29 років тому, 22 жовтня 1990 р. пішов з життя знаменитий радянський актор, який став справжнім символом свого покоління і зіркою №1 кіно 1950-х рр., – Микола Рибников. На екранах він виглядав привабливим серцеїдом, безжурним балагуром, простим і відкритим «своїм хлопцем», душею будь-якої компанії, а в житті був далекий від цього образу. Можливо, тому його кінокар’єра була дуже короткою, а глядачі забули про нього дуже швидко… І його передчасний догляд за 2 місяці до 60-річчя для широкої публіки залишився непоміченим.
Актор в молодості | Фото: kino-teatr.ru
Микола Рибников народився в 1930 р. у провінційному місті Борисоглібськ Воронезької області. Коли почалася війна, батько пішов на фронт, а мати разом з Миколою і його братом В’ячеславом переїхала в Сталінград до сестри. Невдовзі вони дізналися про загибель батька, а слідом за ним пішла з життя і мати. В 11 років Рибніков залишився сиротою. Одним з найбільш страшних спогадів його дитинства стала бомбардування Сталінграда в серпні 1942 р., коли він разом з іншими жителями намагався перетнути Волгу під час евакуації з палаючого міста. Місця в човні йому не дісталося, плавати він не вмів, і перепливати річку йому довелося, вчепившись в борт човна, під обстрілом німецьких штурмовиків. Лише дивом йому тоді вдалося вижити і врятуватися.
Кадр з фільму *Команда з нашої вулиці*, 1953 | Фото: kino-teatr.ru
Після закінчення боїв Рибніков повернувся в Сталінград. Його батьки мріяли про те, щоб син отримав «серйозну» професію і став лікарем. Тому після закінчення школи він вступив до медичного інституту, але ще з тих пір, як у дитинстві Микола вперше побував в театрі, його вабила сцена, і врешті-решт потяг до мистецтва перемогла. На 2-му курсі він забрав документи з інституту і поїхав із Сталінграда, де якийсь час перебував у допоміжному складі драмтеатру, в Москву. Там йому з першої спроби вдалося вступити до ВДІКУ.
Микола Рибников і Нонна Мордюкова у фільмі *Чужа рідня*, 1955 | Фото: kino-teatr.ru
Вже будучи студентом театрального вузу, Микола Рибников ледь не занапастив ще не почалася кінокар’єру. Тоді він міг не тільки позбутися майбутньої професії, але і нарватися на куди більш серйозні неприємності. А причиною стала любов Рибникова до розіграшів. Він любив пародіювати відомих людей і майстерно імітував голос диктора Юрія Левітана, сховавшись у шафі з мікрофоном від динаміка і змусити всіх повірити в те, що працює радіо. Одного разу, зібравши в своїй кімнаті в гуртожитку студентів, Рибников зачитав голосом Левітана урядову постанову про зниження роздрібних цін на продовольчі товари.
Микола Рибников у фільмі *Весна на Зарічній вулиці*, 1956 | Фото: rusplt.ru
Вже через кілька днів цю новину обговорювали у всій окрузі. Ніякого зниження насправді, зрозуміло, не планувалося. Але коли ця новина дійшла до компетентних органів, жартівників викрито і притягнуто до відповідальності. На щастя, слідчий зглянувся над студентами і не став заводити на них кримінальну справу за антирадянську пропаганду, але винуватців виключили з комсомолу, а Рибникова мали відрахувати з інституту. На щастя, керівництво курсу взяв його на поруки як одного з кращих студентів, і Рибніков залишився у вузі. Пізніше цю історію розповів свідок подій, режисер Петро Тодоровський, у своєму фільмі «Яка дивна гра». Щоправда, на екранах все завершилося трагічно – всіх учасників розіграшу розстріляли.
Кадр з фільму *Весна на Зарічній вулиці*, 1956 | Фото: kvitka-stepnay.livejournal.com
Закінчивши ВДІК в 1953 р., Микола Рибников був прийнятий в трупу Театру-студії кіноактора і почав зніматися в кіно. Спочатку йому діставалися епізодичні ролі, але вже через 3 роки він зіграв головну роль у фільмі «Весна на Зарічній вулиці», який приніс йому всесоюзну славу. Однак Рибников не був готовий до обрушилася на нього популярності. У житті він був людиною скромною, навіть трохи замкнутим, намагався уникати надмірної уваги до своєї персони і завжди вів себе дуже стримано.
Микола Рибников у фільмі *Висота*, 1957 | Фото: kino-teatr.ru
Спочатку керівництво кіностудії не хотіло стверджувати Миколи Рибникова на роль бригадира сталеварів Саші Савченко – на їхню думку, актор виглядав недостатньо могутнім і мужнім для цього образу. Але режисер Марлен Хуцієв наполіг на своєму, і Рибніков виявився настільки переконливий у цій ролі, що пізніше й інші режисери почали пропонувати йому подібні образи: бригадир монтажників у фільмі «Висота», будівельник у фільмі «Дівчина без адреси», бригадир лісорубів у фільмі «Дівчата». Це зіграло з актором злий жарт – він став заручником одного амплуа, простого робочого хлопця.
