Для чого світу потрібна Росія?

У світі сьогодні є тільки три проекти глобального майбутнього

Частина 1. Росія на світовій мапі

Безперечний факт, він же історичний феномен: у світі є саме велику по території державу з найбільшим населенням, а за питомою щільністю жителів на 1 км2 так і взагалі знаходиться на одному з останніх місць. Тобто, в той час як деякі регіони буквально на межі перенаселеності і періодичної боротьби за життєвий простір, величезна територія Землі фактично пустує і віддана на відкуп російським.

Відразу обмовлюся: абсолютно усвідомлено написав «російським», так як, незважаючи на найбільше етнічне різноманіття, в тому числі з значними релігійними і культурними відмінностями, вважаю всіх громадян РФ росіянами з двох причин:

– всі народи Росії російськомовні, що вкрай важливо і є основою для кінцевого висновку;

– вже багаторазово показано і доведено: переважна більшість громадян РФ за кордоном називають себе росіянами, незалежно від національності. Також як і практично завжди всіх громадян Росії за кордоном називають росіянами.

Так от, а тепер давайте подивимося вже на всю Землю «з висоти польоту птахи» (Лев Гумільов) і спробуємо описати побачене дещо абстрактно.

Що ж ми бачимо? А ми бачимо безліч кордонів, що розділяють іноді мікроскопічні державні утворення з населенням одного багатоквартирного московського будинку. Піднявшись (або опустившись) ще вище (або нижче), аж до минулих історичних епох, ми розуміємо, що, як мінімум, за минуле століття кількість кордонів різко збільшилася через те, що народи Землі раптом почали не просто усвідомлювати свою національну приналежність, але й окреслювати її новими кордонами.

За 20-го століття кількість країн збільшилася з 82 до 261 (включаючи невизнані), що говорить про вибуховий процесі атомізації і фрагментації, спрямований не на зближення, а на поділ людей. Така головна політична складова світових процесів, що триває і в 21 столітті, приймаючи часто криваві і жорстокі форми.

Одночасно, приблизно в цей же період, світ почав стрімко і багато в чому насильно уніфікувати, глобализируясь через економіку, прагнучи стерти відмінності між людьми і долаючи кордони між країнами і регіонами.

З’явилися поняття «світова економіка», «світова торгівля», «світовий ВВП», «глобальне виробництво», «світовий поділ праці», «світове споживання», «світова валюта». Навіть «світова еліта» і «світовий уряд», хоча останні циркулюють більше в конспірологічних ключі (але від цього не перестають залишатися реальною метою).

І навіть якщо під світовим урядом вважати нечисленні транснаціональні корпорації (ТНК), суті справи це не змінює: їх завдання вийти за рамки держави альма-матер і через економіко-фінансові інструменти максимально підпорядкувати собі весь світ, зробивши всіх споживачами своїх уніфікованих товарів і послуг.

Тобто, в наявності, на першому етапі, два зовні різноспрямовані процеси, які, насправді, спочатку внутрішньо єдині, так як політична фрагментація є в руках економічних глобалістів банальним і давно відомим інструментом «розділяй і володарюй».

Ні погано, ні добре: вже зараз в будь-якому кінці Землі можна сильно не забивати голову «винаходом велосипеда», а просто купити будь завод і робити те, що тобі хочеться. Втім, можна навіть цим не морочитися і взагалі нічого не робити самому, а купувати все у інших. Був би валюти, наприклад, від туризму, і всі товари тебе знайдуть самі. Дуже і дуже багато хто так і роблять, і при цьому непогано себе почувають.

Звичайно, і фрагментація, глобалізація, працюючи на одну мету (нагадаю: фрагментація — це інструмент), знаходяться, судячи з усього, в середині шляху і один Бог знає, куди вони приведуть людство ще через сотню років. У всякому разі, на мій погляд, якщо процес не приборкати, нічого хорошого нас не чекає, так як, повертаючись до цілей та інструментів, що це, як не крути, все-таки різноспрямовані процеси з глибокими внутрішніми протиріччями, які на наших очах починають наростати вже спонтанно.

