Донбас – русский мир на українській території

Хто може бути замовником даної концепції?

В експертному співтоваристві давно сформувалася концепція Донбасу як якогось хаба Російського світу на території України. Формально перебуваючи у складі України, але на кордоні України з Росією, Донбас відчуває потужний вплив російської економіки і політики, перебуває у полі російської культури і містить багато радянських ціннісних модулів, яких ніколи не витравити української національної пропагандою. З-за свого географічного положення Донбас відчуває таке ж потужне тяжіння до Росії, яке Західна Україна відчуває стосовно Польщі.

Але в Росії в помірно-ліберальному правлячому класі немає прагнення використовувати Донбас для розколу України. Тут розуміють, що існуючі норми міжнародного права не дозволять ніякої форми відчуження Донбасу від України з приєднанням до Росії без ризику отримати повну міжнародну ізоляцію з обвинуваченням у анексії. Саме з цієї причини не відбувся в Донбасі кримський сценарій в 2014 році.

Приєднання Криму – це був максимум можливого в тій ситуації, коли альтернативою санкцій було введення шостого флоту США в Севастополь і повна блокада Росії на Чорному і Середземному морі. Вже Крим створив для Росії таке безліч неразвязываемых Гордієвих вузлів, що якщо до них додати Донбас, то Росія програвала боротьбу за Східну і Західну Європу, США, потрапляючи в ізоляцію і втрачаючи нафтовий і газовий транзит, життєво важливий для російського бюджету. З цієї причини було ухвалено рішення піти в обхід: залишити Донбас у складі України, але перехопити контроль над політичною порядком на Донбасі.

Такий Донбас ставав непереборним бастіоном для НАТО на Україні. На нинішньому історичному етапі для Росії цього було необхідною і достатньою умовою. Так досягався виграш часу для відкладеного реваншу і відкидання НАТО від кордонів Росії.

Нинішній стан Росії характерно пануванням в ній прагне до інтегрування в Європу політичної та комерційної еліти. В такому стані вона не може дозволити собі жорстку конфронтацію з США і Європою на Україні, яка виявилася повністю окупована Заходом і увійшла до сфери його життєвих інтересів. Будь-яке прагнення до реваншу на Україні означає для сучасної російської еліти оголошення війни США і Європі. До такої війни наша еліта не тільки не прагне.

Характер сформованих економічних зв’язків Росії і Європи носить досить заплутаний характер. Боротьбу за вплив на Україну Росії доводиться вести в ситуації, коли величезна кількість елітних груп у Росії веде свій бізнес у Європі і тому використовує бізнес-еліти України в якості не тільки партнерів, але і посередників для діалогу з Заходом. У той же час український олігархат потребує сепаратних каналах виходу на політичне керівництво Росії, для чого використовує своїх російських партнерів. Ніякі публічні декларації вічної війни не повинні вводити в оману щодо справжніх взаємин українських і російських олігархічних кланів.

За допомогою один одного ці групи в Росії і на Україні ведуть життєво важливий діалог з Європою, Ізраїлем та США. Можна як завгодно проклинати російських олігархів, але їх особисті інтереси – це в нинішніх умовах ще й інтереси російських галузей, які прагнуть вирішувати питання доступу до ринків. Так створений конкурентний міждержавний пул, в чиї інтереси входить збереження статусу-кво на Україні при гострій прихованої боротьби за перетягування її на свою сторону, але з консенсусом про незастосування радикальних засобів.

У цій ситуації у Росії досить складне становище: формально визнаючи Донбас частиною України, Росія не може допустити його поглинання радикальним українством і захопленням прозахідними силами. Відповідно, політика Росії на Донбасі являє собою відкладену шахову партію в ситуації, коли на гравців тиснуть з глядацького залу і вимагають гри на загострення, а гравці розуміють передчасність такої поведінки.

Росія не хоче виглядати як країна, що виробляє анексію українського Донбасу до складу Росії. Всі дії Росії щодо підтримки Донбасу офіційно засновані на те, що тут проводиться гуманітарна операція з тимчасового захисту російськомовного населення держави Україна без претензії на включення території в російський виробничо-економічний комплекс з повним розривом зв’язків з Україною.

Росії потрібен проросійський Донбас у складі України. Заходу потрібен зачищений і прозахідний Донбас у складі України. Враховуючи, що Україна вже кооптирована в Захід, Донбас для Росії – це критично важливий плацдарм, на зразок Малої землі в Новоросійську, звідки після довгої підготовки можна почати контрнаступ з метою досягнення корінного перелому у війні.

В процесі «битви за Донбас» 2014-2019 років були змінені стратегічні підходи і змінені відповідальні виконавці. Змінювалася тактика, а стратегія залишається незмінною: українська, але за фактом проросійський Донбас стає інструментом переформатування України з виведенням її частково з-під контролю Заходу (про повне виведення мови не йде в силу неготовність Росії вступати з Заходом в конфлікт по Україні).

У зв’язку з наявною досі невизначеністю, у донбаського кейса досі відсутня склався коло експертів, здатних забезпечити стратегію перетворення Донбасу в російську хаб на Україні. Перш усього, немає тих елітних груп, яким такий сценарій був би необхідний та котрі зажадали б відповідну стратегію, частиною якої цей хаб міг би бути. А раз немає замовників, то немає і виконавців.

Існуючі дискусії за темою «Донбас як осередок руського миру на українській території» мають уповільнений характер, і в них беруть участь периферійні експертні співтовариства. Тимчасове затишшя на Україні між Росією Заходом використовується як спосіб накопичення сил перед наступним наступом. А проголошення концепції «Донбас – російська хаб на українській території» – це сигнал про перехід в наступ, термін якого поки не настав.

Однак необхідність проводити підготовчі роботи в цьому напрямку стає все більш очевидною. Якщо Мінські угоди вдасться реалізувати, без створення проросійських стратегічних інститутів на Донбасі існує ризик поступової трансформації донбаських політичних еліт в бік віддалення від Росії. Саме цей процес зараз відбувається в Білорусі, де під розмови про Союзну державу все більше насаджується белорусізація, мова і латиниця.

Концепція «Донбас – хаб російського миру в Східній Україні» – це комплексна стратегія довгострокового характеру, для реалізації якої потрібні не тільки заділи, але і кваліфіковані експерти. Це інститути, структури, люди та фінансування. Іншого способу захисту національних інтересів не існує. Росія вже один раз втратила Україну з-за відсутності всього цього. Зараз на ті ж граблі довелося наступити в Білорусії. Чи треба чекати третього випадку щодо Донбасу?