Еліти України. Хто вони – правителі чи окупанти?

Днями екс-глава НБУ Валерія Гонтарєва заявила, що її «в Україні більше нічого не тримає» і вона не має наміру більше повертатися в країну:

«Я не буду перетинати кордон України. У мене там немає вже ні вдома, нічого. Вони, напевно, спеціально це зробили, щоб випалити мене напалмом з країни».

Сказано це було після того, як за дивних обставин у селищі Гореничі під Києвом, був спалений будинок колишнього головного банкіра країни. Але це був всього лише слушний привід. Рішення відрізати себе від України було прийнято нею вже давно. Ще тоді, коли вона керувала центральним банком країни.

«Після мене хоч потоп»

Цю фразу сказала одна з фавориток короля Франції Людовіка XV, але саме цим принципом керувалася у своїй роботі і Валерія Гонтарєва. Її «реформа» банківської системи України, після якої зникла половина українських банків, інакше, як випалюванням напалмом колишніх власників країни не назвеш. Саме при ній в нові руки було перерозподілено активів на сотні мільярдів гривень.

НБУ при Гонтарєвої ввів драконівські нормативи щодо ліквідності банків, завдяки яким практичні будь-який з них міг бути оголошений неплатоспроможним і відібраний у колишніх господарів. Так, все це прикривалося благою метою – порятунок банківського сектора країни, але рятувала його Валерія Олексіївна дуже своєрідно. Банки з однаковим ступенем стійкості могли мати абсолютно різну долю. Одним з них були відкриті засіки НБУ і в них вливалися десятки мільярдів гривень рефінансування, інші оголошувалися безнадійними, а їх майно, після виплат, в т. ч. і за рахунок бюджетних коштів, державою боргів вкладникам, через рік-два за низькою ціною (іноді 5-10%) по суті за закритою схемою аукціонів продавалися, вірніше сказати, передавалися в нові руки.

І саме Валерія Гонтарєва восени 2017-го без видимих на те макроекономічних причин, піднявши ставку рефінансування НБУ до 17% і почавши швидко брати в борг саме гривню, включила тим самим піраміду гривневих ОВДП, на якій вже нові власники почали заробляти десятки мільярдів гривень в рік. І все це подавалося країні, як успіх і порятунок банківського сектора країни.

Але гроші не можуть з’явитися «з повітря» (якщо ти не ФРС). Їх записували в борги України, а отже, фактично Гонтарєва займалася неприкритим і безпринципним пограбуванням майбутніх поколінь українців в особливо великих розмірах. Це було пограбування майбутніх бюджетів країни, яке вже сьогодні загрожує Україні новим дефолтом і обвалом її фінансової стабільності, як тільки створена екс-главою НБУ піраміда ОВДП завалиться. А це неминуче.

Таким чином, відставка Валерії Гонтарєвої була закономірним підсумком її «копіткої роботи і на була такою ж невідворотною, як і відставка іншого «чистильника» економіки України Наталії Яресько, реструктуризацію боргів якої буде відхаркувати» країною аж до 2042 року. Та їй після цього теж на Україну шлях закритий. Правда, вона до цього не прагнула спочатку. Адже для американки українського походження Яресько, Україна, по суті, чужа країна, де вона просто заробляла гроші.

Варяги другого майдану

Взагалі, зовсім не випадково саме після другого майдану в українському уряді з’явилося так багато сторонніх «варягів». Свої ще далеко не всі готові були переступати червону межу і знищувати разом з економічними і ментальними зв’язками з Росією і залишки української стабільності.

Якщо подивитися на всі їхні дії, то інтереси народу України ними не приймалися в розрахунок навіть на 1%. У них була мета, і вони йшли до неї всупереч логіці і здоровому глузду (якщо такими вважати благо країни, якою вони нібито служили). Причому, робили так буквально все (Уляна Супрун, Айварес Абромавічус, Войцех Бальчун, Наталія Яресько, Олександр Квіташвілі, Михайло Саакашвілі, Давид Сакварелідзе і т. д.) і без жодних винятків.

Але їх зрозуміти можна. Вони варяги і їм Україна «до лампочки». А що ж «свої», які вже тридцять років паразитують на країні і які більше ніде і нікому не потрібні? А вони, як показав приклад Валерії Гонтарєвої, теж прийняли для себе «варязький» принцип роботи «награбував і поїхав». І це для України насправді набагато страшніше, ніж постмайданний варязький набіг зарубіжних експертів.

Немає еліти – немає країни

Справа в тому, що країна існує поки існує її політичної та бізнес-еліти. Вона може бути корисною (що трапляється рідко) і паразитує (а ось це її звичайний стан). Це не так вже і важливо для існування держави. Важливо, що є група осіб, об’єднаних однією долею і здатна всупереч тиску ззовні тримати ситуацію під контролем.

Українські еліти-паразити вже неодноразово показували, що вони здатні не тільки виконувати волю зарубіжних партнерів, але і при необхідності здатні огризатися і навіть активно відстоювати свої інтереси. Останнім таким прикладом стало фіаско Вашингтона при вибудовуванні паралельної структури контролю над Україною (НАБУ, САПУ) і по суті повне перепідпорядкування її уже при Володимирі Зеленском офіційному Києву.

І на цьому тлі заява Гонтарєвої стало тривожним дзвіночком. В її особі прийшло розуміння, що частина української так званої еліти вже розуміє, що в країні їм робити нічого, а тому вони по суті стали народженими в Україні варягами, для яких після їх відходу з влади немає ніяких вилок рішень. У них все просто і однозначно – награбував і поїхав. А значить, і самі рішення будуть відповідними. Що ми і бачимо на вже далеко не поодиноких прикладах.

І ця проблема гарантовано ще більш посилиться, коли нинішні елітарії будуть намагатися передавати владу своїм дітям, для яких рідна Україна ніколи не була.

А це безвариантный крах країни, яка або революційним шляхом отримає нову еліту, чи скотиться до рівня прямої і безвольною колонії і зникне.