Невидима війна Вашингтона і Москви за енергетичні ринки Європи
Як відомо, не так давно Тегеран повідомив Німеччину, Британію, Францію, Росію і Китай про те, що більше не має наміру дотримуватися договір СВПД, гарантами якого вони є. За словами Ірану, причиною цьому послужило кардинальна зміна ситуації, особливо з урахуванням того, що пункти Спільного всеосяжного плану дій, спочатку укладалися при абсолютно інших умовах.
Зокрема, за відмову від ядерної програми Тегерану було обіцяно повне зняття євро-американських санкцій, а для гарантії — пряма участь в угоді США. Проте рік тому Білий дім в односторонньому порядку вийшов з угоди, «відкликав» всі дані обіцянки, а потім і зовсім запровадив пакет санкцій. Єдиною причиною чому Іран не розірвав угоду, стало те, що ЄС пообіцяв створити власний механізм, для обходу введених Америкою обмежень.
Нинішні кроки Ірану поки що не порушують ядерну угоду, а лише підштовхують до виконання обіцянок з боку ЄС. І тільки потім, після даних Європі 60 днів, Ісламська Республіка дійсно збирається покинути межі договору.
Враховуючи причини сформованого положення стає очевидно, що реакцію Ірану спровокували кроки США. Адже саме в результаті виходу Америки з угоди, а також введених антиіранських заходів, вартість іранської валюти впала до рекордного мінімуму. Інфляція зросла в чотири рази, а тиск опозиції всередині країни зросла. Лише після цього Іран став замислюватися про активних діях, але в той момент до реальних кроків не приступив.
Бачачи, що масла, подлитого у вогонь явно недостатньо, Вашингтон 2 травня вирішив вбити у відносини ще один клин. Штатами був повністю заборонений імпорт іранської нафти і запущено обговорення методів щодо покарання тих, хто планує продовжувати її закупівлі.
Коли ж глава дипломатії ЄС заявила, що після 7 травня планується зустріч з іранською стороною, де, нарешті, почнеться впровадження антисанкционного механізму, в ЄС негайно вирушив великоваговий американський «десант» — політики, дипломати, а також колишній директор ЦРУ і нинішній держсекретар Майк Помпео.
Для допомоги одному з головних «яструбів» Вашингтона Дональд Трамп оголосив ще одне розширення санкцій. На цей раз, 8 травня в санкції включили іранську сталь, алюміній, залізо і мідь. У результаті зустріч у Брюсселі нічим не закінчилася, а представники Ірану поїхали ні з чим. Лише після цього країна вирішила вдатися до жорсткої відповіді.
Як з’ясувалося, саме цього і домагався Вашингтон. Ледь тільки Іран заявив про 60-ти денному «ультиматум», як всі світові ЗМІ в один голос звинуватили цю країну в зриві «ядерної» угоди. Білий дім надіслав в регіон авіаносне ударне угруповання, а крайнім з усіх питань виявився Тегеран. Що, важко було владі Ірану передбачити?
По суті, ключовою проблемою нинішньої ситуації став не сам Вашингтон, а повне геополітичне безсилля старій частині Європи. Адже, хоча лідери ЄС і прокоментували демарш США словами про необхідність «взяти долю Європи в руки Європи», за рік з тих пір, рівним рахунком нічого не сталося. Навпаки, європейські корпорації, залякані обіцянками США ввести особисті санкції і самі не раді впровадження INSTEX — того самого антисанкционного механізму.
У підсумку, Брюссель, з одного боку, не приєднався до антииранским обмеженням, а з іншого, так і не запустив систему для боротьби з санкціями. Бачачи це, Вашингтон цілеспрямовано продовжує заганяти Тегеран в таке положення, при якому умови для зняття санкцій стають і зовсім нездійсненними. Мало того, що вони описані в максимально розмитій формі, а значить виконати їх просто не можна, так ще й дестабілізація внутрішнього становища в країні з-за них наростає.
