Восени 1933-го в московському парку ім. Горького з’явилося незвичайне спорудження. Зменшена копія аэропоезда (швидкісний монорейка) в тому ж році була запатентована радянським механіком Севастіаном Вальднером. Монорейка довжиною 2,5 метра, що приводиться в рух електродвигунами, ковзав зі швидкістю понад 100 км/год по кільцевій естакаді з радіусом 36 м. Таку швидкість не розвивали навіть літаки того часу. На момент розробки цей проект не мав аналогів у світі.
Ефективна радянська інженерія і перші надшвидкісні апарати
Севастян Вальднер за освітою був скрипалем./Фото: tsarselo.ru
У 20-30-ті роки винахідники всього світу трудилися над створенням нових видів транспортних засобів. До цього підстьобував постійно зростаючий вантажопасажирський потік, що вимагає збільшення корисного навантаження та вдосконалення швидкісних показників. Інженери-механіки розробляли швидкісні залізничні апарати з авіадвигунами (т. зв. аэровагоны), а також робилися спроби спроектувати монорельсовий транспорт. Найшвидшим ж/д транспортом були аэровагоны. Так званий аэровагон Абаковского на початку 20-х років розганявся до 140 км/год. Більш досконалим проектом став аэропоезд, заснований на аналогічній аэровагонной силовій установці. У 1933-му радянськими конструкторами був побудований прототип принципово нового транспортного засобу, в основі якого використовувалися одночасно як монорельс, так і авіадвигуни.
Захоплення механікою і унікальна мотодрезину
Бронедрезина типу «Матваль»./Фото: img-fotki.yandex.ru
У 1915 році Севастьяна Вальднера, сина обрусілого французького дворянина, призвали в армію, де він освоїв автомобільну техніку та принципи її техобслуговування. Проявляючи непідробний інтерес до механізмів, що він вже тоді виношував у голові всілякі технічні розробки. Через кілька років Вальднер брав участь у створенні швидкісний мотодрезини «Матваль» та деяких інших видів залізничної техніки. Його напарником у цій роботі став командир роти Mathisson (назва запатентованого механізму складалося їх перших складів прізвищ винахідників). Мотодрезину, зібрана із трофейних німецьких деталей, після Жовтневої революції використовувалася на фронтах Громадянської війни.
У 1919 році облицьована бронею дрезина важкого типу зі швидкістю до 90 км/год за 9 з половиною годин пройшла шлях з Москви до Петербурга. Інформація про це стрімкому кидку дійшла до Фелікса Дзержинського, і вже до кінця 1919 року з його подачі в РРФСР заснували «Матвальбюро». Відтепер бронедрезины з навченими екіпажами не лише воювали, а й використовувалися розвідниками, охороною залізниці. У цьому проекті відзначився навіть Ленін, за дорученням якого Вальднер після смерті Матиссона зайнявся конструюванням нового типу дрезини. Машини його авторства успішно використовувалися на Закавказької залізниці, долаючи серйозні перевали з гідною швидкістю. До моменту списання мотодрезин кожна з них мала не менше 2500 км пробігу, і остаточно вилучені з використання вони були лише в 1938 році. А одна протрималася в строю навчальних підрозділів НКВС аж до 1942-го.
«Бюро аэропоезда» та модель майбутньої машини
Вагон аэропоезда Вальднера./Фото: i0.wp.com
Після вивчення результатів випробувань першої моделі аэропоезда винахід Вальднера визнали особливо важливим. Для подальших розробок нового транспорту було створено «Бюро аэропоезда Вальднера», яке очолив сам винахідник. Високошвидкісне рух передбачало особливі вимоги до аеродинамічним показниками, тому до проекту залучили фахівців Центрального аерогідродинамічного інституту. Вони і сформували зовнішній корпус апарату. Пасажири аэропоезда і перевозяться вантажі повинні були розміщуватися в 2-х витягнутих обтічних гондолах, сполучених кількома перемичками у верхній межі корпусу. Подібна конструкція забезпечувала машині високу надійність і стійкість при різних режимах руху. Планувалося, що аэропоезд довжиною 63 м буде вмішати близько 300 пасажирів, а його швидкість зможе досягати 250-300 км/год. Для малозавантажених залізничних напрямків був розроблений усічений склад на 80 місць.
В ході розробок у світ вийшла публікація в «Наші досягнення», де повідомлялося, що аэропоезд Вальднера незабаром істотно скоротить час пасажирів на поїздки. Вказувалося, що шлях в Тулу з Москви буде займати не більше 50 хвилин, а поїздка з Москви в Ленінград складе трохи більше трьох годин. Крім того, навіть часткове перенесення пасажирських перевезень на нові лінії аэропоездов дозволить вивільнити традиційні залізні дороги для пересування товарних складів.
Зарубіжна слава радянської інженерії і різке згортання проекту
Проект аэропоезда./Фото: topwar.ru
Проект забезпечувався від А до Я. Була побудована спеціальна випробувальна траса, кілька естакад, монорейка в повну величину, а також експериментальні моделі видозмінених аэропоездов. У 1934-му почалася підготовка до будівництва фундаментальної монорельсової лінії довжиною в півтисячі кілометрів, що з’єднує міста Туркменської РСР. Розглядалася і майбутнє будівництво інших монорейкових ліній по території Радянського Союзу. У цьому ж році журнал Popular Science надрукував об’ємну статтю про поїзді Вальднера. Цей проект прогримів на весь світ, супроводжуючись регулярним увагою з боку іноземних колег радянських інженерів. Була навіть інформація, що буде побудований аэропоезд з реактивним двигуном.
Але в 1936 році різко зупинилися всі без винятку роботи. Сотні креслень і всю проектну документацію відправили в архів. Справжня причина події офіційно не озвучувалася. Прийнято було вважати, що проект згубило розвиток авіаперевезень, що випало на той період. Авіація лідирувала по багатьом характеристикам. Після згортання проекту аэропоезда Севастян Вальднер зі своїми колегами переключилися на розробку альтернативних видів залізничних машин, а також проектували різні вузлові агрегати для наявної техніки. На деякий час тема монорейкових машин і аэровагонов була повністю забута, але вже через кілька десятиліть розробники повернуться до неї знову.
А міністр Вітте запам’ятався саме цими інноваціями.
Thanks!
Our editors are notified.