Кадр з фільму *Дівчата*, 1961 | Фото: kino-teatr.ru
У кіно наступних років роботяг на екранах змінили інтелігенти-шістдесятники, і в «бригадире» Рыбникове, до того моменту подорослішала і располневшем, режисери більше не бачили героя свого часу. Режисер Марлен Хуцієв говорив про нього: «Прикро, звичайно… Він був запрограмований на більше. Набагато більше. В кіно часто так буває, що починають експлуатувати якусь одну сторону таланту, а Коля був дуже талановитою людиною». Актриса Ірина Скобцева називала свого колегу і друга Рибникова «актором невикористаних можливостей». У реальному житті він був справжнім інтелігентом, чого не помічали в ньому режисери. Актор зібрав величезну бібліотеку, скуповуючи у всіх містах, де він бував на гастролях, рідкісні екземпляри в книжкових магазинах.
Микола Рибников у фільмі *Війна і мир*, 1965-1967 | Фото: kino-teatr.ru
Кадр з фільму *Люди, як ріки…*, 1968 | Фото: kino-teatr.ru
Товариський і розкутий «сорочка-хлопець», яким його звикли бачити на екранах, за кадром був зовсім іншою людиною. Він не вмів «вибивати» ролі, ходити по режисерам, домагатися нових робіт, плести інтриги. Рибніков ніколи не користувався своєю неймовірною популярністю в народі і за себе ні професії, ні в побуті, ні у кого не просив – просто вважав це нескромним. І в результаті опинився практично незатребуваним. В 1980-е рр. і режисери, і глядачі про нього остаточно забули.
Микола Рибников у фільмі *Тому що люблю*, 1974 | Фото: kino-teatr.ru
Кадр з фільму *Заборонена зона*, 1988 | Фото: kino-teatr.ru
Часи безробіття в кіно не зломили Рибникова. Йому було заради кого жити, адже сім’я завжди залишалася для нього на першому місці. В той час, як на екранах він виглядав ловеласом, без праці підкорював жіночі серця, а по всьому Союзу про нього мріяли мільйони жінок, актор усе життя залишався однолюбом і обожнював лише її одну – свою дружину, актрису Аллу Ларіонову.
Народний артист РРФСР Микола Рибніков | Фото: kino-teatr.ru
Микола Рибников з дружиною Аллою Ларіонової | Фото: kino-teatr.ru
Її розташування він домагався довгих 8 років, а одного разу, зневірившись дочекатися взаємності, навіть спробував покінчити з собою. Дізнавшись про це, Сергій Герасимов присоромив свого студента, сказавши, що жінку потрібно завойовувати. Рибніков прислухався до його поради і продовжив доглядати за Аллою. Він зробив їй пропозицію, знаючи про те, що його обраниця вагітна від іншого чоловіка, після весілля оточив турботою і увагою, а народжену доньку Олену виховував як рідну. Через 4 роки у пари народилася ще одна дочка – Орися. Рибніков дуже трепетно ставився до дружини, але не міг позбутися від ревнощів. Кажуть, одного разу він мало не побився з самим Юрієм Гагаріним, коли той почав надавати знаки уваги Алли Ларіонової.
Актор з дочками | Фото: kino-teatr.ru
Олена розповідала, що все домашнє господарство в їх сім’ї було на її батька – він мив підлоги, прав білизну, відмінно готував і сам вибирав продукти в магазинах. Його дружина любила галасливі компанії і вечірки, а Рибніков волів іти з них не пізніше 22.00. Бувало, Ларіонова призведе в будинок гостей, а на кухні пар валить – чоловік кип’ятить в тазу білизна. Весь вільний час він проводив на дачі, де самостійно вирощував і консервував овочі. Навіть у найважчі часи він залишався головним добувачем у сім’ї, примудряючись діставати дефіцитні товари «з-під прилавка». В останні роки актор дуже любив ходити в лазню, і завдяки своїм «банним знайомств» – від вантажників до директорів магазинів – добував для сім’ї все необхідне.
Микола Рибников з дружиною Аллою Ларіонової | Фото: kino-teatr.ru
На жаль, для любителя лазні це захоплення мало фатальні наслідки. У актора було хворе серце, а своєму здоров’ю Рибников не приділяв належної уваги. 22 жовтня 1990 р. він знову відправився в лазню, а потім повернувся додому і ліг спати. Коли дружина зайшла його розбудити, він вже не дихав. Актор помер уві сні від серцевого нападу, не доживши двох місяців до свого 60-річчя. Алла Ларіонова пережила його на 10 років і померла так само, як і він уві сні від серцевого нападу.
Народний артист РРФСР Микола Рибніков | Фото: kino-teatr.ru
Фільми з участю Миколи Рибникова давно стали класикою радянського кінематографа і не втрачають популярності досі: За кадром фільму «Весна на Зарічній вулиці».
Thanks!
Our editors are notified.