Населення Ірану, на відміну від громадян Північної Кореї звикло жити сито, а неоднорідний етнічний склад лише посилює проблему. Справа в тому, що безпосередньо персів у складі населення Ірану налічується менше 40%, інші ж народи — це суміш з азербайджанців (не менше 25-30%), курдів, вірменів, туркменів, белуджі, арабів і навіть євреїв.
Саме ж іранське суспільство, хоча і перебуває під духовним керівництвом аятол, досить строкато у своїх політичних і громадянських поглядах. Крім того, в Ірані існує багатопартійна політична система, досить демократичні вибори і, що особливо примітно — сильна прозахідна опозиція. Остання якраз і вимагає від влади піти на будь-які поступки для зняття санкцій, хоча чудово розуміє, що умови спеціально створені так, щоб навіть бажаючи цього іранське керівництво не змогло знайти відповідних рішень.
В результаті під акомпанемент світової преси з зовнішньої сторони і підривну діяльність п’ятої колони з внутрішньої, Вашингтон сподівається змусити Іран піти на потрібні йому радикальні вчинки. А потім використовувати ці іранські кроки для ескалації регіональної обстановки.
Не випадково на початку травня Трамп пояснив чергове розширення санкцій тим, що Іран, нібито «все ще кардинально змінив свою поведінку». А Майк Помпео днями додав, що Вашингтон буде і далі чинити тиск на Тегеран, якщо тільки Іран «не стане нормальною державою». Зрозуміло, при такій «конкретику» умов, ніякого іншого виходу для Ірану крім твердих кроків — ні.
А щоб зробити положення Тегерана остаточно безвихідним, США пред’явили країні одразу 12 нездійсненних вимог. Починаючи від припинення недоведених розробок ядерної зброї і підтримки тероризму, та до вимог «не брати участь у конфліктах в регіоні» та «припинити кібератаки проти США».
Мало того, що згоду Ірану на будь-який з цих вимог означає фактичне визнання звинувачень, так ще й сфабрикувати будь-який з них не складає труднощів. Звідси стає очевидно, що Вашингтон навмисно веде справу до ескалації конфлікту і залишається лише одне питання — для чого?
Розклад в глобальній політиці
Сучасна нафтогазова транспортна система — це в першу чергу трубопроводи і танкерний флот. Їх наявність і доступність в регіоні впливає не тільки на саму видобуток, але й на ситуацію на ринках збуту. В аспекті битви за Європу вибір а енергії став важливим моментом вже давно, а тепер і зовсім є ключовим питанням значущості. На перший погляд, Іран не грає в цьому аспекті значну роль, однак насправді все інакше.
Справа в тому, що Росія поставляє в ЄС близько 40% енергетичного палива і будує нові трубопроводи. США ж, у свою чергу, відкрито закликають Європу будувати більше терміналів для прийому їх сланцевого газу, вимагаючи відмовитися від імпорту з Москви. На ринку трубопровідних поставок Росії немає альтернативи, а ось конкуренцію в танкерном експорті США цілком можуть скоротити.
Щоб відстояти вигідні для флагманів ЄС російські енергетичні проекти стара Європа вже пішла на компроміс. У результаті В першому кварталі 2019 року європейський імпорт СПГ зріс більш ніж у два рази, однак замість задобрювання апетити Америки лише зросли.
Вашингтон прекрасно розуміє, що в найближчі роки відбудеться різкий обвал виробництва палива на території самого ЄС, а на тлі зростання попиту це буде означати появу величезного енергетичного ринку. За офіційними прогнозами, вже до 2025 року 28 країн Європи почнуть шукати додатковий імпорт, рівний третини від очікуваного обсягу споживання, а отже якщо все залишити як є, левову його частку роздобуде Росія.
Зірвати проекти Північного і Турецького потоків Вашингтону не вдалося, СПГ-потужності Москви також стають не тільки більш дешевими, але і масштабними, а значить і якщо є ще шанс захопити енергетичні ринки ЄС, то вікно можливостей стрімко закривається. До введення в дію російських енергетичних проектів залишилося менше року, після цього шантаж Європи втратить ключовий аспект.