Тобто, зазначена «середина шляху» є не що інше, як другий етап, коли накопичені протиріччя традиційно набувають відцентровий характер і коли-то вибраний сценарій глобалізації починає тріщати по швах, входячи в свій заключний третій етап — згасання, в процесі якого, як правило, відбувається зародження принципово нового процесу.

Сказане, однак, не є похорон глобалізації взагалі, а лише тією її форми, яка має місце зараз. До цього можна додати наступне: фрагментація, яка супроводжувала процес, призвела до загибелі практично всіх імперій, а також до розділу багатьох інших країн, які імперіями не були зовсім. В цьому ж ряду і розвал Радянського Союзу — у чому неминучий і закономірний процес.

Тут слід подивитися правді в очі: СРСР розвалився не тільки через зраду частини еліти, але і з-за того, що в основу було поставлено і абсолютизований знівечений фундамент у вигляді жорсткої ідеології з вертикально-інтегрованою однопартійною системою, яка не мала сильної опозиції.

70 років вистачило, щоб система стрімко розвинулася (1 етап), накопичила протиріччя, що увійшли в гостру стадію (2 етап) і навіть не згасла, а звалилася (3 етап), так як паралельно вже щосили бушувала» глобалізація, мала гострий інтерес роздрібнити не тільки Союз, але і фрагментувати всю Росію, яка до кінця 20 століття і фактично була на межі розвалу на кілька частин.

Чому ж вийшло з СРСР і не вийшло з Росією?

Справа в тому, що як тільки ослабла центральна влада, тут же піднялися хвилі моторошного околичного націоналізму, зупинені тільки росіянами в межах сучасної Росії. Також пішло вибуховий відновлення храмів і традиційних релігійних служб, довгий час мешкали фактично в підпіллі.

Втім, крім цього, були проблеми структурного, системного характеру, вирішити які можна було косметичними заходами. Таким чином, пройшовши три етапи, радянський проект закономірно поступився місцем новому процесу, в якому не було місця ні великої Росії, ні багатьом іншим багатонаціональним державам, до чого все йшло до кінця 20-го — початку 21-го століть.

Однак Росія, незважаючи на жорстокий тиск, вистояла, бо мала стрижень не тільки зберегтися, але й не дозволити розв’язати братовбивчу війну на всій території Союзу (про причини цього феномену буде сказано в самому кінці Частини 2).

Безглуздо абсолютизувати роль особистості і персоніфікувати процеси, також як і повністю відкидати ролі конкретних персоналій. Все має місце бути. Головне інше: і проблеми поточного сценарію глобалізації, взагалі, та проблеми світової економіки, зокрема, проблеми лідерства США і проблеми американо-китайських відносин, також як і російсько-американських, і минулі проблеми СРСР, а також поточні проблеми сучасної Росії — це всі системні, структурні суперечливі процеси, в яких неодмінною умовою виступало насильство, що і згубило, і неминуче губить всі починання, якими б добрими вони не виглядали.

У світі багато хто розуміє сказане (дуже багато), але з усіх розуміючих, на сьогоднішній день, є лише три людини, розуміння яких реально важливо для майбутнього цивілізації: це лідери Китаю, США і Росії.

Тільки ці три сили беруть участь зараз у демонтажі поточного сценарію глобалізації і у формуванні нового проекту. І чим більш штучним буде новий проект, який спирається на вигадані насильницькі конструкції, нехай навіть фундаментально і докладно науково-опрацьовані, тим більш короткочасним, особливо з урахуванням прискорення подій, він буде і, можливо, сильно руйнівним буде його швидкий демонтаж. Отже, завдання полягає в тому, щоб розпізнати ті проекти, які пропонують світу ці три зазначені сили.

Тому спустимося, нарешті, «з висоти польоту птахи» на грішну землю і продовжимо в наступному розділі.

Дубровський Олександр