Що не поділили радянські чукчі і американські ескімоси в 1947 році і як мало не роздули конфлікт між СРСР і США

Більшість вчених-антропологів сходяться на тому, що мешканці Півночі ескімоси і чукчі відносяться до однієї і тієї ж раси – так званої арктичної. Ті ж, хто дотримується іншої думки, не можуть не погодитися з тим, що за довгу історію північних народів відбулося настільки тісне взаємопроникнення етносів, що вони стали фактично родичами. І все ж, незважаючи на настільки близькі зв’язки, корінне населення радянської Чукотки і американської Аляски постійно враждовало, що одного разу ледь не призвело до масштабного конфлікту між США і СРСР.

Як в XX столітті складалися відносини чукчів і ескімосів – корінних народностей Арктики, які волею долі опинилися по різні боки держкордону

Аж до Великої Вітчизняної війни чукчі та ескімоси безперешкодно спілкувалися один з одним, не беручи до уваги наявність державного кордону./Фото: suharewa.ru

Чукчі – невеликий народ, що називають себе «справжніми людьми», – здавна відрізнялися войовничістю. У напружених відносинах вони були не тільки зі своїми сусідами – коряками, якутами і эвенками, але і з тими, що жили по іншу сторону Берингової протоки ескімосами. Ворожнеча між чукчами і ескімосами була цілком обґрунтованою, враховуючи їх конкуренцію за такі цінні продукти, як китовий жир, моржовая кістка, моржів м’ясо. Крім того, здійснюючи набіги на американську територію, чукчі гнали алеутських жінок і дітей, перетворюючи їх у наложниць і рабів.

Зрозуміло, у взаєминах цих народів були не тільки конфлікти. Невелику відстань (близько 90 км) дозволяло людям легко проходити на бік сусідньої держави і спілкуватися, незважаючи на функціонування прикордонних служб. Ця традиція продовжилася і після встановлення в Росії радянської влади. В той час жителям Чукотки було чому позаздрити: рівень життя закордонних сусідів був набагато вище їх особистого. А це не сприяло зміцненню дружби. Набіги на ці поселення тривали. Трофеями ставали зброю, одяг, домашнє начиння.

Як американці стали зміцнювати свої позиції на Алясці

Відвідуючи друзів і родичів на Алясці, чукчі могли наочно бачити переваги капіталістичного ладу перед соціалістичним./Фото: indiansworld.org

У часи Другої світової війни Сполучені Штати відчули серйозну небезпеку, витікаючу від мілітаристської Японії. По відомостях розвідки, японці мали точними картографічними даними про берегової лінії Аляски, розташуванням населених пунктів та кількості їх жителів. Серйозний удар Країна висхідного сонця завдала по островам Алеутського архіпелагу навесні 1942 року. Після цього було прийнято рішення про створення Територіальної Гвардії – військових з’єднань з місцевого населення, які можна було б залучати до охорони берегів Аляски.

По закінченні війни це підрозділ, яке налічувало понад 2,5 тисяч індіанців, алеутів та ескімосів було розпущено. Але тільки формально: тривало військове навчання аборигенів та їх ідеологічна обробка, настроює ескімосів на те, що їх головний ворог – Поради, а війна з жителями Чукотки неминуча. Для зміцнення своїх позицій на Північному узбережжі Тихого океану США використовували бази та аеродроми, створені під час Другої світової, проводили маневри та випробування зброї і техніки в умовах низьких температур.

Як Сталін відреагував на чукотсько-ескімоські конфлікти і мілітаризацію Аляски

За указом Сталіна на Чукотці була розміщена 114-я Десантна армія спеціального призначення під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-лейтенанта Миколи Олешева./Фото: s16.stc.all.kpcdn.net

До осені 1945-го не залишилося сумнівів у тому, що на північному сході країни зріє нова військова загроза – США. Про агресивних настроях Штатів свідчило багато: американські кораблі в територіальних водах СРСР, літаки-розвідники, часті військові огляди і навчання на Алясці. Розуміючи, що уряд США може використовувати найменший чукотсько-ескімоський конфлікт для введення в дію регулярних армійських частин, Сталін доручив військовому командуванню розробку можливих відповідних операцій, у тому числі і десант на Аляску.

Реалізація стратегічного плану почалася з перебазування на Чукотку 132-го полку дальньої авіації, покликаного здійснювати прикриття десанту. А безпосереднє вторгнення на територію ворога доручалося 14-ї десантної армії, командування якої взяв досвідчений полководець генерал-лейтенант Микола Олешів, який перебував на військовій службі з 1918-го, пройшов Велику Вітчизняну і відзначився в радянсько-японської війни 1945-го. Завдання формування була гранично чіткою: у разі агресії США форсувати Берингову протоку (марш-кидком взимку або на судах влітку), зайняти плацдарм на узбережжі Аляски і завдати у відповідь удар. А дехто з вищих державних діячів загорівся ідеєю відновлення так званої історичної справедливості – повернення півострова до складу Росії.

Необхідних для зведення стаціонарного опалювального житла будматеріалів довелося чекати більше року. А до того бійці мужньо переносили заметілі і 40-50-градусні морози в звичайних армійських наметах. Марш-кидок на Аляску так і не відбувся. Протягом всього терміну дислокації на Чукотці армія Олешева виконувала оборонні завдання по захисту бухт узбережжя від ймовірних американських десантів.

Як радянські чукчі атакували ескімосів в 1947 році і ледь не спровокували конфлікт між СРСР і США

Олешів Микола Миколайович у червні 1948 року призначений на посаду командувача 14-ю армією (Далекосхідний військовий округ), яка розташовувалася на Чукотському півострові./Фото: yarwiki.ru

Незважаючи на присутність на кожній із сторін регулярних військових формувань, корінні жителі Чукотки і Аляски не припиняли ворожих дій по відношенню один до одного. Останнім збройне зіткнення цих північних народів відбулося в районі Берингової протоки в 1947-м. Історики не можуть назвати цю баталію війною, так як офіційно в ній не брала жодна з супердержав – між собою «з’ясовували стосунки» радянські чукчі та ескімоси з Аляски.

Ініціювали військовий інцидент жителі Чукотки, направивши на американський берег кілька озброєних десантних груп. Ескімоси не залишилися в боргу. Сухопутні сутички перемежовувалися з водними в Беринговому протоці. Ні американський, ні радянський уряд відкрито у конфлікт не втручалися, однак зброя кожна воююча сторона отримувала хоч і таємно, але регулярно. Спохватилися глави держав тільки після того, як кількість загиблих стало обчислюватися сотнями і локальний на перший погляд конфлікт загрожував перерости в міжнародний. Воєнні дії припинилися, але не залишилися без наслідків: в 1948 році межа була закрита, візити алеутів на Чукотку заборонені (виняток становили тільки найближчі родичі, внесені в спеціальні списки). Так тривало до кінця періоду перебудови, коли в 1989-му взаємодія Чукотки і Аляски відновилося.

А адже в свій час чукчі майже перемогли російську імперію, зруйнувавши Анадир.