто за те, щоб я не йшов у президенти?» У відповідь ніхто руку не підняв (принаймні камера цього не показала).

Наступне питання таки майбутній президент сформулював так: «Хто за те, щоб я не йшов у президенти, а вам повернули гроші за квитки?» І знову ніхто не підняв руку. Євген Кошовий запитав Зеленського: «А ти правда збирався повернути гроші за квитки?». «Звичайно, немає», – зізнався Зеленський. «Тоді ти готовий йти в президенти», – сказав Кошовий.

Але судячи з того, як новообраний президент роздає свій номер телефону, він ще не готовий», і відсутність політичного досвіду, особливо, скажімо так, «життєво-політичного», далеко не завжди плюс. Адже якщо мій приятель зрештою чемно «відшив» невизнаного генія місцевого розливу і далі останнього (і випадкового свідка в особі вашого покірного слуги) ця історія і не пішла, то новину про «міністерстві щастя» встигла побувати в топі українських ЗМІ.

І «рестораторка» Маргарита Січкар свою «хвилину слави» отримала, і вже сьогодні це може їй дати чималі життєві бонуси. Власне, на цьому побудована діяльність аферистів-самозванців. Нехай навіть його конкретний візаві-чиновник, до якого він прийшов вирішувати те чи інше питання, розуміє, що перед ним шахрай, але чиновницька «техніка безпеки» підказує: я-то розумію, а вищестоящий начальник, до якого цей типчик може побігти скаржитись? Персонаж-то геть з якими людьми тусується. А прокричати «а король-то голий», як завжди, нікому.

Сам Зеленський вже попереджав, що з’явилися шахраї, які пропонують «вирішувати питання» чи самі їх «задають» від його імені. А тут дамочка, яка тепер реально сприймається як «особа, наближена…», що має на нього прямий вихід, дуже ймовірно – майбутній міністр. І вже точно від напливу бажаючих в її «школу щастя» тепер просто відбою немає. І «породив» її сам новообраний президент своїм необачним відгуком.

А головне, президентське слово не горобець і вже занесено в «синодик» «даних народу» обіцянок, про виконання яких його через енну час обов’язково запитають. Адже рівень очікувань від «нового обличчя», «народного», несистемного президента, який за все хороше, куди більш високий, ніж якщо б до влади прийшов «традиційний» політик. Причому «хороше» кожен розуміє по-своєму.

Ну а коли остаточно прийде розуміння, що «сімома хлібами» всіх стражденних не нагодувати і всім не догодити, що керівник такого рівня повинен вміти говорити «ні» своїм друзям і соратникам або, кажучи по-простому, «з’їжджати з базару», ухилятися і «забувати» дані тобою обіцянки, більше того – давати завідомо нездійсненні, прийде і те, що ресторатор Січкар назвала «токсичністю влади», – прагнення відгородитися від людей з «минулого життя», «прагматизм», що переходить у цинізм, а в глобальному плані – самообъяснение не найблагородніших дій тим, що «мета виправдовує засоби». Втім, і сама мета буде все більше зводиться, власне, до того, щоб утриматися при владі, до якої спочатку прагнув виключно заради великих звершень, а якщо брати цей випадок, то, може, і не прагнув взагалі, воно саме так вийшло.

Сто років тому інший Володимир в роботі з показовою назвою «Дитяча хвороба лівизни в комунізмі» повчав не тих, що вилікувалися до кінця від «чистоплюйства» соратників йти на усілякі виверти, хитрощі, нелегальні прийоми, замовчування, приховування правди, лише б… вести… під що б то ні стало комуністичну роботу».

Загалом, історія стара як світ.

Дмитро Славський