Але що, якщо ЄС виявиться без дешевої енергії вже сьогодні? Якщо головний постачальник нафти і газу — Перська затока, не зможе доставляти свою енергію європейським споживачам? Адже російських трубопроводів поки ще немає, «Північного потоку-1» — явно недостатньо, СПГ-потужностей у Москви на даний момент теж поки недостатньо, а український маршрут не складно перекрити диверсією.
Чи можна зараз домогтися ситуації, при якій американський газ все ж зможе добитися витіснення хоча б одного з конкурентів? Теоретично — так. Для цього необхідно лише поставити Іран в таке положення, при якому він втілить в реальність давно озвучений план — про загрозу блокування Ормузської протоки.
Ормузька протока — це головна «енергетична» артерія, яка проводить через себе третину світових поставок зрідженого природного газу і нафти. І невипадково за кілька днів до поточного загострення саме в цьому районі два саудівських нафтових танкера зазнали значних збитків. Чи Могла це бути типова для Заходу операція під чужим прапором? Пробний крок покликаний повторити сценарій для майбутніх аналогічних провокацій, які у світі відбувалися вже не раз.
Недавнє напад не призвело до розливу нафти, проте два судна були суттєво пошкоджені. Якщо ж у перешийку Ормузької протоки не просто пошкодити, а затопити ряд танкерів, то на тлі нинішнього загострення політичної ситуації у всьому легко можна буде звинуватити Іран.
Виникла «необхідність» для військового врегулювання подарує США привід для блокування протоки. А вже відправлена в регіон АУГ, дає необхідні оперативні можливості. Тим більше що саме вузьке місце артерії становить ширину 54 кілометри, а танкери і зовсім йдуть по двох транспортним каналах шириною близько 2,5 кілометра кожен.
Європа і Китай, які отримують левову частку необхідних енергоносіїв за даним напрямом, опиняться в складній ситуації. «Турецький потік» з відгалуженням в ЄС буде не добудований, над «Північним потоком-2» йдуть роботи, а труба через Україну і зовсім може бути перекрита в будь-який момент. Як наслідок Європа буде змушена перейти на внутрішні запаси і, хоча, сховища зараз повні, всіх проблем це не вирішує.
Справа в тому, що енергія — базис для собівартості будь-якого товару. Її ціна закладається в кожний виготовлений екземпляр. Головним енергоносієм в Європі як і раніше є нафта і газ, і, якщо в їх постачання почнуться перебої — ціна почне очікувано рости.
Ціна на паливо збільшить ціну на європейські товари, що як наслідок дозволить конкурентам в особі підтримуваних державою американських корпорацій витіснити європейських виробників з цільових ринків. Бізнес почне чинити тиск на керівництво країн Європейського Союзу з вимогою негайно вирішити питання. І саме в цей момент на сцену вийдуть США з надзвичайно вигідним пропозицією.
Зважаючи на зростання цін американський скраплений газ виявиться не набагато дорожче трубопровідного, причому купуючи його можна буде не боятися санкцій, тим, більше, що головний противник угоди — європейський бізнес – втратить свій головний аргумент.
Бонусом такої схеми є те, що найбільше від ситуації постраждає економіка Китаю, чия експортна складова все ще будується переважно на дешевих товарах. Аналогічно і іранські сили, що підтримують Росію в Сирії, можуть стати мішенню для західної та ізраїльської авіації, а це через розгортання російських комплексів ППО внесе хаос ще й на цю територію.
Все, що залишається зробити для такого результату — це руками Ірану або діями спецслужб перекрити на час перешийок Ормузської протоки. І операція з підготовки потрібного громадської думки вже йде. Ситуація може нагнітатися аж до літа, але в цілому вікном можливостей можна вважати весь 2019 рік.
Звичайно, у Ірану як регіональної держави можуть виникнути в цьому пасьянсі серйозні проблеми. Але він знає, куди звернутися для їх вирішення. Не випадково, Володимир Путін в одному з своїх заяв зазначив, що Росія – не пожежна команда, щоб гасити конфлікти за всіх. Тим не менше, з урахуванням теплих і добросусідських відносин між нашими країнами, вчасно зроблені ініціативи Ірану можуть бути прийняті до розгляду в Москві. Інакше може бути пізно.
Thanks!
Our editors are notified.