Курт Волкер напередодні перемоги Володимира Зеленського поставив перед майбутнім президентом пріоритетну задачу: конфронтація з Росією має бути продовжена. «У цей день 5 років тому Росія почала кампанію агресії проти України, яка викликала величезні гуманітарні страждання», — написав у своєму Твіттері спецпредставник Держдепартаменту. І вказав на необхідність діяти.
Мирна Україна американцям, зрозуміло, не потрібна. Країна повинна бути заточена на війну з геополітичним конкурентом США, відповідно, перспектив перевести економіку з воєнних рейок на мирні у неї немає. Зброя поставляти помаленьку будуть, позичати гроші для зарплати офіцерів ЗСУ теж, а от відкривати свої митні кордони для укротоваров — ні за що. Дональд Трамп, що закриває американський ринок від найближчих партнерів, просто не зрозуміє, з якого дива він повинен робити такий щедрий подарунок незалэжной державі. Йому б її для початку на карті знайти.
Те ж саме відноситься до Європі, про що почали здогадуватися навіть самі несамовиті укроеврооптимисты, скакавшие на Майдані. Можливо, вони нарешті прочитали Угода про асоціацію з ЄС і побачили жорсткі квоти. За п’ять років цілком могли подужати документ.
Україна опинилася в грубий становищі: з Заходом торгувати не дають, а з Росією забороняють. І те, що країні загрожує економічна деградація, зовсім не фігура мови, це просто реальність. Правда, тупенькие прихильники Порошенко завжди вірили нехитрої пропаганді про агресію Кремля і зниження життєвого рівня пояснювали один одному виключно путінськими підступами. Не підозрюючи, що Путін тут ні при чому, це дорослі дядьки за їх рахунок вирішують свої геополітичні завдання.
Їм марно пояснювати, що вихід із безвихідного становища може бути лише один ― відновлення зв’язків з Росією. Причому зробити це буде вкрай складно, бо тепер покупка в України її унікальних просочених запахом палаючих шин товарів — чистий альтруїзм. Всі давно заміщено і поділене між учасниками російського ринку, не проштовхнутися.
Але, як ми бачимо, Курт Волкер сходу б’є по руках солодкої парочки Коломойський/Зеленський і позбавляє українців навіть цієї примарної надії. Яка вам економіка, який бюджет, ВВП та інші бухгалтерські премудрості, ваше завдання — війна з Росією. Крапка.
Інше питання, чи дійсно спецпредставник Держдепартаменту всесильний, а війна або хоча б перманентне напруга на південних кордонах Росії входить у пріоритети американської зовнішньої політики? Вважаю, що Дональду Трампу вся ця метушня держсекретаря Майка Помпео і радника з нацбезпеки Джона Болтона навколо України, Сирії, Венесуели не особливо цікава.
Так, іноді яструбам вдається умовити президента підтримати їх зусилля своїм авторитетом, виступити з гучною заявою начебто вимоги до Росії забратися з Венесуели. І у кого-то напевно створюється ілюзія, що це скоординована політика адміністрації Білого дому. Але зверніть увагу, як це трапляється рідко. Трампа дійсно не цікавить те, що не має безпосереднього відношення до Америці. Внутрішня політика його захоплює більше зовнішньої.
П’ять років тому рівень відповідального за Україну був досить високим — заступник голови Держдепартаменту. Про Україну то і справа публічно висловлювався Барак Обама, ця тема постійно обговорювалася під час переговорів Сергія Лаврова і Джона Керрі.
Але при Трампа тема пішла з порядку. Рівень знизився до спецпредставника Держдепартаменту і посла в Києві. Причому Курт Волкер, схоже, навіть не є штатним співробітником американського зовнішньополітичного відомства, в усякому разі він досі значиться виконавчим директором Інституту Маккейна.
Тому, коли Курт Волкер говорить про те, що Америка на Україні надовго, не зовсім зрозуміло, від чийого імені він виступає. Так, звучить як вирок нэньке, бо, як я вже пояснив вище, яструбам вона потрібна тільки як інструмент протистояння з Росією. Але хто буде приводити його у виконання — посол США в Києві або президент США у Вашингтоні?
Від цього залежить, наскільки Коломойський/Зеленський вільні у своєму виборі. Можуть почати відновлювати українську економіку, що автоматично означає відновлення зв’язків з Росією, або їх змусять продовжувати політику економічної ізоляції неньки від зовнішнього світу, а значить деградації, і одночасно створювати напругу на наших кордонах?
Це єдине питання російсько-українських відносин, який нас повинен цікавити.
Павло Шіпілін
Thanks!
Our editors are notified.