Екзотичні мотиви, стіл в люку та інші дивацтва замку Баварського короля Людвіга

Баварський король Людвіг знаменитий казковими замками, які він зводив з любові до мистецтва. Однак тільки Ліндерхоф він побачив завершеним. Там мрійливий монарх давав пишні обіди… для королів минулого, звершував трапези з Марією-Антуанеттою, з якою розминувся в століттях, і уявляв себе то мешканцем Версаля епохи Бурбонів, то менестрелем Тангейзером, зачарованим Венерою…

Інтер’єри замку Ліндерхоф.

Людвіг ще в дитинстві замальовував фантастичні замки і палаци, в одинадцять років намагався створювати креслення майбутніх будівель. З нього вийшов не найкращий король – але, мабуть, вийшов би непоганий архітектор. Ліндерхоф – один з двох «баварських Версалей» (другий – більш пізній Херренкімзее).

Людвіг любив усамітнення, цінував красу природи, тому його замки розташовуються в самих тихих мальовничих куточках. Ліндерхоф побудований на місці мисливського будиночка, де любив проводити час батько Людвіга, Максиміліан II, у вісімдесяти семи кілометрах на південь від Мюнхена. Проект багаторазово переглядався, але в 1873 році прискіпливий король все ж схвалив чергову версію.

Божевільні люстри в замку.

Будівництво тривало десять років. На відміну від інших своїх замків, більшою мірою фантастичних, казкових, тут Людвіг вимагав історичної точності: все повинно було нагадувати про Версалі і Тріаноні. Людвіг детально вивчав їх оздоблення, не давав спокою художникам і будівельникам, змушуючи їх вивчати книги про французькій архітектурі… Тому-то в оздобленні Линдерхофа всюди – портрети Людовика XIV і символи французької монархії, наприклад, фарфоровий павич в Гобеленовом залі.

Інтер’єр Линдерхофа, Гобеленовий зал. Павич – символ Людовика XIV.

Там же – картини в дусі французького рококо з зображенням забавляються пастухів і пастушок. Образи чарівних пейзанів особливо любила франузская королева Марія-Антуанетта, яка мріяла інший раз про простий сільського життя.

Спальня Людвіга з великим ліжком під балдахіном.

Людвіг Баварський зводив замки для себе, а не для пишних торжеств і прийомів. Головна кімната у Линдерхофе – це… спальня. Її інтер’єром займався театральний художник Ангело Квадліо. У замку є величезний і розкішно оброблений Дзеркальний зал, але, як правило, Людвіг проводив там час в самоті – читав ночами, забравшись в нішу і милуючись час від часу відблиском світла люстр (богемське скло і слонова кістка!) в дзеркалах. Людвіг писав про цих містичних ночі в замку Ліндерхоф: «Можливість заглибитися в читання цікавих книг дає мені усамітнення від усього жорстокого та хворобливого, що приносить з собою сумна дійсність XIX століття, який мені так противний».

Інтер’єри Линдерхофа.

Дзеркальний зал був спроектований Жаном де ла Пайксом, який придумав незвичайний прийом – ефект «дзеркального коридору», що перетворює приміщення в нескінченний лабіринт відбиттів. В приймальному залі Людвіг нікого не приймав: він працював там над своїми черговими грандіозними проектами. Там серед позолоченою ліпниною та дорогоцінної меблів особливо виділяються два малахітових столу – це подарунок дружини російського імператора Олександра II.

Приймальний зал.

Людвіг обідав на самоті, і в його замках використовується особлива система подачі страв – стіл піднімався до короля через люк у підлозі. Стіл, сервірований… на чотири персони. Мрійливий король любив уявляти, як трапезу ділить зі своїм кумиром Людовиком, а компанію їм складають прекрасні дами – мадам Помпадур і Марія-Антуанетта.

Вид на комплекс Линдерхофа.

Але Ліндерхоф – це цілий архітектурно-ландшафтний комплекс, химерний і романтичний. Сади, що оточують замок – справжній шедевр паркового мистецтва. Вони зовсім не копіюють версальські, позбавлені їх врівноваженою геометрії і швидше нагадують обитель фей. Фонтани, басейни, алегоричні скульптури ховаються серед буйної зелені і розкішних клумб… Людвіг хотів, щоб і Ліндерхоф, і парк навколо нього, були завершені одночасно. Ніякого «неможливо» і «не можна сперечатися з природою» для короля не існувало – хіба не монархи велять рухом світил і зміною часів року? Двісті осіб працювали не покладаючи рук над створенням казкового парку, сотні возів добрив їхали з баварських сіл… В 1880 році проект був завершений, залишалося тільки одне «але» – загальний вигляд ніяк не вписувалася величезна трьохсотлітня липа. Але король наказав залишити її як символ місця – адже Ліндерхоф означає буквально «Липовий двір».

Мавританський павільйон.

Інтер’єр Мавританського павільйону.

У парку розташований храм зі статуєю богині кохання Венери і Мавританський павільйон, куплений Людвігом під час відвідування Всесвітньої виставки 1876 року в Парижі. Король був людиною з розмахом – захоплюючись примарами минулого, він обожнював технічні новинки і екзотичні мотиви. В Мавританському павільйоні стояв розкішний павиний трон, мерехтіли кольорові світильники, а король, одягнений в строкаті східні одягу, спостерігав за театральними виставами… В ті роки Людвіг ще не настільки уникав товариства, і в Мисливському будиночку інший раз веселився зі своїми фаворитами, одягнувшись у ведмежі шкури і зображуючи вікінгів…

Грот Венери, навіяний операми Вагнера, – рукотворна печера.

Не обійшлося і без улюбленого Людвігом композитора Вагнера. Тут же, в парку, ландашфтный дизайнер Серпень Диригль вибудував штучну печеру зі сталактитами, що підігрівається басейном і човном у вигляді раковини, де сиділи співаки, виконували арії з опери «Тангейзер». Печера була покликана служити реальним втіленням Грот Венери, де менестрель Тангейзер провів багато бурхливих років.

Хатина відлюдника Хундинга.

Осібно в цьому бароковому ансамблі стоїть Хатина відлюдника Хундинга – суворе бревенчатое будівля, збудована навколо старовинного розлогого бука. Втім, і тут Людвіг залишився вірний своїм захопленням: Хатина служила декорацією для постановок опер Вагнера.

Король Людвіг Баварський не був успішний як правитель. Стурбовані розтратою скарбниці і любов’ю короля до самоти, міністри-змовники поспішили відсторонити його від управління державою, король був оголошений божевільним і незабаром після цього загинув. Але три його замку – Херренкімзее, Нойшванштайн і Ліндерхоф – зробили Баварію неймовірно популярної у туристів, надихали поетів, композиторів і художників і зберегли у віках ім’я «казкового короля».

Текст: Софія Єгорова.